Індустріалізація в Україні: досягнення і недоліки
Індустріалізація (лат. industria – старання, діяльність) – процес створення великого машинного виробництва в народному господарстві або в окремих його галузях історично і пов'язана безпосередньо з розвитком машинного базису виробництва взагалі та формуванням матеріально-технічної бази капіталізму зокрема. Заміна мануфактурного виробництва машинною індустрією мала вирішальний вплив на всі сторони суспільного розвитку економіку, культуру, соціальні відносини. Поява фабрики на місці ремісничої майстерні означала технічний переворот, який зламав старі суспільні відносини виробництва, започаткував вихід на арену суспільного життя нових класів, удосконалення організації виробництва, початок масового усуспільнення праці капіталізмом. Промисловий переворот, що почався у другій половині XVIII ст. пов'язаний із впровадженням у промисловість важливих технічних винаходів, насамперед машин та різних пристосувань і механізмів. Це зумовило появу нових технологій, нової організації виробництва, небаченими темпами зросли продуктивність праці, масштаби виробництва, прискорилася його концентрація. Процесі не обмежився промисловістю, а охопив поступово інші галузі, передусім сільське господарство і транспорт. Сільське господарство, як і раніше, було основною сировинного базою для промислового виробництва, зростаючі обсяги якого потребували адекватного розвитку сировинної бази на новій технічній основі. Крім того, воно ставало споживачем промислових товарів, у т. ч. машин, механізмів, пристосувань, мінеральних добрив. Парова машина зумовила появу паровоза і пароплава, які докорінно змінили транспорт як судинну систему виробництва. Залізничний транспорт і водні артерії з їх інфраструктурою стали вирішальним засобом переміщення товарів і сировини до споживачів, що значно прискорило оборот капіталу, сприяло зростанню прибутковості підприємництва, розширенню нагромаджень та інвестицій у виробництво. Домінуюча роль у цьому нагромадженні належала великій промисловості, яка повинна була забезпечувати зростаюче виробництво засобів праці для всіх галузей, що робило її головною, визначальною силою економічного розвитку країни. За капіталістичного підприємництва індустріалізація, як правило, починається з переходу на машинну базу легкої промисловості через те, що підприємства легкої промисловості для забезпечення нормального кругообороту капіталу потребують менше авансованого капіталу, по-друге на підприємствах легкої промисловості за характером їх продукції оборот капіталу відбувається швидше, що сприяє зростанню річної норми прибутку, скороченню термінів самоокупності й підвищенню темпів нагромаджень.
За досягнення певного рівня нагромаджень у суспільстві починається розвиток важкої промисловості, яка поступово стає панівною. В процесі індустріалізації в усіх країнах швидкими темпами розвивається важка промисловість. Так, у Німеччині з 1867 по 1913 виробництво засобів виробництва зросло у 9 разів, а виробництво предметів споживання – в 4, у Франції важка промисловість почала випереджати легку за темпами зростання ще в 50–60-х XIX ст.
У колишньому СРСР і в країнах т. зв. соціалістичного табору, де промислового виробництва в сучасному його розумінні майже не існувало, і мала дещо інші тенденції. По-перше, враховуючи історичні умови та міжнародне становище, і необхідно було здійснити в найкоротші терміни високими темпами. Це зумовило курс на першочерговий і прискорений розвиток важкої індустрії, насамперед машинобудування, яке мало стати основою створення потужного військово-промислового комплексу. По-друге, і здійснювалася з урахуванням вдосконалення розміщення продуктивних сил, розширенням індустрії вглиб країни, залученням населення національних окраїн до активного економічного життя. По-третє, і країни зіткнулася з великими труднощами через відсутність резерву власних фахівців і кваліфікованих кадрів робітників. По-четверте, і здійснювалась, як правило, за рахунок власних коштів і засобів. Вигоди й переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперування за тих історичних і політичних умов практично не використовувалися. Проте вже впродовж 1929-40 в СРСР було введено в дію 9000 великих державних підприємств, створено десятки нових галузей промисловості. Валова продукція машинобудування і металообробки зросла в 1940 порівняно з 1928 у 20 разів і погребувала суцільної грамотності населення, розвитку середньої та вищої освіти, науки, нових технологій, підготовки наукових кадрів, фахівців і висококваліфікованих робітників. На 1.01.1941 у народному господарстві СРСР було 2,4 млн. фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою, що в 5 разів більше, ніж у 1928. Це змінювало соціальну структуру суспільства і сприяла створенню в колишніх відсталих регіонах сучасної промисловості національних кадрів робітників, виробничо-технічної інтелігенції, наукових кадрів, усуненню економічної і культурної нерівності між народами національних республік ідеологічна і політична конфронтація СРСР з високорозвинутими країнами Заходу, прагнення досягти першості у військовому протистоянні на основі гонки озброєнь призвели до гіпертрофованого розвитку ВПК за рахунок необмеженого перерозподілу національного доходу на його користь. Це суттєво змінювало структуру економіки внаслідок тривалого розвитку високими темпами і підрозділу сукупного суспільного продукту, а в ньому групи «А», що поступово призвело до відставання спершу сільського господарства, галузей легкої та харчової промисловості, сфери послуг та ін. Ці диспропорції згодом перетворилися на фактори кризових явищ, а після розпаду СРСР – головну причину нестабільності, глибокої економічної кризи та інфляції в колишніх радянських республіках. Найбільше від цього потерпіла Україна, що була однією з головних ланок колишнього народногосподарського комплексу, регіоном розвитку потужного військово-промислового й космічного комплексів – майже 85%промислових підприємств належали до ВПК, на яких виробляли лише 5–6% товарів широкого вжитку. Високий рівень технологічної спеціалізації та кооперування української промисловості з колишнім народногосподарським комплексом СРСР після переходу на самостійний шлях розвитку поставив Україну в умови крайньої розбалансованості національної економіки, а розрив економічних зв'язків призвів до глибокої економічної кризи. Для усунення недоліків сталого суспільного поділу праці постала необхідність реформувати індустріальний потенціал України за рахунок докорінної структурної перебудови економіки, конверсії ВПК, технічного переозброєння всіх галузей другого підрозділу на основі якнайширшого впровадження у виробництво досягнень науки, техніки.
