Суспільно-політичне життя в Україні другої половини XIX ст.

Суспільно-політичне життя в Україні другої половини XIX ст.

1. Заперечувалися існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. Історик М. Погодін доводив, що українського народу ніколи не існувало (1856 р.). Цю теорію спро­стували перший ректор Київського університету М. Максимович та М. Костомаров.
2. 1863 р. — видання таємного Валуєвського циркуляру (автор — міністр внутрішніх справ П. Валуєв):

• заявлено, що «малоруської мови не було, немає і не може бути»;
• призупинено видання шкільних і релігійних видань україн­ською мовою.

Отже, метою циркуляру було не допустити поширення освіти се­ред селянства.

• 1876р. видано Емський указ, який заборонив:

• друкувати будь-які книги українською мовою;
• ставити українські театральні вистави (заборону знято У 1881р.);
• влаштовувати концерти з українськими піснями;
• ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу;
• перекладати чужеземну літературу українською мовою;
• викладати українською мовою в початкових школах.

Указ стримував розвиток української культури та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Як і в першій половині XIX ст., визвольний рух на українських землях був представлений російським, польським та українським напрямками.

Російський визвольний рух в Україні 1. 50—60-ті рр. — діяльність радикальних різночинців, провідником яких став М. Чернишевський.

Мета: створення справедливого суспільного ладу на базі сн-лянської громади й кооперативних майстерень.

Діяльність: створення революційної організації « Земля і воля ♦ (1861 р.), яка намагалася підняти селянське повстання, проте безуспішно.

2. 70—80-ті рр. — діяльність народників (російські організації — ♦чайковці», «Земля і воля»). Мета: розбудова соціалістичного суспільства. Основні ідеї:

• селянство готове до повалення самодержавства і побудови со­ціалізму, йому необхідна тільки організаційна допомога;
• соціально-економічні та національні проблеми будуть розв'язані шляхом всеросійської соціальної революції. До того часу національно-визвольні прагнення є неактуальним п і шкідливими.

Із 1878 р. народники переходять до політичного терору.Було вбито харківського губернатора за те, що в місцевих тюрмах жор­стоко поводилися з політичними в'язнями. Поліція розгромила най­більші гуртки, їхні лідери були засуджені до каторги або страчені.

1879 р. — розкол «Землі і волі» на дві організації, що мали осе­редки в Україні: