.Національно – визвольна боротьба українського народу під проводом Б. Хмельницького в 1648 – 1649 рр.
Причини Національно – визвольної війни
- Погіршення становища селянства в умовах засилля магнатів та панщино – фільваркової системи господарства:
- Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:
- Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану:
- Полонізація української культури, примусове насадження католицизму, що викликало масові протести:
Початок Національно – визвольної війни. На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський загін, Його обрали гетьманом Війська Запорізького. Ці події стали початком Національно – визвольної війни українського народу. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому – березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам – Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. Перші перемоги повсталі на чолі із Хмельницьким отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.
23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади.
15-16 серпня 1649 р. відбулася битва із головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовом. В результаті було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.
Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 p., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. На чолі з полковником Нечаєм боронили місто козаки, але змушені були відступити. Сам Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна. Козацько-татарське і польське військо зійшлися у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з’єднались з польськими військами.
Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів.
1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.
У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.
Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як "Березневі статті" наприкінці березня 1654 р. і відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.
У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.)
