Характер рушійної сили і особливості селянсько-козацьких повстань 20-30-х рр. XVII ст. Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво фортеці Кодак на Дніпрі для контролю над козаками та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них - повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.
Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків. У 1638 р. польський сейм ухвалив "Ординацію Війська Запорозького реєстрового", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:
- нереєстрові козаки оголошувалися підданими;
- втеча до козаків каралася смертю;
- скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кількість становила 6 тис): замість виборного гетьмана король призначав комісара;
- проти українців здійснювалася політика жорстокого терору. Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.
Значення повстань
Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної самосвідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.
Значення козацтва
Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України.
