26. Принципи,умови та методи кредитування
Принципів кредитування: строковість, повернення, забезпеченість, платність та цільове використання.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску ЦП.
Умови кредитування:
- Наявність у банку підрозділу з надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
- Дотримання чинного законодавства України та економічних нормативів діяльності банків, у т.ч. щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів, а також основних принципів кредитування.
Порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород здійснюється банками самостійно.
Кредитні операції здійснюються у межах кредитних ресурсів. З
аборонено надання безпроцентних кредитів, кредитів для придбання власних ЦП, на покриття збитків, формування та збільшення статутного фонду.
Процентна ставка за кредитом не може бути нижчою процентної ставки за кредитами, які бере банк, і ставки, яку він платить за депозитами.
Якщо кредит перевищує 10 відсотків власного капіталу банку («великий кредит»), банк повідомляє про це НБУ. Великий кредит не може перевищувати 25 відсотків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку
Найбільшого поширення набув метод одноразового кредитування, за яким кошти надаються позичальнику на певний строк на цільові потреби останнього. Інший метод передбачає надання банком позики позичальнику в межах наперед визначеного ліміту кредитування на певний період часу (кредитна лінія). При цьому загальна сума коштів, що надаються за кредитною лінією може обмежуватися, або не обмежуватися. У другому випадку позичальник протягом терміну дії кредитної лінії має можливість багаторазово отримувати і погашати кредит у межах встановленого ліміту без обмеження загальної суми отриманих коштів за кредитом. Фактично різновидом кредитної лінії є кредитування за методом «овердрафт», при якому банк встановлює для свого клієнту ліміт кредитування на випадок нестачі коштів на поточному рахунку для здійснення поточних платежів, яким клієнт може оперативно скористатися. Термін, не перевищує одного місяця..
Кредитні відносини між кредитором і позичальником регламентуються кредитним договором – юридичним документом, що визначає взаємні обов’язки і відповідальність сторін. Договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Умови кожного договору визначаються індивідуально, погоджуються сторонами і включають: розмір кредиту, умови надання і погашення коштів, розмір відсотків, забезпечення кредиту, перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник, а також яких він не повинен допустити, права сторін, санкції за порушення умов угоди, термін дії та можливості зміни умов угоди, реквізити сторін та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.
Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються сторонами і фіксуються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, кон’юнктури кредитного ринку, строку користування, облікової ставки.
Договір складається у двох примірниках по одному для кожної із сторін і скріплюється підписами уповноважених осіб та печатками. У випадку нотаріального посвідчення договору застави чи іпотеки готується ще один примірник для нотаріуса.
27. Забезпечення повернення кредитних коштів
Банк вивчає та аналізує діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Видами забезпечення кредиту є земля, нерухоме і рухоме майно, майнові права, ЦП, застава, поручительство, гарантія, страховий поліс. При страхуванні кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Для більшої надійності може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник.
Між гарантом і поручителем є суттєва. Гарант несе субсидіарну відповідальність, тому до пред'явлення вимоги гаранту, кредитор повинен пред'явити її до основного боржника, і лише після визнання останнього неплатоспроможним зобов'язаним стає гарант. При цьому важливо не пропустити термін позовної давності за гарантією, яка закінчується через шість місяців з дня виникнення заборгованості.
Поручитель несе солідарну відповідальність і відповідає перед кредитором нарівні із основним боржником. Банк може однозначно звертатися з вимогою (позовом) і до боржника, і до поручителя.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
- забезпечення власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
- репутація позичальника
- оцінка продукції, що випускається та послуг, які надаються
- економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника) тощо.
Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:
- матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
- фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки )
- матеріали про кредитоспроможність позичальника: довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо.
Відстрочення (пролонгування) погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При виявленні факту нецільового використання коштів кредиту, банк має право вимагати дострокового повернення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк може застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених договором. В кредитній угоді передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за ним і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді пені, розмір якої встановлюється згодою сторін.
Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків за користування позикою у терміни, визначені кредитним договором.
Кредитоспроможність - здатність позичальника у повному обсязі і у визначений кредитним договором термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Платоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності.
28. Оцінка позичальника кредитні ризики та можливості їх зменшення
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
- забезпечення власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
- репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
- оцінка продукції, що випускається та послуг, які надаються (якість та конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги реалізації тощо);
- економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:
- матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
- фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);
- матеріали про кредитоспроможність позичальника: довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо.
Відстрочення (пролонгування) погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття останнім відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. При виявленні факту нецільового використання коштів кредиту, банк має право вимагати дострокового повернення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк може застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених договором.
В кредитній угоді передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за ним і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді пені, розмір якої встановлюється згодою сторін. Банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків вирішувати питання про стягнення заборгованості згідно чинного законодавства, аж до порушення у суді справи про банкрутство боржника.
29. Організація кредитування у банках
Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу
Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:
- стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;
- основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування; - принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.
Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет.
У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти: - організація кредитної діяльності;
- управління кредитним портфелем;
- контроль над кредитним процесом;
- ліміти з окремих напрямків кредитування;
- механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);
- формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.
Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: - стандарти кредитування; - кредитні інструкції.
Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування -визначити практичні дії з реалізації кредитної політики.
Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції. Кредитна інструкція — це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.
Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:
а) отримання та розгляд кредитної заявки;
б) безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;
в) оцінка кредитоспроможності;
г) підготовка до складання кредитного договору;
д) кредитна угода;
ж) моніторинг і контроль якості виданих кредитів.
Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів:
1) копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;
2) копії установчих документів;
з) фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні 3 роки.
4) матеріали аудиторських перевірок за попередні 3 роки;
5) бізнес-план.
30. Загальна характеристика операцій банків з цінними паперами
Банки здійснюють операції з різними видами цінних паперів (ЦП) - пайовими, борговими, похідними на різних сегментах ринку - первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, на ринку державних, корпоративних і муніципальних ЦП, внутрішньому, міжнародному і глобальному відповідно до законодавства України та нормативно-правових актів НБУ про ЦП. На ринку ЦП банки виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників, займаються непрофесійною і професійною діяльністю з ЦП.
Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних ЦП з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу.. Випуск банком ЦП відображається у пасивних операціях банків.
Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у ЦП від свого імені і за свій рахунок, передусім, задля отримання прибутку.
Залежно від ролі банків на ринку ЦП виділяють три моделі організації останнього:
1. Банківська модель (Німеччина) характеризується найактивнішою діяльністю банків на ринку ЦП, які мають право на здійснення операцій з ЦП.
2. Небанківська модель (США) обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків на ринку корпоративних ЦП (забороняється андеррайтинг, купівля і продаж акцій нефінансових компаній, обмежена діяльність із корпоративними облігаціями). На ринку ЦП активно працюють спеціальні інвестиційні інститути (інвестиційні банки, компанії, фонди).
3. Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних ЦП як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів.
В Україні формується змішана модель організації ринку ЦП. Банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю на ринку ЦП. Інвестиції банків в акції, в корпоративні боргові зобов'язання, вкладення в асоційовані й дочірні компанії не повинні перевищувати 50% капіталу банку.
Інвестиції банків у ЦП є активними операціями банків. ЦП можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через ЦБ, для проведення операцій РЕПО.
Посередницька діяльність банків полягає в наданні послуг своїм клієнтам, за дорученням яких банки купують та продають ЦП, формують портфелі ЦП для клієнтів, управляють портфелем ЦП за довірчим договором, займаються розміщенням (андеррайтингом) ЦП, надають консультаційні послуги клієнтам.
Банки можуть займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників ЦП (реєстраторська діяльність) тощо.
Для здійснення операцій з ЦП банки повинні мати ліцензію НБУ.
Для отримання ліцензії банки повинні відповідати загальним вимогам НБУ до ведення банківської діяльності (емісія ЦП: строк діяльності банку не менше двох років; відсутність сумнівних і безнадійних кредитів, не покритих резервами; наявність зареєстрованого і фактично сплаченого статутного капіталу; купівля, продаж ЦП і операції з ними: строк діяльності банку не менше 1 року; наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу).
Професійна діяльність банків на ринку ЦП полягає у торгівлі ЦП, управлінні активами інституційних інвесторів, проведенні депозитарної діяльності і вимагає ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).