61.Призначення, статус та основи організації центрального банку
Головне призначення центр. банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центр. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику.
Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відносин і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій центр. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією.
Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федерація чи унітарна держава), нац. традиціями й особливостями банк. зак-ва.
62.Функції центрального банку
Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот в істор. плані – найдавніша функція центр. банку. Центр. банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.
Банк банків. Центр. банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центр. банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.
Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне рег-ня центр. банком грош. ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. До основних повноважень центр. банку, як регулятивно-наглядового органу, належать:
• регулювати доступ до банк. с-ми; • забезпечувати розумне регулювання діяльності банків; • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду; • здійснювати інспекційні перевірки в банках; • застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків; • брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд.
Банкір і фін. агент уряду. Центр. банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін. органами. Центр. банки, виконуючи роль фін. агента уряду беруть участь в організації випуску держ. боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.
Провідник монетарної політики. Проведення монетарної політики є вінцем діяльності центр. банку, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується призначення центр. банку і в тій чи іншій формі проявляються усі інші його функції. Крім осн. функцій, центр. банки виконують додаткові функції. Вони здійснюють аналіз і прогнозування ек. ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статистику, інформують громадськість та дають роз’яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центр. банками інших держав, з міжнар. валютно-фін. організаціями і банками.
63.Походження та розвиток центральних банків
Інституційні основи центр. банків світу закладались упродовж століть. Попередниками центр. банків можна вважати емісійні банки . Їх виникнення спричинила об’єктивна потреба в централізації банкнотної емісії, концентрації емісії банкнот у межах 1 банку
На початок XX ст. централізація банкнотної емісії була завершена головним чином в Європейських країнах.
Для XX ст. характерним є процес демонетизації золота і перехід від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото.
Центр. банку держава надає особливий статус і делегує специфічні функції, спрямовані на забезпечення стабільності як вартості грошей, так і банківської системи.
Створення центр. банків відбувалося 2 шляхами. Перший шлях – еволюційний – це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центр. банк. Другий шлях – це створення центр. банку на основі спец. закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.
Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні умови для формування ек. валютного союзу Європейського союзу (ЄВС). Важливим етапом формування ЄВС стало заснування у 1994р. Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центр. банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро. ЄСЦБ – це дворівнева банк. система, що складається із Європейського центр. банку – ЄЦБ і нац. центр. банків країн Європейського союзу. Створення ЄСЦБ було логічною передумовою запровадження єдиної європ. валюти – євро.
64.Становлення центрального банку в Україні
Нац. банк У. було утворено у 1991 р.. Законом було закладено основи класичної дворівневої банк. системи, яка включає, з одного боку, центр. банк, як головний банк. інститут держави, а з іншого – банк. систему, представлену комерц. банками.
Згідно з ЗУ «Про Нац. банк У.» Нац. банк є особливим центр. органом держ. управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності нац. грошової одиниці – гривні.
НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і рег-ня готівкового грош. обігу в У. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій.
Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою; здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.
НБУ згідно з ЗУ «Про Нац. банк У.» виконує функцію банк. регулювання та нагляду.
НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з КМУ з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноек. політики держави.
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутр. держ. позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюдж. коштів.
НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовн. боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про заг. довгостроковий зовнішній борг України.
НБУ як центр. банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє основні засади грош.-кредитної політики.
65.Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
Комерційні банки – кредитні установи, що здійснюють універсальні банк. операції для підпр-в, установ і населення головним чином за рахунок грош. коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юр. і фіз. осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
– фін-ня капітальних вкладень за дорученням власників;
– випуск цінних паперів;
– купівля, продаж і зберігання цінних паперів емітентів;
– видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб;
– касове виконання держ. бюджету;
– придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування;
– купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
– купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і виробів з них;
– довірчі операції за дорученням клієнтів;
– надання консультативних та інших послуг, пов’язаних з банк. та іншою комерційною і госп. діяльністю.
Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:
За формою власності комерційні банки поділяються на: Унітарні банки мають 1 власника в особі держави чи приватної особи. Колективні – це банки, в яких частка капіталу кожного із засновників зак. обмежена 35%-статутного фонду банку.
Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банк. ринку: Акціонерні банки відкритого і закритого типу формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грош. коштів у статутний фонд.
Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні і найбільші.
Залежно від наявності філій комерційні банки кваліфікують на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.
Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юр. та фіз. осіб у межах певної галузі госп-ва. Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій.
66.Походження та розвиток комерційних банків
В У. Діє дворівнева банківська система, перший рівень банк. системи представляє Нац. банк У, а другий – комерційні банки різних форм власності.
Переважна кількість комерційних банків – це акціонерні тов-ва, з яких 72% – відкриті і 28% – закриті. Тов-ва з обмеженою відповідальністю становлять 14%.
З 1994 р. в Україні почали з’являтися комерційні банки з участю іноземного капіталу. За розміром активів укр. комерційні банки поділяються на найбільші (активи понад 1 млрд. гри.), великі (активи понад 100 млн. грн.), середні (активи понад 10 млн. грн.), малі (активи менші за 10 млн. грн.).
Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце в кредитних операціях комерц. банків. При кредитуванні населення, як і юр. осіб, банки віддають перевагу кредитам на поточні потреби, а кредитування інвестиційної діяльності не є для них пріоритетним.
Фін. результати діяльності комерційних банків можна оцінити різними показниками, але найбільш зручним і об’єктивним є показник, що хар-є відношення чистого прибутку банку до акціонерного капіталу.
Гострими проблемами розвитку комерційних банків України є недостатність у багатьох із них капіталу і неякісна структура активів. Це призводить до того, що майже третина всіх банків є проблемною, з яких кожний третій переведений НБУ на режим фін. оздоровлення. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. За вісім років (1992–1999) було ліквідовано 69 банків.
67.Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків
Комерц. банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних тов-в або тов-в з обмеженою відповідальністю. Банк вважається створеним і набуває статусу юр. особи з моменту його реєстрації в Нац. банку У. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юр. і фіз. особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутр. справ, держарбітражу, а також їх посадові особи.
Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ.
Організація комерц. банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей дозвіл видає НБУ.
Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів, які вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціон. банку є правління, а пайового – дирекція. Контроль за діяльністю правління банку здійснює ревізійна комісія.
Організаційна структура комерц. банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов’язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є ек. зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і терит. органи управління ними.
68.Пасивні операції банків
Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Ресурси комерційних банків – це сукупність грош. коштів, що перебувають у його розпорядженні і викор-ся для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні, залучені і позичені.
До власних ресурсів, або до банк. капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фін. сталості, комерційної і госп. діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.
Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із заг. резервів за активними операціями і поточних доходів.
Залучені кошти банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юр. та фіз. осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних сусп. фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту пром. і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грош. накопичення населення,
Позичені кошти банку – це головним чином позики на грош. ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центр. банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно викор-ся комерційними банками України.
69.Активні операції банків
Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і викор-ням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.
Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних з наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.
Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні папери підпр-в (держ., колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери – це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банк. інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку.
70.Розрахунково-касове обслуговування клієнтів
РОЗРАХУНКОВО-КАСОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ – послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Коло клієнтів досить велике: підприємства, установи, організації, благодійні фонди, партії, громадські об'єднання, фізичні особи, які відкривають у банку рахунки для зберігання належних їм грошових коштів.
Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.
Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.
Для проведення касових операцій у банку створюється структурний підрозділ - касовий апарат.
Операційна каса - це структурний підрозділ банків, який проводить операції з касового обслуговування клієнтів. Операційна каса може включати окремі види кас, а саме: прибуткову, видаткову, вечірню, касу перерахунку. Як правило, основний обсяг готівки в системі комерційних банків проходить через прибутково-видаткові каси.
Ліміт каси встановлюється для кожного підприємства комерційними банками за місцем відкриття поточного рахунка щорічно протягом першого кварталу кожного року з урахуванням режиму та специфіки роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання виручки в банк тощо.
Готівка приймається прибутковими касами за такими документами: оголошення на внесення готівки, повідомлення, прибуткові касові ордери.
Основним документом при здійсненні видаткових операцій готівки є грошовий чек встановленої форми. У внутрішньобанківських операціях використовується видатковий касовий ордер. Цей документ також заповнюється індивідуальними позичальниками, що одержують позики в банках, вкладниками і пенсіонерами.
Установи комерційних банків задовольняють потреби клієнтів у готівці насамперед за рахунок грошей, що надійшли в їхні каси від клієнтів, які здають готівку в банки. Проте готівки інколи надходить недостатньо для забезпечення поточних виплат, що спричинюється нерівномірністю надходжень і видач готівки за окремими банками та нерівномірністю розподілу клієнтури між банками. Тому установи банків заздалегідь визначають свої потреби в підкріпленні операційної каси виходячи з прогнозних розрахунків готівкових надходжень та виплат. За два-три дні до настання дати, коли можливі видатки готівки перевищать надходження, установа банку подає регіональній установі НБУ заявку на підкріплення каси. Установи комерційних банків також повідомляють регіональні установи НБУ про продаж їм надлишків готівки зі своїх операційних кас. Ця інформація дає можливість установам НБУ своєчасно відрегулювати свої оборотні каси для задоволення заявок установ комерційних банків для підкріплення операційних кас.
71.Банківські послуги
Банківські послуги – це ті дії банк. установ на замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів. Послуги об’єднують у певні групи. Найбільш поширеною є класифікація банк. послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабал. тощо.
До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Нац. банку України. Це: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; залучення депозитів юр. і фіз. осіб; видача гарантій і поручительств тощо.
Чистими наз. послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок.
Сурогатними наз. послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається.
До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні.
Гонорарними наз. послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.
До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги.
До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансових.
Найбільшим попитом в Україні користуються послуги розрахунково-касового характеру. А саме: лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги.
Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування.
Факторинг – являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу
Гарантія – це зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи, за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму.
Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник передає своє майно у розпорядження іншої особи – довірительному власнику, для управління в інтересах 3 особи – бенефіціара.
72.Стабільність банків і механізм її забезпечення. Особливості становлення і розвитку комерційних банків в Україні
Банк. стійкість означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі.
Найважливішими ек. нормативами, які хар-ють фін. стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема min розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і норматив достатності капіталу.
Min розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1 млн. євро за курсом НБУ. Платоспроможність визначається співвідношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Показник достатності капіталу визначається відношенням капіталу до заг. активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.
Комерц. банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у ліквідні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттєвої, заг. ліквідності, а також відношення високоліквідних активів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних активів до заг. зобов’язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи і пасиви повинні бути збалансованими. Банк повинен дотримуватися певного співвідношення між високоліквідними і робочими активами.
Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотримання банком нормативів ризику. Їх існує кілька. Одним з них є max розмір ризику на одного позичальника.
Особливості становлення і розвитку комерційних банків в Україні
Прибутковість як елемент банк. стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є: прибутковість банківських активів; прибутковість акціонерного капіталу; процентна маржа.
Створення національної дворівневої банківської системи незал. Укр. почалося після прийняття у березні 1991р. З-ну Укр. "Про банки і банк. д-ть". Цим з-ом визначено: І рівень банк. системи представляє НБУ, ІІ рівень ком. банки різних форм власності. Реєстрація ком. банків здійснювалась Нац. банком держави. Переважна к-ть ком. банків - це акціонерні товариства (85,2%): 72% - відкриті і 28% - закриті. ТОВ лише 14% від заг. к-ті. З 1994 р. в Укр. з’явились ком. банки з участю іноземного капіталу (до поч. 2000р. їх к-ть 30). За розміром активів укр. ком. банки поділяються на найбільші (активи >1млрд грн.), великі (>100млн грн.), середні (>10 млн грн.), малі (<10млн грн.). Чималої шкоди процесу накоп. банк. капіталу завдає девальвація грн. Домінуючим видом зобов’язань є депозити до запитання, причому переважно в іноз. валюті. Зростають суми депозитів населення, більшість з яких ком. банки. Збільш. питома вага кредитів на інвест. д-ть. Відбув. поступовий розвиток кредит-ня насел., воно займає незначне місце в кред. операціях. Як позитивне явище: зміни в асортименті кред. послуг банків.Гострими проблемами є недост-ть у багатьох капіталу і неякісна стр-ра активів.
