41.Міжнародні ринки грошей та капіталів
Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей.
У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах повної конвертованості валют унаслідок переплетіння різних національних грошових ринків створюються міжнародні ринки грошей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу.
Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками:
* наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі;
* місцем країни у світовій економічній сис темі господарства та її валютно-економічним станом;
* помірністю податкового тиску;
* пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним паперам - до біржового котирування;
* вдалим географічним положенням;
* відносною стабільністю політичного режиму.
Міжнародний ринок грошей - це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший ніж один рік).
Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі державної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари та ін.
Міжнародний ринок капіталів - це такий ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички.
Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів - іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Іноземні облігації були важливим інструментом на міжнародному ринку капіталів протягом багатьох століть. Власне, значний відсоток залізниць США, що збудовані у XIX ст., фінансувався продажем закордонних облігацій у Британії.
Новацією є єврооблігація, тобто облігація, що номінована в іншій валюті, ніж валюта країни, в якій вона продається. Наприклад, облігація, що номінована в доларах США, продається у Лондоні. Нині понад 80% нових випусків на міжнародному ринку облігацій - це єврооблігації, і ринок цих цінних паперів зростає дуже швидко. Це - головний цінний папір на міжнародному ринку капіталів.
Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок. Термін "євроринок" застосовується також і до аналогічних ринків інших регіонів. Мінімальна сума ділової операцій - 1 млн дол.
Євровалюта - це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни-емітента валюти.
42.Класична кількісна теорія грошей
В процесі розвитку економічної думки виникли такі напрями: металістична, номіналістична та кількісна.
Металістична теорія порівнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми. Вважає гроші простим засобом обміну.
Номіналістична теорія полягає в тому, що гроші виникають як продукт погодження між людьми з метою поліпшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду. Представники цієї теорії заперечують функцію грошей як міри вартості й порівнюють гроші із засобом обігу.
Кількісна теорія грошей виникла в XVI - XVII ст. Ключовим у ній є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються зміною кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим вищі ціни, а вартість грошей нижча і навпаки.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своїй праці він зробив висновок, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей, є їх кількість. Цей висновок Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватись. Вони вважали, що нагромадження золота і срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації міститься не в мертвих запасах золота і срібла, а в створенні мануфактур, у використанні живої праці. У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював англійський філософ Д. Юм. У праці "Про гроші" (1750) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називався "принципом однорідності": подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін.
Кількісна теорія ігнорувала роль функції грошей як засобу нагромадження.
На початку XX ст. суперечки довкола кількісної теорії розпочалися з новою силою. У структурі кількісної теорії сформувалось два різновиди: трансакційний варіант І. Фішера та кембриджський варіант (автори-економісти А. Маршалл. А. Пігу). Новітній варіант кількісної теорії грошей - монетаризм.
Д. Рікардо запропонував створити нову грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку економіки.
Основні ідеї такої грошової системи:
1)стійкий грошовий обіг – умова зростання економіки;
2)така стійкість можлива в грошовій системі ,що базується на золоті;
3)золото в обігу може бути частково або повністю замінене на паперові гроші, розмінні за твердим паритетом на золото.
43.Неокласичний варіант кількісної теорії грошей
Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обґрунтування в працях американського економіста І. Фішера. Він заперечував трудову вартість і виходив з категорії "купівельна спроможність грошей", що залежить від таких факторів:
М – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);
V – швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);
Р – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);
Q – кількість товарів (реальний національний продукт, або рівень фактичного обсягу в-ва).
Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помноженій на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну": MV=PQ.
Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей.
Згодом "трансакційна версія" була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. А. Пігу акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою «кембріджське рівняння»:
М = кРT,
де М – грошова маса (попит на гроші (касові залишки);
Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);
Т— товарна маса (обсяг виробництва);
к — частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей). Коефіцієнт Маршала k=1/V.
Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші – не лише засіб обігу, а й збереження та накопичення; береться до уваги психологічна реакція суб'єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.
44.Внесок Дж. М. Кейнса в розвиток кількісної теорії грошей
Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.
Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:
Трансакційний — мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.
Обачності — мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.
Спекулятивний — мотив зберігання грошей" який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.
де Мd — загальний попит на активи;
Mdr — трансакційний попит;
Mds — спекулятивний попит.
Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.
Зниження норми (r) збільшує попит.
Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.
Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, Кейнс став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і контролювання інфляції.
45.Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 — початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетариста зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.
Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.
Дно — точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.
Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.
Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.
Рис. 2.2. Діловий цикл
Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва.
Слабкі сторони монетаризму:
— ігнорується сфера виробничого відтворення;
— монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.
Представник чиказької школи монетаризм Р.Т. Селден зазначає, що «монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів: 1)гроші мають значення,іншими словами, зміни в кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську конюктуру; 2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу.
Звідси пропозиція: кількість грошей, що перебуває в обігу повинна збільшуватися рівномірно – на 3-5% за рік.
Монетаристи є прихильниками здійснення активної політики «стабільних грошей» (мова йде про жорстке регулювання кредитно-грошової емісії й відповідно – грошової маси в обігу)
46.Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей
Взаємопроникнення ідей двох напрямків і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу як нового етапу в розвитку монетаристської теорії пов´язане з критикою, розчаруваннями і спробами удосконалити як кейнсіанство, так і монетаризм. Актуальні для кейнсіанців проблеми подолання безробіття й економічного спаду та монетаристські ідеї виходу з інфляційного тупика у економіці 70-80-х pp. втратили свою гостроту, тому що ринкова економіка стала поступово рівномірно зростати в умовах відсутності високої інфляції і загрозливої незайнятості. В цих умовах обидві провідні проблеми трансформувалися у хронічні процеси, що одночасно постійно загрожують стабільності. Але ні кейнсіанські ні монетаристські рекомендації в чистому вигляді не здатні протидіяти загрозам вибуху інфляції та безробіття.
Ці та інші особливості перебігу економічних процесів об´єктивно створили основи для взаємопроникнення ідей обох напрямків грошової теорії і формування кейнсіансько-неокласичного синтезу як нового етапу розвитку монетаристської теорії.
Провідні положення сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу наступні:
• Кількість грошей у обігу (М) активно впливає на розвиток процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах і на рівень цін (інфляцію) у довготермінових періодах. У структурі державного регулювання економіки, не відкидаючи фіскально-бюджетних важелів, перевагу слід надавати монетарному механізмові впливу. Помірну інфляцію визнано позитивним процесом розвитку реальної економіки, тому що центральні банки здатні за цих умов регулювати пропозицію грошей адекватно темпам інфляції.
• Попередити, не допустити розкручування інфляційної спіралі легше, ніж потім з величезними втратами долати. На цій підставі кожній країні рекомендовано розробляти таку монетарну політику, яка б не допустила виходу інфляції з-під контролю. Ось чому центральний банк повинен мати достатній рівень самостійності, щоб не обмежуватися задоволенням поточних вимог економічних суб´єктів, а реалізувати довгострокові цілі загальної стабілізації попиту і цін, грошової маси і номінального ВНП.
• В процесі оперативного реагування на деякі непередбачувані події визнано за доцільне у сучасній грошово-кредитній політиці гнучко взаємодіяти у досягненні всіх цілей: довгострокових і короткострокових. Більшість економістів вважають, що визначення стратегічних цілей і чіткі правила їх досягнення сприятимуть підтриманню рівноваги на грошовому ринку, зменшуватимуть негативні очікування економічних суб´єктів щодо поведінки цін, курсів і відсотка.
• Сучасна грошово-кредитна політика держави в операціях на відкритому ринку, який найбільше впливає на рівень пропозиції грошей, спирається на монетаристські положення, а відсоткова політика, що більше пов´язана з інвестиційним процесом - на кейнсіанські. Успішне використання політики відсоткової ставки і операції на відкритому ринку нині становлять класичні інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку.
47.Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі монетаристської теорії
Сьогодні, для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:
— забезпечення певного рівня економічного зростання;
— забезпечення максимальної зайнятості;
— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
—урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:структурна політика; політика конкуренції; соціальна політика; кон'юнктурна політика.
Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
1)Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.
2)Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
При експапсійпій політиці відбувається зростання пропозиції грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.
При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток.
48.Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту
Кредит існував не завжди. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері вир-ва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як юр. самостійні особи.
Кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. Сааме в цьому полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту.
Існування товарного вир-ва і повязанного з ним товарного обігу є найбільш загальною ек. причиною необхідності кредиту
Протее окрім цих заг. причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема кредит можливий лише за певних пердумов. Однією з них стало майнове розшарування сусп-ва у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого.
Але для виникнення кредитних відносин потрібно, щоб той хто надає кредит довіряв тому, хто хоче його отримати.
Окрім довіри обовязковою пердумовою виникнення кредитних відносин є збіг ек. інтересів кредитора і позичальника.
Зо своєю природою кредитна угода в основі якої лежить тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобовязань.
Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.
Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грош. відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, – коливання потреби в коштах та джерелах їх формування.
49.Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту
За своєю сутністю кредит – це сусп. відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.
Кредит як форма сусп. відносин має багато спільного з іншими ек. категоріями – грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Вони тісно переплітаються функціонально між с.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється рисами:
– у грош. відносин ними є продавець і покупець, у кредитних – кредитор і позичальник;
– в грош. відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення 2 різних форм вартості – товарної і грошової, а в кредитних відносинах – нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;
– Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних ек. суб’єктів і сприяти вигідному розміщенню вільних коштів для других.
На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості, рух вартості у фін. відносинах пов’язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адмін. – вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених ек. сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного.
Кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все частіше здійснюється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борговими зобов’язаннями.
Елементами кредиту є його об’єкти і суб’єкти.
Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку.
Суб’єкти кредиту – це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту. Позичена вартість має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику.
Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам.
Позичальники – це учасники кредитних відносин, які одержують кошти у позичку від кредиторів.
1 формою кредиту був лихварський кредит. Хар. ознаками його було те, що він має випадковий характер
50.Стадії та закономірності руху кредиту
Рух кредиту має часовий та просторовий вимір і здійснюється на основі руху оборотного та основного капіталу в процесі відтворення
Виділяють 5-ть стадій руху кредиту
1-а стадія – формування вільної вартості як джерела надання позичок;
2-а стадія – розміщення вільної вартості в позичку;
3-я стадія – викор-ня позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження;
4-а стадія – вивільнення викор. позичальником коштів з його обороту;
5-а стадія – повернення позичальником вартості кредитору і сплата %.
На мікроек. рівні закономірностями руху кредиту є:
– зворотність руху вартості, що передана в позичку;
– тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника;
– збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі;
– залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.
На макроек. рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:
– кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП;
– оскільки кожна позичкова операція є двоякою – як вимога і як зобов’язання, заг. суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються;
– зворотність і платність кредиту;
– платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб’єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види вир-ва.
Принципи кредитування: Цільове призначення; Строковість позички; Поверненість позиченої вартості кредитору; Забезпеченість; Платність користування позичкою. Усі принципи кредитування тісно пов’язані, оскільки випливають з сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію.
