Повсякденне життя громадян с найкращим свідченням реального стану життя у країні. Період в історії СРСР І відповідно України, 1964-1985 pp., який отримав назву "застій", відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.
Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. (Конституції УРСР 1978 р.) були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою.
Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися обіцяним. Так, остаточно відійшов у минуле примарний страх голоду. Колгоспники нарешті стали регулярно отримувати заробітні плати і пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Так середня заробітна плата з 78 руб. У 1960 р. зросла до 155 р. у 1980 р. Люди стали користуватися тими речами, які ще з 30-х років були звичними на Заході: пральні машини, побутова електротехніка, холодильники, телевізори тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте починаючи з початку 70-х років, для повсякденного життя пересічного громадянина ключовим словом стає "дефіцит". З кожним роком у розряд дефіцитних товарів потрапляє все більше і більше товарів. Тому "доставання" дефіцитних товарів стає ледь не сенсом життя більшості громадян. Особливо дефіцитними були товари якісні і імпортні. Коли вони з'являлися на полицях за ними вишиковувалися довгі черги. Черги стали символами і ознаками великих міст, постачання яких було порівняно кращим.
У зв'язку з товарним дефіцитом престижними стали професії, що мали відношення до виробництва або розподілу дефіциту, а також привілеї у придбанні дефіцитних товарів. Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут порівняно з іншими країнами світу залишався низьким. Так Україна на початок 80-х років за показниками рівня життя посідала 50-60 місце в світі.
Складною залишалась житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярдні суми. На початок 80-х років черга на квартири становила 1,5 млн. чоловік і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.
Що стосується життя у селі, то попри зростаючі капіталовкладення, рівень життя у них був порівняно нижчим, ніж у містах. Умови праці і побуту, при однакових доходах з мешканцями міст, були вкрай несприятливі, а культурна інфраструктура — нерозвинутою. "Стирання граней між містом і селом", яке обіцяла програма КПРС 1961 р. не відбулося. Різниця у рівні життя спонукала сільську молодь будь-якими засобами Потрапити до великих міст на постійне проживання. Медичне обслуговування населення хоча і поліпшилося, але тут були численні проблеми. Так, маючи значно більше лікарів ніж у розвинутих країнах, оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками була вкрай низькою. Це зумовлювало низький рівень медичного обслуговування і зростання показників смертності населення.
Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна номенклатура користувалася привілеями у розподілі матеріальних благ. В обстановці всевладдя і безконтрольності номенклатурні верхи утворили власну закриту систему виробництва і постачання продовольства, промислових товарів, що не знала дефіцитів, черг тощо,
У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів призначених виключно для номенклатури.
Крім того, "верхи” створили закриту систему медичного обслуговування і відпочинку. їх діти навчалися у престижних школах і вузах, як правило відправлялися на роботу за кордон.
З кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою і простими громадянами зростав.
