пользователей: 21258
предметов: 10464
вопросов: 177980
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Канали

1. Канили розподілу товарів.

Канали розподілу (збуту)  це сукупність фірм чи окремих осіб, які виконують посередницькі функції щодо фізичного переміщення товарів і перебирають на себе або сприяють переданню права власності на товари на шляху їх просування від виробника до споживача.

Усі учасники каналів розподілу виконують принаймні одну з наведених даліфункцій:

~      збирання інформації для маркетингових досліджень;

~      розповсюдження позитивної інформації про товар (участь у комунікаційному процесі);

~      встановлення і підтримання зв'язків із потенційними споживачами;

~      пристосування товару до вимог споживача, а саме  сортування, комплектування, монтаж, пакування;

~      формування товарного асортименту;

~      проведення ділових переговорів із споживачами стосовно рівня цін та інших умов перед укладанням угод на поставку;

~      організація товарного руху: транспортування і складування товару;

~      часткове чи повне фінансування витрат на функціонування каналу; кредитування;

~      прийняття на себе ризиків (часткове чи повне) від функціонування каналу і збуту товару.

 

Довжина і ширина каналів розподілу

Довжину каналу збуту визначає кількість посередників, через яких товар проходить на шляху від виробника до споживача.

Рівень каналу збуту – будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу щодо просування товару до споживача.

Канал нульового рівня, або канал прямого маркетингу складається з виробника, який продає свій товар безпосередньо споживачам (через відділ збуту, збутові філії, мережу фірмових магазинів, посилкову торгівлю тощо).

В однорівневому каналі діє один посередник. На споживчих ринках таким посередником виступає, як звичайно, роздрібний торговець. На ринку товарів промислового призначення посередниками можуть бути збутові агенти, брокери, ділери.

Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку такими посередниками бувають оптовий та роздрібний торгівці, на ринку ТПП промисловий дистриб'ютор і ділери.

Існують канали з більшою кількістю рівнів, наприклад, трирівневий, в якому до вже згаданих посередників додаються ще підприємства дрібного гурту, що купують товари в потужних оптовиків і перепродають їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, котрих великі оптовики, як звичайно, не обслуговують.

 

Ширину каналу розподілу визначає кількість незалежних учасників на кожному рівні каналу. Існує три підходи до розв'язання цієї проблеми.

v    При ексклюзивному розподілі фірма різко обмежує кількість оптових і роздрібних торгівців у географічному регіоні, використовує один чи два роздрібні магазини у конкретному торговому регіоні, яким надає виняткове право реалізувати свій товар. Вона прагне підтримати свій престижний образ, контроль над каналами збуту і високий прибуток завдяки високій ціні, свідомо орієнтуючись на менший обсяг збуту. В такій ситуації фірма, як звичайно, вимагає від посередника, щоб він не торгував товарами конкурентів. Ексклюзивний розподіл характерний для торгівлі новими автомобілями, дорогими парфумами, престижним одягом.

v    При селективному розподілі фірма відбирає кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги. Вона намагається поєднувати контроль над каналом, престижний образ із достатнім обсягом продажу і прибутком. Такий підхід притаманний реалізації значної кількості товарів довготермінового використання.

v    При інтенсивному розподілі фірма використовує численних оптових і роздрібних торгівців. її цілі  охоплення широкого ринку збуту, отримання високих прибутків через масову реалізацію і зручність місця придбання товару для споживача. Такий підхід характерний для торгівлі тютюновими виробами, жувальними гумками тощо.

Маркетингові системи

Поряд із традиційними каналами розподілу у світовій практиці останнім часом набули популярності вертикальні маркетингові системи (ВМС).

ВМС складаються з виробника, оптових і роздрібних торгівців, котріспівпрацюють як єдина система. Узгодження дій кожного з учасників можуть зумовлювати різні фактори, які і визначають тип ВМС.

Ø     Якщо всі ланки розподілу є власністю одного її члена  цекорпоративні ВМС. Найчастіше власником є виробник, але ним може бути і торговельний посередник. Так, близько 50% товарів, що реалізуються через відому американську корпорацію роздрібної торгівлі „Сірз", надходять в її магазини з підприємств, частина акцій яких належить самій корпорації.

Ø     Договірні ВМС складаються з незалежних фірм, що пов'язані договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для спільного досягнення кращих комерційних результатів. Зокрема, поширена практика створення договірних ВМС на основі надання торговельних привілеїв (найчастіше під егідою виробника).

Наприклад, фірма „Кока-кола" видає ліцензії на право торгівлі на різних ринках власникам заводів (котрі за своєю суттю є оптовиками), які закуповують у неї концентрат напоїв, газують його, розливають у пляшки і продають місцевим роздрібним торгівцям. Існують інші різновиди договірних ВМС.

Ø     Керовані ВМС координують свою діяльність не внаслідок приналежності до певного власника, а завдяки економічній могутності одного з учасників системи. Так, корпорація „Проктер енд Ґембл" досягає надзвичайно тісного співробітництва з продавцями своїх товарів, допомагаючи їм в організації експозицій, формуванні політики цін, проведенні заходів стимулювання, забезпечуючи потужну рекламну підтримку.

Створення ВМС усіх розглянутих типів має на меті головне: можливість контролювати діяльність каналу розподілу і запобігати виникненню конфліктів між окремими його учасниками, якщо вони намагаються досягнути власних цілей.

Ще один різновид маркетингових систем – горизонтальні маркетингові системи (ГМС). Вони виникають при об'єднанні двох або більше підприємств, які спрямовують свої зусилля для ефективного використання маркетингових можливостей.

В окремої фірми може не вистачати фінансових ресурсів, виробничих потужностей або досвіду для самостійної діяльності; вона може побоюватися брати на себе ризик. Співробітництво здійснюється на тимчасових або постійних засадах. Прикладом ГМС може слугувати харківська інформаційно-комерційна мережа „ Промпостач", яка вже об'єднує сотні підприємств, оптових баз, інших організацій, має потужний банк даних і видає тижневий каталог.

Багатоканальні маркетингові системи (БМС) створюють для повнішого охоплення різних ринків. Таку систему організувала фірма „Світоч", яка реалізує частину своєї продукції через фірмові магазини (канал прямого маркетингу); другу частину  через мережу дистриб'юторів, які працюють із роздрібною торгівлею на всій території України; третю частину  через дрібногуртові магазини-склади.

Вибір каналу розподілу

v     Прямі канали розподілу (канали нульового рівня) найчастіше використовують фірми, які хочуть контролювати всю свою маркетингову програму і мати тісні контакти із споживачами на обмежених цільових ринках. Вони більше поширені на ринку продукції промислового призначення.

v     Непрямі канали розподілу, що передбачають участь торговельних посередників, як звичайно, вибирають фірми, що прагнуть розширити свої ринки й обсяги збуту. При тому вони згодні відмовитися від багатьох збутових функцій, але, відповідно, і від певної частки контролю над каналами збуту і контактів із споживачами.

Критерій вибору раціональної системи розподілу неможливо вибрати однозначно. Ефективність функціонування каналу визначають щонайменше трьома показниками:

~      періодом часу, за який товар проходить шлях від виробника до споживача (швидкістю товарного руху);

~      витратами на реалізацію (у розрахунку на одиницю товару) і наявністю можливостей їх зниження;

~      обсягом реалізації продукції за одиницю часу (швидкістю збуту товару).

При виборі каналу розподілу й визначенні його довжини та ширини належить ураховувати такі основні фактори:

-                      споживачів (їх кількість, концентрацію, частоту здійснення покупок, розмір середньої покупки);

-                      товар (його вартість, технічну складність, термін зберігання, габарити й масу, функціональне призначення);

-                      цілі й ресурси компанії (приміром, престижні цілі, пов'язані з ексклюзивним розподілом і вузьким каналом);

-                      конкурентів (їх кількість, асортимент товарів, методи збуту продукції тощо).

Важливе значення при виборі каналів розподілу мають і характеристики власне посередників, як оптових, так і роздрібних, що їх залучають до участі у функціонуванні каналу.

 

 

 

2. Форми організації оптової торгівлі.

Оптова торгівля охоплює будь-яку діяльність у справі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу (роздрібна торгівля) або професійного використання (промислові підприємства, організації, установи). Взаємні продажі серед організацій оптової торгівлі також є важливою складовою їх діяльності.

Оптова діяльність може здійснюватись у трьох основних організаційних формах:

1) через оптові підрозділи фірм-виробників (при використанні прямих каналів збуту);

2) через незалежних оптових посередників;

3) через залежних оптових посередників;

 

Оптові підрозділи виробників

Збутові філії розміщують у містах, де зосереджені численні споживачі даної продукції. Вони мають складські приміщення для зберігання значних товарних запасів, а також систему сервісного обслуговування, якщо це зумовлене типом ринку і видом товару.

Збутові контори підприємств фізичних операцій з товарами не виконують, як звичайно, мають лише їх взірці. Завданням цих підрозділів є встановлення контактів із споживачами, рекламна діяльність, збирання замовлень та їх розміщення, організація транзитної поставки товарів зі складу підприємства чи його збутових філій.

Реалізація продукції через збутові підрозділи виробників більш характерна для ринку товарів промислового призначення, хоча іноді здійснюється і на споживчому ринку. їх використання може бути доцільне за таких умов:

-                     фінансові можливості підприємства дають йому змогу створити й експлуатувати систему власних органів збуту;

-                     обсяги реалізації продукції достатні для покриття витрат на прямий маркетинг;

-                     споживачі продукції сконцентровані географічно;

-                     ринок даного товару вертикальний, тобто товар реалізується представникам однієї чи двох галузей промисловості, які мають незначну кількість підприємств;

-                     товар відвантажують великими партіями при максимальному заповненні транспортного засобу (залізничний вагон, автофургон тощо);

-                     товар технічно складний, потребує спеціального монтажу й налагодження.

До переваг прямого каналу належить те, що збутовий персонал підприємства займається реалізацією лише його виробів і чудово їх знає. Кваліфіковані фахівці фірми можуть забезпечити експертну консультацію і технічну допомогу в опануванні складної техніки на дуже високому рівні.

Загалом же прямі канали збуту для більшості товарів вважають менш ефективними, і фірми залучають посередників різних типів.

Незалежні оптові посередники

Незалежними називають посередників, які перебирають на себе право власності на товар і відповідно ризик його подальшої реалізації. Це найпоширеніший у світовій практиці тип оптових посередників.

Незалежні оптові посередники, яких ще називають „оптовиками-купцями",поділяються на дві групи:

-                      оптовики з повним циклом обслуговування (дистриб'ютори, торгівці оптом);

-                      оптовики з обмеженим циклом обслуговування (оптовики - комівояжери, оптовики-організатори тощо).

Комерційні оптові організації з повним циклом обслуговування надають широке коло послуг:

-                      формують товарний асортимент;

-                      зберігають товарні запаси;

-                      надають торговий кредит;

-                      забезпечують доставку продукції;

-                      допомагають виробникам у проведенні маркетингових досліджень, рекламній діяльності, плануванні тощо.

Торгівці оптом розрізняються між собою широтою асортиментного набору товарів. Вузькоспеціалізовані торгівці оптом працюють з однією асортиментною групою товарів при значній її насиченості (одяг, ліки). Оптовики змішаного асортименту займаються кількома асортиментними групами товарів.

Дистриб'ютори торгують цілком від свого імені, укладають угоди як із продавцями, так і з покупцями, мають склади, займаються сервісом продукції і виконують багато інших посередницьких функцій. Доволі часто виступають як генеральні посередники певного виробника.

Оптовики з обмеженим циклом обслуговування виконують значно менше функцій. Приміром, вони можуть не мати складських приміщень, не надавати кредит, не займатися доставкою товарів, не брати участь у маркетингових дослідженнях. Це різноманітні види посередників, серед яких, зокрема:

— оптовики-комівояжери, що займаються здебільшого обмеженим асортиментом ходових товарів нетривалого зберігання (молоко, хліб), які продають за готівку, об'їжджаючи підприємства роздрібної торгівлі, лікарні, готелі тощо;

— оптовики-організатори, які працюють у галузях, що постачають сировину (вугілля, деревину) чи інші вантажі без тари (приміром, громіздке устаткування). З моменту прийняття замовлення до моменту завершення поставки вони повністю перебирають на себе право власності на товар і весь пов'язаний з цим ризик. Складських приміщень такі оптовики не мають, а лише організовують поставку замовленого товару від виробника до споживача.

Використання незалежних оптових посередників доцільне за таких умов:

-                      збутова діяльність відбувається на горизонтальному ринку, де споживачі належать до різних сегментів, що потребує потужної збутової мережі, створення якої під силу лише великим виробникам;

-                      ринок розкидано географічно, унаслідок чого прямі контакти із споживачами нерентабельні;

-                      споживачі, як звичайно, купують товари дрібними партіями, незручними для складського і транспортного оброблення; оптова фірма має можливість об'єднати окремі дрібні замовлення у партії комерційного розміру;

-                      товар відповідає стандартним потребам і не потребує реалізації по прямих каналах збуту;

-                      існує необхідність частих термінових поставок численним споживачам.

Залежні оптові посередники

Цю численну групу оптових посередників складають агенти і брокери, які, на відміну від оптовиків-покупців, не беруть на себе право власності на товар, що його реалізують. Відповідно вони не приймають самостійних рішень щодо цін та інших умов продажу і діють у межах повноважень, наданих їм виробником згідно з укладеними угодами, отримуючи за посередництво комісійну винагороду чи платежі за послуги.

Характерною рисою агентів і брокерів є спеціалізація у сфері інформаційно-контактних функцій. Головна відмінність між ними полягає у тому, що аґенти працюють переважно на довготерміновій основі, а брокери  на тимчасовій.

Брокери зводять споживачів із продавцями і беруть участь у переговорах щодо умов поставки товару. Вони добре поінформовані про кон'юнктуру ринку, мають широкі ділові зв'язки.

Представники брокерських контор здійснюють операції на товарних біржах. Через них провадять торгівлю великими обсягами однорідних товарів, які піддаються стандартизації (сільськогосподарська продукція, промислова сировина тощо).

Послуги брокера оплачує та сторона, яка його залучає. При тому він не утримує товарних запасів, не бере участі у фінансуванні угоди і, як звичайно, не може завершити її укладання без офіційного схвалення замовника.

Агенти, які працюють з виробниками на більш довготривалих умовах, ніж брокери, бувають різних видів: агенти виробника, збутові агенти й агенти-комісіонери.

Аґенти виробника працюють з виробником за договором доручення і виконують збутові операції від імені і за рахунок довірителя, отримуючи за це відповідну винагороду. Вони можуть працювати на декількох виробників і мають справу з неконкурентними товарами, що доповнюють один одного. Таким агентам може бути надане виняткове право реалізації даних товарів на певній території, що дає змогу уникати конфліктів, викликаних зіткненням інтересів, і мати достатньо повний асортимент продукції для своєї території збуту. Вони не надають кредитів, не мають складів, лише іноді допомагають виробникам у маркетингових дослідженнях і плануванні.

Більшість цих агентів є дрібними комерційними організаціями, що налічують декількох співробітників  вправних продавців. Вони можуть доповнювати збутову діяльність виробників, допомагаючи впроваджувати нові товари, виходити на нові географічні ринки, продавати продукцію, що її випускають дрібними партіями.

Як звичайно, агенти виробників реалізують незначну частину продукції, що її випускає фірма, і не мають суттєвого впливу на її маркетингову політику. Виробник може залучати водночас декількох агентів, закріплюючи їх за окремими територіями чи товарами. Таких агентів використовують на ринках одягу, взуття, меблів, автозапчастин тощо.

Збутові аґенти за умовами договору відповідають за маркетинг усієї продукції виробника, переважно невеликого. Можна сказати, що вони перетворюються умаркетинговий підрозділ виробника і в межах наданих повноважень ведуть переговори про ціни, кредити, поставки та інші умови продажу. Суттєво впливають на маркетингові стратегії дрібних виробників.

Контори збутових агентів найчастіше розміщені у великих збутових центрах і безпосередньо наближені до споживачів. Складських приміщень такі агенти не мають, поставки товарів за укладеними угодами відбуваються транзитом.

Маючи можливість використовувати декількох агентів виробника, фірма може залучати лише одного збутового агента. Збутові агенти діють без територіальних обмежень на ринках металів, хімікатів, текстилю тощо.

Комісіонери  це посередники, що мають склади для зберігання товарів, які вони продають за договором комісії від свого імені за рахунок комітента (виробника). Комісіонери отримують товари для реалізації на принципах консигнації.

Консигнація – умова продажу товарів через консигнаційні склади посередників, коли право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за постачальником до моменту продажу товару споживачеві.

Комісіонери іноді пропонують кредит, забезпечують доставку товарів, сприяють проведенню маркетингових досліджень, але, як звичайно, не допомагають у просуванні товарів. Вони можуть вести переговори щодо цін із споживачами за умови, що ціни не будуть нижчі від мінімального рівня, визначеного виробником, а також працюють на аукціонах.

З отриманого виторгу вони відраховують свою комісію, витрати на фрахт та інші витрати на продаж продукції; основну частину виторгу передають виробникові. Оскільки комісіонери утримують склади, їхні операційні витрати найвищі у групі залежних збутових посередників.

Використання агентів і брокерів доцільне за таких умов:

-                      виробник має слабке фінансове становище і не може створити власну збутову мережу;

-                      товари не потребують складного технічного обслуговування і придатні для прямого відвантаження споживачам;

-                      виробник виходить на новий ринок і має проблеми із встановленням ділових контактів;

-                      ринок є вертикальний (одногалузевий) чи складається з декількох вертикальних сегментів.

При формуванні каналу розподілу й виборі оптових посередників, крім їхніх загальних групових характеристик, належить ураховувати й індивідуальні характеристики, зокрема:

~     діловий імідж, надійність;

~      вартість послуг;

~      якість і розміщення складських приміщень;

~      під'їзні дороги до них тощо.

 

3. Види роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля  сфера підприємницької діяльності, пов'язана з продажем товарів та послуг кінцевим споживачам для особистого використання. Це остання ланка каналів збуту.

Поза як покупка вроздріб, як звичайно, невелика, торгівці прагнуть збільшити кількість контактів із споживачами, розширюючи для того товарний асортимент і стимулюючи зростання частоти відвідувань магазинів.

Кінцеві споживачі, на відміну від організацій-споживачів, роблять багатонезапланованих покупок. Тому роздрібні торгівці мають розміщувати товари, що їх купують імпульсивно, там, де проходить багато людей; вигідно розміщувати споріднені товари в магазинах; провадити відповідне навчання торговельного персоналу; активно використовувати різні заходи стимулювання збуту.

Форми організації роздрібної торгівлі можуть бути різні. При формуванні багаторівневого каналу збуту треба визначитись, яких саме роздрібних посередників варто використовувати.

До роздрібних посередників належать:

• ділери;

• магазини роздрібної торгівлі;

• організації позамагазинної торгівлі.

Ділер  незалежний підприємець, який займається роздрібним продажем техніки, що має масовий попит (автомобілі, сільгосптехніка, складна побутова техніка тощо). Ділер купує цю техніку, зберігаючи марку фірми, забезпечує її гарантійний і позагарантійний сервіс, постачання запчастинами, виконує ремонт.

Фірма-виробник чи її генеральний агент забезпечують ділерів нестандартним обладнанням та інструментом, потрібним для сервісу їхньої техніки. Вони допомагають організувати пересувні ремонтні майстерні, надають рекламну підтримку своєї продукції.

Часом ділер відмовляється від „виняткових зобов'язань", тобто згоди продавати й обслуговувати техніку лише даної фірми (генерального агента) й укладає договори з декількома фірмами. Це невигідно виробникам, але ділери можуть наполягати на такому підході, оскільки прагнуть убезпечити себе від наслідків різких коливань кон'юнктури ринку.

Види магазинів роздрібної торгівлі

Магазини роздрібної торгівлі класифікують за різними критеріями (див. рис. 3.1). Розглянемо основні з них.

1Широта і насиченість товарного асортименту

■ Спеціалізовані магазини пропонують вузький асортимент товарів значної насиченості (одяг, спорттовари, меблі, книжки тощо).

Своєю чергою, їх розрізняють за ступенем вузькості асортименту. Це може бути:

— відокремлений повний асортимент (магазин одягу);

— обмежений асортимент (магазин чоловічого одягу);

— вузькоспеціалізований асортимент (магазин чоловічих сорочок).

За прогнозом фахівців, спеціалізовані магазини мають хороші перспективи розвитку, особливо на території торговельних центрів, котрі, як звичайно, складаються з одного-двох універмагів і великої кількості спеціалізованих магазинів. Вони концентрують свої зусилля на повнішому забезпеченні потреб конкретних цільових ринків. Проте ці магазини можуть опинитися у складній ситуації, якщо впаде попит на товари вузькоспеціалізованого асортименту.

■ Універмаги пропонують багато асортиментних груп товарів. Кожною асортиментною групою займається спеціальний відділ, що має власних закупівельників.

Універмаги раніше розміщували переважно в центральних районах міста, пізніше  у центрах приміських районів, і вони ставали серцевиною новостворюваних торговельних зон.

Середній універмаг пропонує асортимент близько 100 000 артикулів. Наявність під одним дахом широкого асортименту, його вміла презентація і сьогодні приваблюють велику кількість покупців, хоча протягом останніх десятиліть універмаги зазнали значного тиску з боку конкурентів  спеціалізованих магазинів і нових позамагазинних форм торгівлі.

■ Супермаркети – доволі великі підприємства самообслуговування з відносно низьким рівнем витрат і низькими націнками, великим обсягом продажів, які поширені в реалізації продуктів харчування, прально-мийних засобів і товарів для догляду за житлом.

Для супермаркетів характерна відкрита викладка товарів, велика торгова площа, централізація обслуговування покупців (здебільшого через касові апарати).

Останнім часом супермаркети почали розширювати асортимент непродовольчих товарів, прагнучи за рахунок того збільшити привабливість магазину для покупців і полегшити їм купівлю.

■ Торговельні комплекси, що займають території у десятки тисяч квадратних метрів, набувають дедалі більшої популярності в Європі (для США вони нехарактерні). Крім універмагів, універсамів, спеціалізованих магазинів, на території комплексів розміщують автомобільні стоянки, усілякі розважальні підприємства, філії банків, бюро подорожей і екскурсій тощо.

За даними досліджень, відвідувачі таких торговельних гігантів проводять у них у середньому 1 – 1,5 години, 80% з них стають покупцями.

У 1997 р. підписано угоду про створення у Києві першого в Україні гіперкомплексну „Либідь Плаза", будівництво якого здійснюватиметься спільно з угорською стороною.

 

2. Форма власності

■ Незалежний роздрібний торгівець має лише один магазин і пропонує персональне обслуговування, зручне місце розташування, безпосередній

контакт із споживачем. Оскільки ця діяльність не потребує значних інвестицій і особливої кваліфікації, вона приваблює багатьох. Але внаслідок високого рівня конкуренції і недостатньої фаховості значна частина з них терпить крах.

■ Торговельні мережі передбачають спільне володіння декількома магазинами. В них використовують систему централізованих закупівель і прийняття рішень. Потужні мережі можуть мати добре відоме фірмове ім'я.

■ Роздрібні франчайзи найбільше поширені серед ресторанів, закусочних швидкого обслуговування тощо. Вони ґрунтуються на договірних відносинах між виробником, оптовиком і роздрібним торговцем. При тому фірма-франчайзер надає роздрібникам право використовувати свою добре відому марку, унікальну технологію, набір правил тощо.

Це своєрідна форма ланцюга, яка дає змогу дрібним підприємцям користуватися перевагами вже накопиченого досвіду, системи постачання і образу відомої потужної фірми. Остання ж отримує відповідні відрахування і жорстко контролює діяльність дрібних учасників.

■ Орендований відділ – це найчастіше відділ в універмазі, який здають в оренду третій стороні. Керівник такого відділу відповідає за всі аспекти його діяльності і виплачує частку від доходу у вигляді орендної плати.

3. Характер торгового обслуговування

■ Самообслуговування характерне для магазинів типу «універсам». Ці підприємства з вільним вибором товарів мають менші експлуатаційні витрати і тому часто надають покупцям знижки. Використовують їх, як звичайно, для продажу товарів повсякденного попиту.

■ Обмежене обслуговування характерне для магазинів, де продають товари попереднього вибору і споживачам потрібно більше інформації. Торговельний персонал працює із споживачами індивідуально. Крім того, у таких магазинах часом пропонують додаткові послуги у вигляді продажу товарів у кредит тощо. Експлуатаційні витрати цих магазинів вищі.

■ Повне обслуговування, притаманне фешенебельним магазинам, передбачає розмаїття товарів особливого попиту. Серед послуг, що їх надають такі магазини, –демонстрації моделей одягу, „доведення" товару, використання різних схем кредитування, забезпечення безоплатної доставки покупок тощо. Відповідно вони мають найвищі експлуатаційні витрати.

 

4. Цінова політика

■ Середній рівень цін

Більшість магазинів пропонує товари саме за середніми цінами і відповідно середньої якості та середнього рівня послуг.

■ Високий рівень цін

Магазини високих цін, пропонуючи своїм покупцям товари і послуги вищої якості, керуються принципами: „Ви пам'ятатимете товари довго і після того, як забудете їх ціни". Такі магазини орієнтуються на покупців із високим рівнем доходів, в яких серед спонукальних мотивів переважають не ціни, а престижність і висока якість товару.

■ Низький рівень цін

Магазини низьких цін торгують стандартними товарами за порівняно низькими цінами для масового споживача. При зниженій нормі прибутку на одиницю товару вони забезпечують прибутковість за рахунок збільшення обсягів збуту.

Різновидом таких магазинів є магазини-склади – роздрібні підприємства з дуже скромним інтер'єром, обмеженим обсягом послуг. Це, приміром, продовольчі магазини, що працюють прямо з контейнерів.

Досить поширені меблеві магазини-склади, розміщені, як звичайно, у приміських районах із низькою орендною платою. Покупець вибирає товар і оформляє замовлення, вибраний товар доставляють транспортом магазину за зазначеною адресою.

Позамагазинна роздрібна торгівля

■ Торговельні автомати, конструкцію яких постійно вдосконалюють. Сучасні автомати за кордоном можуть приймати монети чи паперові гроші, видавати здачу.

Через автомати продають сигарети, цукерки, безалкогольні напої, газети тощо. Вони забезпечують цілодобовий продаж товарів і самообслуговування.

Водночас це досить дорога форма роздрібної торгівлі. Автомати потребують інтенсивного обслуговування унаслідок постійного оновлення запасів, частих поломок, крадіжок.

■ Торгівля на рознос за принципом „у кожні двері"  одна з найдавніших форм роздрібної торгівлі. Вона задовольняє потреби клієнтів з огляду на зручність придбання та прояв уваги до їхньої особистості.

Це також дорогий вид роздрібної торгівлі, але він має своїх прихильників серед фірм-виробників.

■ Торгівля на замовлення товарів поштою або телефоном

Інформацію про товар можна надавати у вигляді оголошень у газетах, журналах, по радіо або телебаченню. Часом таку інформацію розсилають у вигляді листів та проспектів потенційним клієнтам, прізвища яких занесені у спеціальні списки адресатів.

Замовити товар можна також за каталогами. Дедалі більшої ваги набуває інформація з комп'ютерних мереж. Замовлення надсилають поштою або приймають телефоном.

Така форма роздрібної торгівлі виявилась ефективною при продажу книжок, одягу, подарунків, предметів домашнього вжитку.

Раціональну форму організації роздрібної торгівлі і конкретних торговельних посередників вибирають, виходячи з цілей і фінансових ресурсів фірми з урахуванням розглянутих характеристик роздрібних підприємств.

 

 

4. Основи збутової логістики.

Важливе місце в системі збуту товару займають такі функції:

—транспортування товару від виробника до споживача;

—підтримання на підприємстві товарних запасів;

—пакування, складування та зберігання товару;

—оброблення замовлень та адміністративні витрати, пов'язані з раніше наведеними функціями.

Значення цих функцій зростає у міру того, як збільшується відстань між виробником і споживачем. У господарській практиці багатьох розвинених країн широко використовують нові методи й технології доставки та розподілу товарів. Вони ґрунтуються на концепції логістики.

Поняття та види логістики

Логістика  процес управління рухом та зберіганням сировини, компонентів і готової продукції з часу сплати грошей постачальником до часу отримання грошей за доставку готової продукції споживачеві.

Логістика (хоча й має глибоке історичне коріння)—доволі молода наука. Діяльність у галузі логістики має кінцеву мету, яка отримала назву „сім правил логістики".

1Вантаж — необхідний товар.

2. Якість—необхідної якості.

3. Кількість — у необхідній кількості.

4. Час — має бути доставлений в необхідний час.

5. Місце — у необхідне місце.

6. Споживач — для відповідного споживача.

7. Витрати — з мінімальними витратами.

 Мета логістичної діяльності вважається досягнутою, якщо ці умови виконанні, тобто необхідний товар необхідної якості в необхідній кількості доставлений для відповідного споживача у необхідне місце з мінімальними витратами.

Встановлено, що застосування на практиці принципів логістики дає змогу скоротити до 30 – 50% рівень запасів сировини та палива, до 25 – 30%  транспортні витрати.

Учасниками логістичних операцій можуть бути такі організації та підприємства:

—підприємства-виробники;

—підприємства гуртової та роздрібної торгівлі;

—комерційно-посередницькі організації;

—транспортні організації загального користування, різні експедиторські фірми. їхні склади та транспортні засоби виконують різноманітні логістичні операції.

Сучасна наука розглядає декілька видів логістики:

~     закупівельна логістика, пов'язана із забезпеченням виробництва матеріалами;

~     виробнича логістика, спрямована на підвищення організованості та ефективності функціонування виробничого процесу;

~     збутова логістика, або, як її ще називають, маркетингова чи розподільча логістика.

Збутова логістика забезпечує ефективну організацію розподілу виробленої продукції. Власне збутова логістика і є предметом вивчення даного курсу.

Транспортування товарів

Значну частину логістичних операцій на шляху товару від виробника до кінцевого споживача здійснюють із застосуванням транспортних засобів. Витрати на транспортування товарів досягають 50% від суми загальних витрат на логістику

Завдання вибору виду транспорту вирішується з урахуванням інших завдань збутової логістики, а саме створення та підтримання оптимального рівня запасів, вибір виду упаковки тощо.

■ Автомобільний транспорт

Одна із суттєвих переваг  висока маневреність. Цей вид транспорту забезпечує регулярність поставок та не висуває жорстких вимог до упаковки товару.

Основними недоліками автомобільного транспорту є досить висока собівартість перевезень, терміновість розвантаження, можливість розкрадання вантажу та доволі низька вантажопідйомність.

■ Залізничний транспорт

Цей вид транспорту добре пристосований для перевезення різних партій вантажів за будь-яких погодних умов. Залізничний транспорт забезпечує можливість доставки вантажу на значні відстані, регулярність та доволі низьку собівартість перевезень вантажів.

■ Морський транспорт

Цей вид транспорту найпопулярніший на міжнародних перевезеннях. Його основні переваги  низькі тарифи та висока вантажопідйомність.

До недоліків морського транспорту відносять його малу швидкість, суворі вимоги до упаковки та кріплення вантажу, низьку частоту відправлення.

■ Внутрішній водний транспорт

Цей вид транспорту відрізняється низькими тарифами. При перевезенні вантажів вагою більше за 100 тонн на відстань понад 250 км цей вид транспорту найдешевший.

Проте конфігурація водних шляхів зумовлює обмеженість використання водного транспорту.

■ Повітряний транспорт

Основні його переваги  швидкість та можливість досягнення віддалених районів. До недоліків відносять високі тарифи та суттєву залежність від погодних умов.

■ Трубопроводный транспорт

Трубопроводи – специфічний засіб транспортування, який підходить для природного газу, нафти, хімічних продуктів. Використання трубопроводів обходиться дешевше за залізничні перевезення, але трохи дорожче за водні.

На вибір виду транспорту впливають шість основних факторів. Вони наведені в таблиці 4.1, яка допоможе Вам знайти відповіді на різні запитання.

 

Завдяки контейнеризації перевезень дедалі частіше вдаються до одночасного використання двох і більше видів транспорту.

Контейнеризація – завантаження товарів в ящики або трейлери, що їх легко перемістити з одного виду транспорту на інший, зокрема:

~     рейковий контрейлер – перевезення за допомогою залізничного й автомобільного транспорту;

~     судновий контрейлер – за допомогою водного й автомобільного транспорту;

~     „рейки-судно" – за допомогою залізничного і водного транспорту;

~     „повітря-шоссе" – за допомогою повітряного й автомобільного транспорту.

Поєднання декількох видів транспорту забезпечує відправникові певні вигоди. Наприклад, рейковий контрейлер значно дешевший за автомобільні перевезення та водночас забезпечує гнучкість і зручність сполучення.

Для підприємства важливо також вирішити питання щодо використання власного або найманого транспорту. Це рішення залежить від можливості найму транспортного засобу та пов'язаних із цим витрат. Необхідно врахувати і можливості підприємства утримувати власні транспортні засоби.

Для закріплення матеріалу виконайте вправу 6.6. із Збірника вправ.

Підтримання товарних запасів на підприємстві

Більшості підприємств доводиться зберігати свій товар до моменту реалізації. Це пояснюється такими причинами:

~     виробництво і продаж відбуваються у різний час і в різних місцях;

~     використання виробничих потужностей потребує рівноваги виробничого процесу і серійного виробництва, а споживання має тенденцію до коливання.

З одного боку, підприємство зацікавлене в наявності таких запасів товару, які були б достатні для негайного виконання усіх замовлень своїх споживачів.

З другого боку, утримання складів та значних складських запасів призводить до додаткових витрат, які входять в кінцеву ціну товару.

Витрати, пов'язані з утриманням складських запасів.

~     значні капіталовкладення у складські приміщення та обладнання, а також „заморожені" кошти у вигляді готової продукції;

~     виплата заробітної платні працівникам складу, які забезпечують ведення картотек, контроль за видатками та зберігання товару;

~     зниження вартості товару під час зберігання і можлива втрата його якості.

Якщо ці витрати надто великі, то товар може бути невиправдано дорогим, що знижує його конкурентоспроможність на ринку.

Бажання зменшити розмір товарного запасу на складі може призвести дододаткових витрат унаслідок:

~     зупинення на певний час поставок товару через його відсутність;

~     підвищення транспортних витрат при закупівлі малих партій необхідного товару;

~     збільшення витрат на оформлення замовлень у зв'язку з виконанням дрібних замовлень.

Дотримання оптимального розміру замовлення та інтервалу між його виконанням дає змогу мінімізувати витрати на утримання запасів товару та повторення замовлення з урахуванням інших факторів, зокрема використання площі складських приміщень та вартості оформлення замовлення.

Ще одним напрямом підвищення ефективності утримання складських запасів є створення необхідних умов для правильного зберігання товару, забезпечення послідовності його відвантаження та контролю за видатками.

Підприємству також необхідно вирішити питання про оптимальну кількість складів. Чим більше складів, тим скоріше можна доставити товар споживачеві, проте тим вищі видатки на їх утримання. Рішення про кількість складів необхідно приймати, ураховуючи бажаний рівень сервісу для споживачів та витрати на розподіл товару.

Логістика передбачає надання споживачу різноманітних логістичних послуг.Логістичний сервіс неподільно пов'язаний з процесом розподілення і представляє собою комплекс послуг, що надаються в процесі постачання товарів. Всі роботи в сфері логістичного обслуговування можна погрупувати на три основні види:

~     передпродажні послуги (інформування клієнта, планування необхідного рівня обслуговування, зберігання товару тощо);

~     послуги, що надаються під час продажу товарів (підбір асортименту, пакування, транспортування тощо);

~     післяпродажні послуги (гарантійне обслуговування, зобов'язання розглянути претензії покупців, замінити товар тощо).

Якість логістичного обслуговування може характеризуватись такими показниками, як надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час виконання замовлення, наявність запасів, можливість надання кредитів, відстрочки оплати тощо. В залежності від специфіки споживача і ситуації на ринку співвідношення важливості окремих показників може змінюватись.

 


19.05.2014; 03:26
хиты: 411
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь