71-76

71

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’я­заних і взаємодіючих між собою торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що заро­дився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Основні етапи розвитку світового господарства:

I – кінець XIX – початок 20-х років XX ст. завершилось формування світової системи господарства;

II – кінець 20-х років – кінець 80-х років XX ст. починається процес якісних змін системи світового госпо­дарства;

III – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. відбувається розвиток міжнародної економічної інтеграції;

IV – кінець XX – початок XXI ст. – світове господарство стає більш динамічним і цілісним, набуває гло­бального характеру.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господар­ства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних від­носинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, ка­піталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і про­даються всередині країни.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств.

Ці господарства перебувають на різних стадіях суспільного роз­витку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

I. Залежно від рівня економічного розвитку, де головний критерій - ВВП на душу населення:

•    високорозвинені (понад 10 держав);

•    розвинені (приблизно 25 держав);

•    середньорозвинені;

•    слаборозвинені (приблизно 150 країн);

•    нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

II. За галузевою структурою:

•    індустріальні;

•    сировинні;

•    аграрні.

III. За ступенем інтеграції у світове господарство:

•  інтегровані;

•  слабо інтегровані.

Зв’язки національної економіки із світовим господарством здійсню­ються через:

• торгівлю – частка національної продукції йде на експорт (продаж за кор­дон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжна­родному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом сві­тового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країна­ми, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Форми міжнародного поділу праці – загальний, частковий, одиничний.

Показник участі країни у МПП:

 

 

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами зав­дяки відкритості національних економік.

 

 

Рис. 15.1. Форми інтернаціоналізації економік

 

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних госпо­дарств групи країн, спрямований на створення єдиного гос­подарського механізму.

Форми МЕІ:

— торговельна інтеграція (створення зон вільної торгівлі країн-учасниць);

— валютно-фінансова інтеграція (зняття обмежень на пе­реміщення капіталів всередині угруповання, єдина валютна по­літика тощо);

— створення єдиного економічного простору (усунення нетарифних бар’єрів у взаємній торгівлі).

 

 

Рис. 15.2. Найбільші регіональні інтеграційні угруповання

 

 

Рис. 15.3. Суб’єкти світового господарства

 

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз кон­цернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – фірми, які здійснюють основну частину своїх опе­рацій за межами країни, в якій вони зареєстровані, – найчасті­ше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) – крупні банки, які вико­нують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу  і контролюють валютні й кредитні опе­рації на світовому ринку.

До міжнародних організацій та інститутів відносять:

—   Міжнародну організація праці;

—    Міжнародний валютний фонд;

—   Міжнародний банк реконструкції і розвитку;

—   Європейське товариство з атомної енергії (EUROATOM);

—   Міжнародний союз автомобільного транспорту тощо.

 

 

 

 

72

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відно­сини в системі світового господарства.

 

Рис. 15.4. Форми міжнародних економічних відносин

 

1. Світова торгівля - форма міжнародних економічних від­носин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

2. Міжнародний рух капіталу – особлива форма міжнародних економіч­них відносин, пов’язана з вилученням частини капіталу з процесу національного обігу і включенням у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.

 

Форми міжнародного руху капіталів

Критерії класифікації	Форми вивозу капіталу
За суб’єктами, що ви­возять капітал	Приватний і державний
За об’єктами	Грошовий і товарний
За строками	Довгостроковий і короткостроковий
За способом отримання доходу на капітал	Позиковий і підприємницький

 

Міжнародний рух капіталу здійснюється на міжнародному ринку капіталу.

 

Рис. 15.5. Функції міжнародного ринку капіталу

 

3. Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного насе­лення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші.

Причини міжнародної трудової міграції поділяють на економічні та не­економічні.

До економічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

• зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США, Західній Європі;

• міждержавні розбіжності в заробітній платі;

• відмінності у рівнях життя та зайнятості населення в різних країнах тощо.

 

До неекономічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

•    демографічні;

•    національні;

•    релігійні;

•    психологічні;

•    екологічні тощо.

4. Міжнародні валютно-фінансові відносини відбуваються на основі світової валютної системи, яка встановлює певний поря­док валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.

5. Міжнародне науково-технічне співробітництво виступає в таких основ­них формах:

 

Рис. 15.6. Форми міжнародного науково-технічного співробіт­ництва

 

На світовому ринку науково-технічних знань та технологій реалізують­ся товари інтелектуальної власності, юридично захищені патентами, автор­ськими свідоцтвами, та науково-технічні, комерційні, фінансові, а також інші знання і досвід.

Господарські зв’язки набувають переваж­но таких форм міжнародного технологічного обміну:

• некомерційні – це публікації науково-технічних результатів, проведен­ня наукових конференцій та виставок, обмін спеціалістами, особисті кон­такти науковців-дослідників;

• комерційні форми – це купівля-продаж ліцензій, які є угодами між про­давцем і покупцем даного товару.

 

Концепції трансформації міжнародних економічних відносин:

—  концепція нового міжнародного економічного порядку (НМЕП, 1974 p.), висунута країнами, що розвиваються;

— концепція міжнародної економічної безпеки (МЕБ, сере­дина 80-х років XX ст.).

 

Рис. 15.7. Зміст концепції нового міжнародного економічно­го порядку

 

Рис. 15.8. Зміст концепції міжнародної економічної безпеки

 

 

 

73

Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Існує ряд теорій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю у сфері торгівлі: Історично першою є теорія зовнішньої торгівлі мер­кантилізм (XVI – XVII ст.). Ця теорія виходила з того, що багатство нації визначається обсягом золота. Тому завдання національних держав – продавати більше, купувати менше, сприяючи таким чином переміщенню золота, яке виконувало функцію світових грошей, з одних держав у інші.

Класичні теорії зовнішньої торгівлі:

Теорія абсолютних переваг А. Сміта виходить з того, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обхо­диться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задово­лення потреб своєї держави, а й забезпечувати їх екс­порт за кордон. А імпортувати держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче.

Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди, а міжнародний обмін можливий та ефективний лише за наявності порівняльних переваг. Порівняльні переваги виникають там, де для виробництва двох товарів ви­користовується різна кількість праці.

Неокласичні теорії зовнішньої торгівлі:

Теорія співвідношення факторів ви­робництва Хекшера – Оліна – Самуельсона теоретично обґрунтовує необхідність та спрямованість зовні­шньоторговельних відносин. Автори пов’язують теорію порівняльних переваг із теорією цін на фактори виробництва. Країни експортують товари відносно надлишкових факторів та імпортують відносно дефіцитних для них факторів. У результаті відбувається вирівнювання цін на фактори виробни­цтва та вирівнюються умови роз­витку.

Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера стверджує, що країни експортують продукцію найпередовішого технологічно­го виробництва, сприяючи тим самим поширенню у світі новіт­ніх технологій. Відтак розрив між технологічними рівнями зни­кає, експорт скорочується, структура зовнішньої торгівлі змі­нюється.

Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл. Ця теорія розглядає взаємозв’язок між життєвим циклом типового нового товару та міжнародною торгівлею за такою схе­мою:

I етап – поява нового продукту на ринку;

II етап – зрілість продукту;

III етап – випуск стандартизованого продукту.

У міжнародному плані виробництво цих товарів перемі­щується залежно від етапу циклу. Деякі країни займають лідерські позиції у вироб­ництві нових і перспективних товарів. Оскільки попит на ці товари на ринках цих країн з’являється раніше, ніж на ринках інших країн, це забезпечує їм технологічні переваги.

Концепції незалежності, взаємозалежності і залежності.

У випадку незалежності країна позбавляється можливості спо­живати ті блага, яких вона не виробляє. Тому країни не праг­нуть до повної економічної незалежності.

Взаємозалежність – це розвиток торговельних зв’язків на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Залежність проявляється у нерівноправності країн різного ступеня економічного розвитку в системі світової торгівлі, зумовленої залежністю від однієї країни як споживача чи поста­чальника.

Обмежена зовнішньоторговельна політика більш бажана, ніж відсутність будь-якої зовнішньої торгівлі.

Головні елементи зовнішньої торгівлі – експорт і імпорт.

Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторго­вельний оборот.

 

 

 

 

74

Платіжний баланс – статистичний звіт за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік), який показує співвідно­шення між сукупними надходженнями з-за кордону та плате­жами за кордон. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що міс­тять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу. Платіжний ба­ланс складається або у національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро.

Структура платіжного балансу:

• торговельний баланс (співвідношення між грошовими виплатами і над­ходженнями за всіма товарними операціями: експортом, імпортом);

• платіжні надходження за послуги (пошта, страхування, ту­ризм, брокерські послуги тощо);

• грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, депозити в іноземних банках тощо);

• грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, добро­чинні перекази, міжнародна допомога тощо).

Особливості світового ринку послуг:

1. Експорт послуг може здійснюватись на національній території (послуги у галузі культури, проживання у готелях, страхові, медичні послуги тощо).

2. Експорт-імпорт послуг не передбачає зміну власника (продаж ліцензій, надання консультаційних послуг).

3. Є такий вид послуг, оплата яких є обов’язковою, навіть якщо їхній покупець ними не скористається (страхові послуги за відсутності страхових подій).

В рахунках платіжного балансу повинні відо­бражатися два грошові потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках пла­тіжного балансу подвійним записом.

Операції відносять або до кредиту, або до дебету.

Кредит – відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням платежів до країни.

Дебет – надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком платежів за межі країни.

Сальдо платіжного балансу – це різниця між надходженнями і витра­тами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується зі знаком „+” (кредит), імпорт зі знаком „-” (дебет).

Сальдо платіжного балансу може бути активним та пасивним (дефіцитним).

Активне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку виходить додатна величина) означає, що країна виробляє більше, ніж споживає. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту.

Пасивне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку від’ємне під­сумкове сальдо) означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Відбувається перевищення суми імпорту товарів.

Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзер­калюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту (придбання в іншій країні товарів не для влас­ного використання, а для перепродажу третій країні) товарів за певний проміжок часу.

Торговельний, як і платіжний, баланс складається з кредит­них і дебетових рахунків.

 

 

 

 

75

Світова валютна система – це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні опера­ції.

Функціонування світової валютної системи забезпечує ефективність між­народної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємної вигоди учасни­ків міжнародної підприємницької діяльності.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):

І. Система “золотого стандарту”:

Паризька валютна система (1816 – 1914 pp.) В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.

Золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни) передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота вагою до 12,5 кг;

Генуезька валютна система (1922 – 1944 pp.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, який передбачав обмін кредитних грошей на девізи (іноземну валюту), а потім на золото.

II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)

В основу був покладений золотодоларовий стандарт.

Поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводи­лася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.

Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у берез­ні 1947 р.

III. Ямайська валютна система (створена в 1976 р. і по сьогодні).

У січні 1976 р. уго­дою країн-членів МВФ був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. Членам МВФ було надане право самим ви­бирати режими своїх валютних курсів.

У 1969 р. МВФ створена колективна валютна одиниця, альтернативна золоту і долару, СДР “Спеціальні права запозичення”, але свого головного призначення їй виконати не вдається.

Європейська валютна система (1979 р.) запровадила свою валютну одиницю – ЕКЮ, яка виконувала дві функції: міри вар­тості (засобу для встановлення курсів валют шляхом прирівню­вання до неї курсів національних європейських валют) і засобу платежу в міжнародних розрахунках.

З часом ЕКЮ поступилася місцем ЄВРО (1999 р. – початок запровадження). Ця валюта покликана виконувати всі функції повноцінних грошей. З 1 січня 2002 р. євро увійшов до готівкового обігу.

 

 

 

 

 

 

 

76

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

 

 

Рис. 15.9. Причини міжнародної міграції робочої сили

 

Рис. 15.10. Форми міжнародної міграції робочої сили

 

Тенденції розвитку ММРС:

— поширення міграційних процесів робочої сили практич­но на всі країни світу;

—  головний напрям міграції робочої сили: з країн, що роз­виваються, та країн із перехідними економіками у найрозви­неніші країни;

—  активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;

— пожвавлення маятникової міграції між країнами з пере­хідними економічними системами;

—  виникнення нової форми міграції робочої сили – міграції науково-технічних кадрів;

— посилення тенденції “втеча умів” із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

—  утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

— зростання частки “молодої міграції”;

— розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жор­сткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.