пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

61-65

61

Дохід – це обсяг грошових та натуральних надходжень до суб’єктів господарювання за певний період часу.

У кількісному виразі доходи можна визначати як різницю між витратами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу.

 

В політекономії існує кілька джерел формування доходів, які можна класифікувати за різними ознаками:

1. За рівнем формування:

— доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід під­приємства і т. ін.;

— доходи макроекономічного рівня: національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб’єктами привласнення:

— доходи індивіда;

— доходи домогосподарства (сім’ї);

— доходи підприємства (фірми);

— доходи галузі;

— доходи територіальної громади;

— доходи держави;

— доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

— номінальний дохід – визначається в цінах поточного пе­ріоду;

— реальний дохід – визначається в цінах базового року.

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) викори­стовують такі форми доходу:

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

 

TR = PQ,

де TR – валовий дохід;

Р – ціна одиниці виробленого товару (по­слуги);

Q кількість реалізованих товарів (послуг);

PQ – вируч­ка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

де AR – середній дохід;

Р – ціна одиниці виробленого товару (по­слуги);

Q – кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу до­даткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де MR – граничний дохід;

R(Q) – приріст валового доходу;

Q – приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг;

5. Залежно від включення доходу в ціну товару:

Первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

Вторинні доходи виникають у зв’язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні ви­плати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

• Доходи від ресурсу “праця” як такого, що не має відособ­леного від свого власника існування:

— заробітна плата;

— доходи працівників колективних підприємств;

— доходи від індивідуальної діяльності;

— доходи від підсобного господарства;

— доходи від кооперативної діяльності;

— доходи підприємців.

•  Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

— дивіденди від акцій;

— відсотки від паю;

— відсотки від банківських вкладів;

— доходи від облігацій;

— орендна плата тощо.

•  Доходи, що безпосередньо не пов’язані з оцінкою резуль­татів діяльності:

— часткова компенсація виплат на освіту;

— безоплатне надання послуг з охорони здоров’я;

— адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;

— благодійні послуги;

— соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання пев­них факторів виробництва (факторні доходи):

— доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;

— рентний дохід;

— процентний дохід, або прибуток на капітал;

— підприємницький дохід у вигляді залишкового доходу.

 

 

 

 

62

Існує чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення.

Доходи населення – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх потреб.

Формування доходів населення можна виразити такою формулою:

Д = Дт + Дп +Дм,

 

де Д – доходи населення;

Дт  - дохід від трудової діяльності;

Дп – дохід від підприємницької діяльності;

Дм – дохід від власності (рента, дивіденди, проценти).

Доходи за характером надходжень поділяються на економічні й соціальні.

Економічними доходами є такі доходи, які отримують на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелектуальну власність.

Ці доходи виступають як економічна форма реалізації права власності на капітал для своїх власників.

 

 

Рис. 13.1. Матеріальна основа і форми економічних доходів населення

 

Соціальними доходами називаються такі, які надходять від держави через суспільні фонди споживання незалежно від тру­дового внеску або участі у підприємницькій діяльності.

Формами таких до­ходів можуть бути: компенсації безробітним, виплати по соціальному стра­хуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

За способом привласнення всі доходи в країнах із ринковою економікою прийнято поділяти на дві групи: трудові – одержані від участі в праці та під­приємницькій діяльності та нетрудові – які не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, виграші, аліменти, спадщина і т.д.).

Розрізняють різні види доходів, зокрема: грошові, натуральні, сукупні.

Грошові доходи – це доходи, які населення отримує у формі грошей. Сюди відносяться: заробітна плата, підприємницькі доходи, грошові випла­ти із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надходження на цінні папери, проценти за депозитами тощо.

Натуральні доходи – це доходи від особистих господарств, які йдуть безпосередньо на споживання їх власників, а також натуральні виплати із суспільних фондів споживання.

Сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує, в грошовій і на­туральній формах, а також у вигляді пільг із суспільних фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров’я, пільгове або безплатне утримання ді­тей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Доходи поділяються також на номінальні та реальні.

Номінальні – вся су­ма доходів у грошовій формі, одержаних із різних джерел.

Реальні – це кіль­кість матеріальних і духовних благ та послуг, які реально можна придбати на отримані грошові доходи.

 

 

 

 

63

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого споживання є форму­вання сімейних доходів членів суспільства.

Сім’я являє собою групу осіб, які пов’язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство для за­безпечення сімейного споживання. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратами сім’ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60 – 80 % загальних джерел дохо­дів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допо­мога, дотації) та від особистого підсобного господарства.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

— розмір грошових доходів членів сім’ї;

— наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

— рівень цін на споживчі економічні блага;

— обсяг податків;

— наявність чи відсутність безробітних у сім’ї;

— ступінь соціальної захищеності;

— тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

— наявність чи відсутність доходів від власності, що функціо­нує незалежно від власника;

— наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб сім’ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

1. Власність на ресурси, які не мають відособленого від власника існування: заробітна пла­та, доходи від особистого підсобного господарства, від індивіду­альної та кооперативної трудової діяльності, нормальний при­буток підприємця, гонорари.

2. Власність на ресурси, що мають відокремлене від їх влас­ника існування: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо.

3. Державні трансфертні виплати: пенсії, допомоги, без­платні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги тощо.

4.    Інші джерела: спадщина, дарування, виграші і т. ін.

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімей­них доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

1. Придбання економічних благ довгострокового користуван­ня (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на осві­ту тощо).

2. Придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг, охорона здоров’я та інше).

3. Сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів.

4. Придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти.

5. Інші витрати.

Структу­ра витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожит­кового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найосновніших фізіологічних та фізичних потреб, включаю­чи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспорт­них і т. ін.) – придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіоло­гічний мінімум сім'я живе короткий час.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних по­треб, які суспільство визначає як такі, що забезпечу­ють прийнятний для суспільства рівень життя.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що прожива­ють у межах фізіологічного мінімуму.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.

 

 

 

 

 

 

 

64

Люди з різних причин не можуть отримувати абсолютно однакові доходи.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов’язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу.

Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють:

  • відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних);
  • відмінності освіти і кваліфікації;
  • працьовитість і мотивацію;
  • професійну ініціативність і схильність до ризику;
  • походження, розмір і склад сім’ї;
  • володіння власністю і становище на ринку;
  • удачу, везіння і дискримінацію.

Нерівність доходів може призвести до політичної та економічної нестабільності в суспільстві. Тому більшість країн прагнуть здійснювати заходи по скороченню нерівності громадян в доходах.

Але абсолютна рівність в доходах приводить до зникнення  зацікавленості в кращих результатах праці і веде до гальмування розвитку економіки.

Міру нерівності доходів відображає крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в відсотках від загального їх числа), а на осі ординат – їх дохід (у відсотках).

Загальну кількість сімей (100%) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення.

Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік.

 

Рис. 13.2. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца).

 

Можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це лінія абсолютної рівності.

Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів і будується за реальними даними. Це крива розподілу.

Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві і навпаки.

Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші – взагалі нічого не отримують.

Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю.

Способи розв’язання проблеми нерівності доходів:

1.    Встановлення  більш високих податків для найбагатших (прогресивне оподаткування).

2.    Надання грошової допомоги або можливість отримати  частину товарів безкоштовно чи за зниженими цінами.

3.    Створення рівних стартових можливостей для усіх громадян.

4.    Розширення можливостей знайти роботу для тих, хто має менше талантів і здібностей.

Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом концентрації доходів або коефіцієнтом Джині (за ім’ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт).

Коефіцієнт Джині показує характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівномірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює 0, а чим вищий ступінь нерівномірності доходів у суспільстві, то ближчий цей коефіцієнт до 1.

 

 

 

65

Термін “фінанси” в перекладі з латинського означає “дохід”, “платіж”.

Фінанси – система еко­номічних відносин між державою, юридичними та фізич­ними особами, а також між окремими державами з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього про­дукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Об’єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов’язане з існуванням гро­шей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб’єктів економіки  у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

 

 

Рис. 14.1. Структура фінансів

Приватні фінанси – система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів.

Фінанси громадських об’єднань – система відносин між:

—  громадськими об’єднаннями та їхніми членами;

—  щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;

—  за напрямами використання грошових фондів об’єднання;

— громадськими об’єднаннями і підприємствами, організаціями та установами (добровільні внески, пожертвування тощо);

— між різними рівнями громадських об’єднань;

— між громадськими об’єднаннями і підвідомчими госпо­дарськими об’єднаннями.

Державні фінанси – особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхід­ного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Такі грошові засоби набувають форм:

— державного бюджету;

— регіональних бюджетів;

— місцевих бюджетів;

— спеціальних фондів;

— фінансів державних підприємств.

Суть фінансів найбільш повно проявляється через їх функції.

Фінанси ви­конують дві основні функції: розподільчу і контрольну, що здійснюються ними одночасно.

Розподільча функція фінансів полягає у розподілі національного дохо­ду і створенні основних доходів, що формуються серед учасників матеріаль­ного виробництва – це зарплата робітників, службовців, доходи фермерів, доходи підприємств.

Контрольна функція фінансів полягає в контролі за розподілом ВВП по відповідних фондах і витратою їх за цільовим призначенням.

Контрольна функція фінансів виявляється також через діяльність фінан­сових органів.

Крім розподільчої і контрольної функцій, фінанси також здійснюють ре­гулюючу функцію. Регулююча функція фінансів пов’язана з втручанням держави через фінанси у процес відтворення.


17.01.2014; 20:07
хиты: 268
рейтинг:0
Общественные науки
экономика
политическая экономия
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь