61
Дохід – це обсяг грошових та натуральних надходжень до суб’єктів господарювання за певний період часу.
У кількісному виразі доходи можна визначати як різницю між витратами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу.
В політекономії існує кілька джерел формування доходів, які можна класифікувати за різними ознаками:
1. За рівнем формування:
— доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;
— доходи макроекономічного рівня: національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.
2. За суб’єктами привласнення:
— доходи індивіда;
— доходи домогосподарства (сім’ї);
— доходи підприємства (фірми);
— доходи галузі;
— доходи територіальної громади;
— доходи держави;
— доходи суспільства (національний дохід).
3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:
— номінальний дохід – визначається в цінах поточного періоду;
— реальний дохід – визначається в цінах базового року.
4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:
Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:
TR = PQ,
де TR – валовий дохід;
Р – ціна одиниці виробленого товару (послуги);
Q – кількість реалізованих товарів (послуг);
PQ – виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.
Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:
де AR – середній дохід;
Р – ціна одиниці виробленого товару (послуги);
Q – кількість реалізованих товарів (послуг).
Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:
де MR – граничний дохід;
∆R(Q) – приріст валового доходу;
∆Q – приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг;
5. Залежно від включення доходу в ціну товару:
Первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;
Вторинні доходи виникають у зв’язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.
6. За джерелом отримання:
• Доходи від ресурсу “праця” як такого, що не має відособленого від свого власника існування:
— заробітна плата;
— доходи працівників колективних підприємств;
— доходи від індивідуальної діяльності;
— доходи від підсобного господарства;
— доходи від кооперативної діяльності;
— доходи підприємців.
• Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:
— дивіденди від акцій;
— відсотки від паю;
— відсотки від банківських вкладів;
— доходи від облігацій;
— орендна плата тощо.
• Доходи, що безпосередньо не пов’язані з оцінкою результатів діяльності:
— часткова компенсація виплат на освіту;
— безоплатне надання послуг з охорони здоров’я;
— адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;
— благодійні послуги;
— соціальні пенсії тощо.
7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи):
— доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;
— рентний дохід;
— процентний дохід, або прибуток на капітал;
— підприємницький дохід у вигляді залишкового доходу.
62
Існує чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення.
Доходи населення – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх потреб.
Формування доходів населення можна виразити такою формулою:
Д = Дт + Дп +Дм,
де Д – доходи населення;
Дт - дохід від трудової діяльності;
Дп – дохід від підприємницької діяльності;
Дм – дохід від власності (рента, дивіденди, проценти).
Доходи за характером надходжень поділяються на економічні й соціальні.
Економічними доходами є такі доходи, які отримують на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелектуальну власність.
Ці доходи виступають як економічна форма реалізації права власності на капітал для своїх власників.
Рис. 13.1. Матеріальна основа і форми економічних доходів населення
Соціальними доходами називаються такі, які надходять від держави через суспільні фонди споживання незалежно від трудового внеску або участі у підприємницькій діяльності.
Формами таких доходів можуть бути: компенсації безробітним, виплати по соціальному страхуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.
За способом привласнення всі доходи в країнах із ринковою економікою прийнято поділяти на дві групи: трудові – одержані від участі в праці та підприємницькій діяльності та нетрудові – які не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, виграші, аліменти, спадщина і т.д.).
Розрізняють різні види доходів, зокрема: грошові, натуральні, сукупні.
Грошові доходи – це доходи, які населення отримує у формі грошей. Сюди відносяться: заробітна плата, підприємницькі доходи, грошові виплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надходження на цінні папери, проценти за депозитами тощо.
Натуральні доходи – це доходи від особистих господарств, які йдуть безпосередньо на споживання їх власників, а також натуральні виплати із суспільних фондів споживання.
Сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує, в грошовій і натуральній формах, а також у вигляді пільг із суспільних фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров’я, пільгове або безплатне утримання дітей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).
Доходи поділяються також на номінальні та реальні.
Номінальні – вся сума доходів у грошовій формі, одержаних із різних джерел.
Реальні – це кількість матеріальних і духовних благ та послуг, які реально можна придбати на отримані грошові доходи.
63
Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого споживання є формування сімейних доходів членів суспільства.
Сім’я являє собою групу осіб, які пов’язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратами сім’ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60 – 80 % загальних джерел доходів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, дотації) та від особистого підсобного господарства.
Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:
— розмір грошових доходів членів сім’ї;
— наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;
— рівень цін на споживчі економічні блага;
— обсяг податків;
— наявність чи відсутність безробітних у сім’ї;
— ступінь соціальної захищеності;
— тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;
— наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;
— наявність та число утриманців тощо.
Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб сім’ї.
Є різні джерела формування сімейних доходів:
1. Власність на ресурси, які не мають відособленого від власника існування: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари.
2. Власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо.
3. Державні трансфертні виплати: пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги тощо.
4. Інші джерела: спадщина, дарування, виграші і т. ін.
Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:
1. Придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту тощо).
2. Придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг, охорона здоров’я та інше).
3. Сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів.
4. Придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти.
5. Інші витрати.
Структура витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни.
Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.
Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найосновніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) – придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час.
Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.
Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму.
Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.
64
Люди з різних причин не можуть отримувати абсолютно однакові доходи.
Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів.
Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов’язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу.
Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють:
- відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних);
- відмінності освіти і кваліфікації;
- працьовитість і мотивацію;
- професійну ініціативність і схильність до ризику;
- походження, розмір і склад сім’ї;
- володіння власністю і становище на ринку;
- удачу, везіння і дискримінацію.
Нерівність доходів може призвести до політичної та економічної нестабільності в суспільстві. Тому більшість країн прагнуть здійснювати заходи по скороченню нерівності громадян в доходах.
Але абсолютна рівність в доходах приводить до зникнення зацікавленості в кращих результатах праці і веде до гальмування розвитку економіки.
Міру нерівності доходів відображає крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в відсотках від загального їх числа), а на осі ординат – їх дохід (у відсотках).
Загальну кількість сімей (100%) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення.
Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік.
Рис. 13.2. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца).
Можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це лінія абсолютної рівності.
Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів і будується за реальними даними. Це крива розподілу.
Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві і навпаки.
Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші – взагалі нічого не отримують.
Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю.
Способи розв’язання проблеми нерівності доходів:
1. Встановлення більш високих податків для найбагатших (прогресивне оподаткування).
2. Надання грошової допомоги або можливість отримати частину товарів безкоштовно чи за зниженими цінами.
3. Створення рівних стартових можливостей для усіх громадян.
4. Розширення можливостей знайти роботу для тих, хто має менше талантів і здібностей.
Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом концентрації доходів або коефіцієнтом Джині (за ім’ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт).
Коефіцієнт Джині показує характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівномірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює 0, а чим вищий ступінь нерівномірності доходів у суспільстві, то ближчий цей коефіцієнт до 1.
65
Термін “фінанси” в перекладі з латинського означає “дохід”, “платіж”.
Фінанси – система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).
Об’єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов’язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб’єктів економіки у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.
Рис. 14.1. Структура фінансів
Приватні фінанси – система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів.
Фінанси громадських об’єднань – система відносин між:
— громадськими об’єднаннями та їхніми членами;
— щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;
— за напрямами використання грошових фондів об’єднання;
— громадськими об’єднаннями і підприємствами, організаціями та установами (добровільні внески, пожертвування тощо);
— між різними рівнями громадських об’єднань;
— між громадськими об’єднаннями і підвідомчими господарськими об’єднаннями.
Державні фінанси – особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.
Такі грошові засоби набувають форм:
— державного бюджету;
— регіональних бюджетів;
— місцевих бюджетів;
— спеціальних фондів;
— фінансів державних підприємств.
Суть фінансів найбільш повно проявляється через їх функції.
Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу і контрольну, що здійснюються ними одночасно.
Розподільча функція фінансів полягає у розподілі національного доходу і створенні основних доходів, що формуються серед учасників матеріального виробництва – це зарплата робітників, службовців, доходи фермерів, доходи підприємств.
Контрольна функція фінансів полягає в контролі за розподілом ВВП по відповідних фондах і витратою їх за цільовим призначенням.
Контрольна функція фінансів виявляється також через діяльність фінансових органів.
Крім розподільчої і контрольної функцій, фінанси також здійснюють регулюючу функцію. Регулююча функція фінансів пов’язана з втручанням держави через фінанси у процес відтворення.