:)

1.За галузево-територіальною ознакою:

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між то­варовиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробниц­тва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

За такого суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок використання досконалішої техніки, техно­логії та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість.

На­слідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження до­сягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між товаро­виробниками різних галузей економіки за найвигідніші умо­ви (сфери) застосування капіталу.

Переміщуючи капітали до більш ефективних галузей і сфер виробництва, міжгалузева конкуренція сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів суспільства. Одночасно вона встановлює необхідні пропорції в економіці.

Міжнародна конкуренція – це конкуренція національ­них економічних суб’єктів за най­вигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми конкуренції. Вона сприяє переливанню ка­піталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансо­ваний розвиток світового ринку і світового господарства.

2. За кількістю суб’єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили:

Досконала (вільна) конкуренція – це така ринкова си­туація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники прода­ють однакову продукцію і жоден із них не в змозі контро­лювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

— наявність великої кількості продавців і покупців, жоден з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

— кожний виробник випускає стандартний продукт, що не відрізняється від продукту інших про­давців;

— перешкоди для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

— немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, пе­реміщення ресурсів;

— кожний продавець і покупець володіє повною інформа­цією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді май­же не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака не­досконалої конкуренції – здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додат­ковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

v Абсолютна монополія (в перекл. з гр. – “один продаю”) – це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необ­хідний товар за запропонованою ціною.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

v Монополістична конкуренція – це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не однакову продукцію.

Вона має наступні риси:

— велика кількість продавців і покупців;

— вхід на ринок і вихід із нього – практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди;

— продукція є диференційованою.

Найбільш поширеними ринками монополістичної конкуренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, послуг підприємств громадського харчуван­ня, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

v Олігополістична конкуренція (в перекл. з гр. –“мало”) – це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси то­варів.

Для олігополії характерними є такі риси:

— мала кількість підприємств у галузі;

— великі перешкоди для входження в галузь;

— висока взаємозалежність підприємств один від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

Олігополія – провідна ринкова структура сучасної економі­ки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша час­тина виробленої продукції.

3. За методами конкурентної боротьби:

Цінова конкуренція – коли суперництво здійснюється за допомогою цін.

Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від встановлення дуже ­високих цін на свою продукцію. Ця боротьба здійснюється багатьма спосо­бами: зниженням цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.

Нецінова конкуренція – коли суперництво ведеться між конкурентами за покупця наданням товарам неповторних особливостей – якісних, технічних тощо.

Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до і після продажне об­слуговування, поліпшення якості продукції, збільшення кількості рекламних повідомлень, покращення умов продажу товарів та послуг та багато іншого.

Поєднання методів цінової та нецінової конкуренції дає найкращі результати в конкурентній боротьбі завоювання певного споживчого ринку.

Нечесна конкуренція – спрямована на отримання комер­ційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через об­ман споживачів, партнерів чи державних органів.

Основними найпоширенішими формами недобросовісної конкуренції є: неправомірне використання товарних знаків, фірмового найменування або маркування товару; умисне поширення неправдивих або неточних даних, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого під­приємця; отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації; підкуп і шантаж; махінація з ді­ловою звітністю; приховування дефектів.