:)

Найпоширенішими критеріями визначення масштабів під­приємств (великі, середні чи малі) є:

— обсяг капіталу;

— чисельність зайнятих;

— обсяг випуску продукції.

Великі підприємства. Вони мають змогу виготовляти повністю кін­цевий продукт, залучати великі інвестиції, використовують масове вироб­ництво, що значно скорочує затрати на одиницю продукції та робить її доступною для населення, в них порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах фінансової кризи великі підприємства, як пра­вило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структу­ру управління);

 Великі підприємства переважають у таких га­лузях, як енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, металургія тощо.

До недоліків можна віднести нездатність швидко переорієнтува­тися на випуск нової продукції, великі витрати на управління та обслу­говування.

Середні підприємства. Займають проміжне становище між малими і великими, їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сег­ментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. Забезпечують гнучкість виробництва (швидка переорієнтація на випуск нової продукції), високий рівень автоматизації виробництва, незначні витрати на управління та обслуговування.

Головни­ми недоліками є неможливість забезпечення серйозних наукових розро­бок, масового випуску продукції.

Малі підприємства. У країнах з розвиненою ринковою економікою їх частка сягає 90%, і вони створюють до половини національного продук­ту цих держав. Малі підприємства є дуже мобільними в управлінні, ство­ренні нових видів товарів та послуг.

Водночас у таких фірмах переважно нижчою є продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні технології, але саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.

Дуже інтенсивно малий бізнес розвивається у країнах Південно-Східної Азії, він відіграє провідну роль у зростанні національного продукту.

Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і се­редні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.

Риси малих підприємств:— велика кількість;— гнучкість (здатність швидко реагувати на кон’юнктурні зміни в економіці);— нестійкість.

Функції малих підприємств:— оперативно реагують на зміни в економіці;— коригують структуру економіки відповідно до смаків, потреб, уподобань тощо;— забезпечують розвиток конкуренції;— створюють додаткові робочі місця;— насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;— швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;— активні щодо інноваційної діяльності.

Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недо­цільне.

Перехід до інноваційної моделі породжує нові види підприємницької діяльності:— венчурне підприємництво (бізнес);— інжиніринг;— лізинг;— технопарки;— торговельна мережа;— франчайзинг;— мерчендайзинг.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансу­вання високотехнологічних проектів з метою отримання мак­симального прибутку.

За розміром венчурні компанії невеликі або середні.

За організаційно-правовою формою – партнерства (товариства).

Займаються вони цільовими інженерними розробками та запровадженням інновацій.

Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інвестори забезпечують фінансування і ри­зикують своїми інвестиціями. Так розподіляється ризик. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори – близько 80 %.

Інжиніринг – система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об’єктів (рис. 8.5).

Лізинг – форма довгострокової оренди, де орендодавцем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визна­чається від 40 до 90% тривалості звичайного терміну експлуа­тації об’єктів, що здаються в оренду.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і се­редніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.

Технопарки – одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм).

Шляхи виникнення технопарків:

— об’єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів;

— створення науково-технічним персоналом крупних ком­паній, які бажають мати свою власну справу;

— перехід існуючих фірм до технопарку з метою отри­мання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).

Торговельна мережа – два чи більше магазинів під загаль­ним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг – вид відносин між ринковими суб’єктами, коли головна велика ком­панія (франчайзер) передає малим та середнім неза­лежним

підприємствам (франчайзі) за певну плату права на продаж її товарів чи послуг під торгівельною мар­кою.

Франчайзинг схо­жий з орендою, але тут надається право користування товарним знаком.

Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ре­сторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування ав­томобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роз­дрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських послуг тощо.

Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування “Мак-Дональдз”, магазини та автома­ти з продажу напою “Кока-кола”.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяль­ності має певні переваги та обмеження для обох сторін. Мерчендайзинг (в перекл. з англ. – “просувати на ринку”) – це система форм та методів активізації торгівлі:

— різні варіанти розміщення магазинів;

— реклама на місці продажу;

— освітлення;

— інтер’єр;

— фірмовий стиль;

— навчання продавців умінню консультувати покупців з пи­тань якості та використання товарів, розумінню психології по­купця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі.