:)

Існують два підходи до класифікації форм влас­ності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Згідно першої класифікації кож­ному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна фор­ма власності.

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на головний об’єкт власності – зем­лю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується зосередженням прав власності у рабовласника на засо­би виробництва, результати праці та на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосереджен­ням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особи­сту свободу.

Згідно з другою класифікацією існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

1. Приватна власність – це такий тип власності, коли ви­ключне право на володіння, користування і розпорядження об’єк­том власності та отримання доходу належить приватній (фізич­ній чи юридичній) особі.

Приватна власність може проявити себе як:

• трудова приватна власність;

• нетрудова приватна власність.

Трудова приватна власність – приватна власність, яка формується за ра­хунок власної праці і для власних потреб. Джерело – переважно фізична праця. Приклад: продукти городництва, фермерства.

Нетрудова приватна власність – формується у результаті привласнення продуктів як своєї праці, так і чужої. Приклад: власник за­воду, на якому працюють робітники.

Серед країн з розвиненою ринковою економікою нема жодної з 100% приватною власністю.

Індивідуально-трудова власність: одноосібна характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одноосібно володіє і управляє об’єктами індивідуальної власності.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім’ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (на­приклад, фермерське сімейне господарство, магазин, майстерня).

З найманою працею:

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (наприклад, на се­зонних роботах).

Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Корпоративна (акціонерна) власність – це капітал, утво­рений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, є також інше майно, придбане в результаті гос­подарської діяльності.

2. Суспільна власність – це тип власності, коли засобами виробництва і результатами праці володіє більша частина суспільства.

Оскільки суспільна власність – це спільне володіння, то вона урівнює всіх стосовно засобів виробництва. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колек­тивній.

Державна власність – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади.Державна власність поділяється на загальнодержавну і му­ніципальну (комунальну).

Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється між окремими учасниками економічного процесу.

Об’єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв’язок, дороги, навчальні за­клади, оборонні та космічні об’єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Колективна власність:

Власність трудового колективу – спільна власність, пере­дана у розпорядження колективу підприємства (наприклад, на умовах оренди).

Кооперативна власність – це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управлін­ня та дохід.

Власність громадських і релігійних об’єднань створюєть­ся за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи орга­нізацій або шляхом передачі державного майна. Суб’єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, цер­кви та інші громадські організації.

Приватна і суспільна власність не виключають одна одну, а доповнюють. Одночасно існування цих двох форм власності збагачує економічне життя будь-якої країни.