Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось.
Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.
Власність – це не річ, а відносини з приводу привласнення речей (засобів і результатів виробництва).
Власність в економічному розумінні – це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.
Основою всієї системи економічних відносин є відносини власності.
Відносини власності – відносини між людьми, пов’язані з майновими правами володіння, розпорядження, управління, використання і присвоєння як засобів виробництва, так і результатів їх використання.
Привласнення – це повна економічна влада суб’єкта над об’єктами і повна відповідальність суб’єкта за результати їх використання.
Привласнення вказує, кому належать блага, як вони розподіляються і з якою метою використовуються. Але привласнення не може існувати без виробництва, оскільки неможливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі. Саме під час виробництва створюється об’єкт власності і його вартість.
Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження.
Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.
Привласнення і відчуження – парні категорії, які існують одночасно. Привласнення певного об’єкта власності одним суб’єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб’єкта.
Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах.
Об’єкти власності – все те, чим володіє суб’єкт власності.
Суб’єкти власності, або власники – це люди чи групи людей, які володіють, розпоряджаються та користуються об’єктами власності.
Власники поділяються на два види:
• фізична особа – людина як суб’єкт майнових прав;
• юридична особа – організація (об’єднання осіб), що є суб’єктом майнових прав.
Власність виступає також як юридична категорія, яка реалізується через право власності.
Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.
Повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування й розпорядження.
• Право володіння – це фізичне володіння певним економічним благом.
Цей факт зовсім не вимагає, щоб власник знаходився з нею у безпосередньому контакті. Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатись власником речей своєї квартири. Власник готелю може в ньому ніколи не жити.
• Право користування – це процес вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення певних потреб (особисте використання речі).
Власник може передавати своє майно в користування іншим особам на якийсь час і на певних умовах. Права користування визначаються законом чи іншою правовою підставою (заповіт).
Так, швейну машинку можна використовувати для пошиття одягу не тільки своїй сім'ї, але і для пошиття одягу на замовлення за певну плату.
• Право розпорядження – це прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ.
Дане право реалізується найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування тощо).
В сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів (пучок прав): право володіння; право користування; право розпорядження; право на дохід (право на володіння результатами використання благ); право на відчуження (споживання, зміну або знищення речі); право відповідальності (можливість стягнення блага на сплату боргу); право на безпеку (право на захист від пошкодження в навколишньому середовищі); право на передачу благ у спадок право на безстроковість володіння благом; право заборони шкідливого використання речі; право на відновлення порушених за якихось обставин прав.
Таким чином, власність характеризує взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, а юридичні – вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.
