:)

Сучасна політекономія оцінює результати функціонування економіки країни дво­ма способами: економічним зростанням і ефективністю су­спільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні.

Економічне зростання – це розвиток національної еконо­міки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним при­ростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва – категорія, яка характери­зує віддачу та результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про якість економічного зростання.

В політекономії та економічній практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих по­треб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямо­вана на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного вироб­ництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

Отриманий показник характеризує величину створеного продукту на одиницю затрат. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх ство­рюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характе­ризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосо­вується система конкретних показників (рис. 2.6.).

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відно­шення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зай­нятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відно­шення національного доходу до середньої чисельності праців­ників, зайнятих у його створенні.

Трудомісткість – це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на ви­робництво одиниці продукції.

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефектив­ність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розра­ховується як відношення вартості виробленої продукції до вар­тості основних виробничих фондів.

Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використа­них предметів праці, тобто показує, скільки вироблено про­дукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витраче­них матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ре­сурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість – це показник, близький до показни­ка фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту об­сягу виробленої продукції:

де KQ – капіталомісткість продукції;

К – обсяг капіталовкладень;

∆Q – приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Показник еколого-економічної ефектив­ності (Е) визначається за такою формулою:

Е =Е0 – (А + В + С),

де Е0 – загальноекономічний ефект суб’єкта господарювання;

А – вартість природоохоронних заходів;

В – втрати від пошко­дження природного середовища;

С – вартість природних ресурсів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

Для визначення ефективності господарської діяльності підприємства в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів вироб­ництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:

де Е – ефективність виробництва;

П – обсяг виробленої продукції;

Р – затрати робочої сили (живої праці);

М – витрати матеріалів;

Ф – витрати основних виробничих фондів;

γ – коефіцієнт переве­дення витрат одноразових вкладень в основні фонди.

Показники соціальної ефективності виробництва.

Рис. 2.7. Показники соціальної ефективності виробництва

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретний історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріаль­них і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандар­ту – прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору про­дуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Цей показник є орі­єнтиром для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

— обсяг реального ВВП на душу населення;

— середню тривалість життя;

— рівень грамотності населення;

—   середню тривалість навчання в країні.