План «Ост» в Україні передбачав: - Понімечення населення й колонізація західної частини СРСР – Фізичне винищення (спочатку євреїв, циган, а потм слов’ян) – Переселення німців на українські землі протягом 30 років – Масове насильницьке переселення мешканців Захдіної України до районів Сибіру – Підрив біологічної сили слов’янських народів за рахунок фізичного виснаження. Розчленування України: 1) Рейхкомісаріат Україна (6 округів із центрами в Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі, Рівному) з рейх комісаром Еріком Кохом 2) Дистрикт «Галичина» - польське генерал-губернаторство (Львівська, Тернопільська, Дрогобицька, Станіславська області без північних районів) 3)«Трансністрія» - провінція Румунії (Одеська, південь Вінницької, захід Миколаївської; окремо увійшли Чернівецька і Ізмаїльска області.4)Прифронтова зона під владою військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Донбас та узбережжя Азовського моря, південний Крим). Нацистський «новий порядок»: Утворення окупаційної адміністрації, що складалась з каральних органів, до роботи в яких притягалось місцеве населення; Масовий терор, каральні операції, концтабори, знищення мирного населення (особливо євреїв); Вивезення до Німеччини обладнання, сировини, продуктів, творів мистецтва, чорнозему. Налагоджування роботи підприємств, електростанцій, залізниць, 12-14-годинний робочий день, мізерна заробітна плата. Примусова колективна праця селян, вилучення всього врожаю на потреби окупантів. Примусове вивезення молоді до Німеччини.
До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни. До вересня 1941 р. в Україні були створені 33 підпільні обкоми партії і 3,5 тис. диверсійно-партизанських груп. Проте дуже скоро німці, не без допомоги місцевого населення, змогли виявити і розгромити підпільників. Так, до літа 1942 р. з 3,5 тис. вищезазначених груп залишилося тільки 22. Проте на початок 1942 р. на території України діяло більше 90 партизанських загонів. Серед них своєю чисельністю, організованістю й активністю виділялися партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, Є. Руднєва, А. Сабурова, Н. Наумова, П. Вершигори. Прагнучи налагодити централізоване керівництво партизанським рухом, ДКО ЗО травня 1942 р. створив при Ставці Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого було призначено П. Пономаренка. В червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху (УШПР), підпорядкований безпосередньо ЦК КП(б)У. Начальником штабу було призначено Т. Строкача. У місті Енгельс Саратовської області була створена спеціальна школа з підготовки партизанських командирів, підривників, зв'язківців, диверсантів і так далі. Особливо активний радянський партизанський рух в Україні розвернувся в 1943 р., коли більшість загонів, що раніше базувалися в брянських лісах, були перекинуті на українську територію, в основному до Полісся. У лютому-березні 1943 р. здійснив свій знаменитий рейд по Карпатах найчисленніший із партизанських загонів - С. Ковпака. Однією з причин того, що цей рейд виявився достатньо успішним, була та обставина, що ковпаківці досягли тимчасової угоди про нейтралітет із командирами УПА. Проте дуже швидко ця угода була порушена, і бої між радянськими партизанами і частинами УПА поновилися.. Боротьба з партизанами відволікала значні сили німців. Інколи вони кидали в каральні рейди до 50 тис. солдатів і офіцерів, але знищити партизанський рух були не в змозі.
