Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським суспільством і в першу чергу над українською економікою. Була утворена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), урядом стала Рада Народних Комісарів, очолена Раковський.
У 1919р. більшовики запровадили нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка досі ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін, без посередництва грошей.
Основні напрями політики «воєнного комунізму»:
- націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства;
- ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;
- встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.
На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Залишки продовольства вилучали так звані «комітети бідноти». У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом». Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р. Зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва.
Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету України, російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосередили увагу на розв'язанні аграрного питання шляхом ліквідації економічної могутності поміщиків, які були головною соціальною опорою білогвардійщини, і завоювання прихильності селянства. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, монастирських і удільних земель до рук трудящих селян без усякого викупу. Розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду і скрути, переїхали в село. В Україні склалася надзвичайно важка економічна ситуація, що загрожувала паралічем промисловості й транспорту.1920 рік ознаменувався подальшим зростанням озлоблення, ненависті, жорстокості в суспільстві. Запроваджуючи незрозумілу й ворожу населенню політику, влада була приречена на деспотичні методи управління, терор супроти всіх незадоволених.
Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму.
Іншим проявом цієї політики стало рішення Раднаркому РРФСР від 29 січня 1920 р. про введення у країні обов'язкової трудової повинності. Органи влади наділялися повноваженнями на свій розсуд залучати громадян до праці, перекидати їх туди, куди вважалося доцільним.
Наслідками такої політики були занепад економіки, посилення соціальної напруги, розгортання повстанського руху. В Україні діяли селянські повстанські загони Мордалевича, Орлика, Левченка, Марусі, Каленика та ін. Найбільшою була повстанська армія Нестора Махна.
Отже, політика воєнного комунізму зламала господарство. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя мільйонів людей в Україні та у Поволжі. Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія придушила ці повстання, Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.
