Розроблений Й. Сталіним проект КОЛИ?? «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Був проти і В. Ленін, що запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік принцип рівних прав у складі федерації.
Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.
Ще влітку 1919 р. Москва досягла злиття найголовніших наркоматів Росії та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій - УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.
У січні 1922 р. делегати від радянських республік підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. В Україні був закритий Інститут зовнішніх зносин, підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві.
10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній значною мірою обмежувалися права союзних республік. Принципи рівноправності і федералізму поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР.
У травні 1925 р. ІХ Всеукраїнський з’їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР. Вона законодавчо закріплювала входження радянської України до складу Союзу РСР, визначала компетенції й функції республіканських органів державної влади, зафіксувала, зміни, пов’язані з фактом утворення в 1924р. Молдавської АСРР у складі УСРР, і реформу адміністративно-територіального поділу республік.
Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, що неминуче вела до обмеження прав союзних республік і звуження їх суверенності. Єдиною позитивною рисою було те, що з проголошенням СРСР було визнано територіальну цілісність України, створено власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя дістали і представники національних меншин, які здавна компактно проживали в Україні.
УСРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. У 1925 р. тут нараховувалося 28 млн чоловік: із них 22 млн - українці, 6 млн - росіяни, євреї, поляки, греки, болгари, молдавани, німці, представники інші національностей. Цього часу в республіці впроваджувалася триступенева системи управління: центр-округ-район. Було утворено 41 округ і 706 районів. У місцях компактного, проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських Рад - болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських тощо.
