Наприкінці XVIII ст. внаслідок поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис, кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-аб¬солютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. Східна Гали¬чина разом з частиною польських земель входила до «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 19 округів. Буковиною певний час управляла військова влада, а в 1786 р. її приєдна¬но до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потім була перетворена в окрему провінцію.
У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України остан¬нім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими про-вінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. На західноукраїн¬ських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фар¬форово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, ка¬м'яне вугілля ) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панів¬не становище займало ремісництво.
Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпац¬тво. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників, огородників, халупників, тяглових, піших. Вони змушені були відробляти панщину.
Після реформ «освіченого абсолютизму» австрійської Імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) (аграрна ре¬форма (передбачала: • звільнення селян з особистої залежності від по¬міщиків, • передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; • чітке визначення роз¬міру панщини - до ЗО днів на рік); церковна реформа (здійснювалася протягом 1770-поч. 1780-х років і передбачала: • зрівняння прав католи¬цької, протестантських і греко-католицької церков та забезпечення вірую¬чим цих віросповідань однакових можливостей вступу до університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі тощо; • підпорядкування церк¬ви державі та надання священникам статусу державних службовців з від¬повідною платнею), освітня реформа (передбачала: • ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); • запро¬вадження системи початкових і середніх шкіл (1777), причому в початковій школі навчання для дітей мало проводитися рідною мовою) вже незаба¬ром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрій¬ськими правителями - Леопольдом II (1790-1792) та Францом (1792-1835).
