Політика царизму в Україні у 18 столітті спрямовувалася виключно на русифікацію Гетьманщинпи, на ліквідацію її автономних утворень. Петро І та його наступники обмежували автономію Гетьманшини,виснажували її економічно , а населення експлуатували , принижували і навіть винищували. Козаки постійно брали участь у воєнних діях Російської імперії і зазнавали великих втрат. У 1722 було створено
першу Малоросійську колегію (функціонувала у 1722-1727 рр.), що
мапа право контролювати дії гетьмана й уряду Гетьманщини. Упродовж 1734-1750 pp. гетьманство (гетьманська посада) було скасовано тимчасово, а указом
Катерини II 10 листопада 1764 р.-остаточно. Гетьманщиною стала управляти
друга Малоросійська колегія (створена у 1764 p.), яку очолював П. Румянцев.У 1781 р. в ході здійснення адміністративної реформи на території Гетьманської України запроваджувалось Малоросійське генерал-губернаторство у складі трьох намісництв - Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського. За територією й організацією вони від 30 губерній Російської імперії відрізнялися лише назвою. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської системи. Малоросійська колегія, генеральний суд і полкові та сотенні правління
втрачали чинність.У 1783 р. замість козацьких полків утворили
10 регулярних кавалерійських полків, до яких на шестирічний термін набирали не лише козаків, а й селян. Україна втратила власні збройні сили, одну із головних ознак держави, і була зведена до стану
звичайноїокраїни Російської імперії. Козаків з ліквідацією українського війська перетворили на звичайних
землеробів, частково перевели в категорію державних селян. Селян Лівобережної та
Слобідської України позбавили права залишати свої господарства, тобто зробили
кріпаками. Водночас, щоб забезпечити прихильність старшини, Катерина II у 1785 р.
прирівняла її у правах до російського
дворянства.
