Основою формування давньоруської культури була культура східних слов’ян (плужне землеробство, керамічне та емалеве виробництво, будівельні навики в спорудженні міст), яка зазнала впливів хозарів і арабів, римлян і угорців, особливо візантійців). Домінуючим у розвитку культури був вплив християнської релігії.
Про високий рівень культури свідчать:
- наявність у ще дохристиянський період власної писемності;
- розвиток шкільної освіти та науки (За Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. У школах викладали читання, письмо, спів,богослов'я, філософію, риторику, граматику. У 1086 році Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна заснувала при Андріївському монастирі жіночу школу);
- створення бібліотек та книгописних майстерень (Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека, книжковий фонд Русі складав щонайменше 130–140 тисяч томів).
- поява визначних мислителів, якими були: митрополит Іларіон, Климентій Смолятич, Кирило Туровський, Феодосій Печерський та інші;
- виникнення власної медицини (в ХІ ст. на Русі були засновані перші лікарні. Широке визнання здобули лікарською практикою ченці Києво-Печерського монастиря, княгиня Євпраксія уклала лікарський трактат "Мазі");
- створення літописання та різних жанрів літератури. Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи - зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності. Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ», створений на початку XII ст. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст. Окрім цього, із письмової спадщини можна згадати “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Повчання дітям” В.Мономаха, “Слово о полку Ігоревім”, "Житіє Бориса і Гліба", "Житіє Феодосія Печерського" тощо.
- розвиток на Русі архітектури. Визначними пам’ятками цього періоду є: храм Богородиці (Десятинна церква), Спасо-Преображенський собор в Чернігові (1031-1036 рр.); Софійський собор у Києві (1037р.); Борисоглібський собор у Чернігові (1128 р.); Києво-Печерський монастир, Церква Пантелеймона в Галичі (1200 р.) та багато інших.
Важливою є усна народна творчість - казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х-XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них.
В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра. «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене заставками і мініатюрами. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Розвивалося іконописне мистецтво. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.
Найдосконалішим ансамблем архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва можна вважати Софійський собор.
Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво, вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини, вражають технікою виконання ювелірні вироби.
Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір.
Відбувалося швидке зростання міст. Велич столиці давньоруської держави настільки вражала сучасників, що Київ часто називали «суперником Константинополя».
Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей відбогів і духів. Верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому. Вирішальним для нашої країни було введення цієї релігії як державної в988–990 роках. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства і значно вплинуло на культурне життя країни.
У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці, що супроводжували обряди, календарні свята.
Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Ілларіона (1073 р.).
