Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) – правопис; розділ мовознавчої наукиу країнської мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі. Орфографія як система написань у буквеному письмі містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що ґрунтуються на певних принципах.
Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів в орфографії тієї чи іншої мови, можна говорити про провідний принцип цієї орфографічної системи в цілому. Український правопис в основному спирається на два принципи: морфологічний і фонетичний.
Морфологічний принцип правопису передбачає написання однаковим способом тих самих значущих частин слова (морфем). Цей принцип забезпечує графічну однотипність морфем незалежно від тих звукових змін, які можуть відбуватися в цих морфемах у мовленнєвому потоці. Наприклад, у словах голуб [г?олуб], голубка [гоул?убка] голосний [о] у звучанні має відмінності, зумовлені позицією в слові і впливом фонетичного оточення. У першому слові маємо наголошений [о], який вимовляється чітко і виразно, без будь-яких додаткових відтінків. У другому слові [оу] перебуває в ненаголошеній позиції і, крім того, зазнає впливу наступного наголошеного [у], внаслідок чого стає ще більше лабіалізованим, наближаючись у вимові до [у]. Проте на письмі ці звукові зміни не фіксуються: обидва звуки – [о] і [оу] – передаються буквою о, що дає можливість зберегти той самий корінь у незмінному вигляді.
За фонетичним принципом написання слова відповідає його літературній вимові. Цей принцип лежить в основі написання багатьох слів української мови: нива, лампа, хмаринка, аґрус. Фонетичний принцип є визначальним і при написанні слів чесний (від честь), тижневий (від тиждень), словацький (від словак), овруцький (від Овруч), запорізький (від Запоріжжя).
Інколи слова пишуться традиційно, без урахування морфологічної будови слова чи його звучання у сучаснійукраїнській мові. Такий принцип написання називається традиційним або історичним. У цьому випадку враховуються походження слова, його особливості, які склалися у процесі історичного розвитку мови. Наприклад: кров – кривавий, допомогти – допомагати. Деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією: [йасний] — ясний, [йіздовий] — їздовий, [шчучка] — Щучка. Це традиційний, або історичний, принцип.
3. Іноді слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення: по-новому (прислівник)живемо і по новому (прийменник з прикметником) мосту; вдень (завидна) і в день (у певний день); Кривий Ріг(місто) і кривий ріг (у тварини). Такий принцип називається диференціюючим, тобто розрізнюючим.
Крім згаданих принципів, які є основними для української орфографії, використовуються й інші (лексико-синтаксичний, семантичний, принцип морфолого-графічних аналогій тощо).
