СТРУКТУРА НАУКОВОЇ РОБОТИ
Наукова робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідністю), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки.
1. ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ (дається зразок). Необхідно дотримуватися порядку розташування компонентів титульної сторінки і певних дизайнерських вимог (вміння гарно скомпонувати їх на аркуші).
2. ТЕЗИ. У тезах (обсягом 1 сторінка) дається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням актуальності, основної мети та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи. У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального
відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові та посада наукового керівника.
3. ЗМІСТ подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо. Назви розділів і параграфів у змісті повинні точно повторювати відповідні назви в тексті роботи.
Скорочувати або давати їх в іншому формулюванні, послідовності не можна.
4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.
5.ВСТУП зазвичай займає 2–3 сторінки, на яких автор формулює науковий апарат роботи: розкриває сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовує актуальність обраної теми, визначає об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, методологічну основу, дає характеристику джерельної бази та вказує на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, а
також на шляхи апробації результатів наукових студій.
6. ОСНОВНА ЧАСТИНА – це найбільший за обсягом пласт наукової роботи, який засвідчує уміння самостійно описувати, аналізувати та систематизувати теоретичний і практичний матеріал, зіставляти й узагальнювати різні досліджувані явища.
7. ВИСНОВКИ. Наукова робота закінчується висновками –послідовним, логічно струнким викладом отриманих результатів та вказівкою на ступінь реалізації мети і розв’язання поставлених завдань дослідження, сформульованих у вступі. Висновки містяться на 2–3 сторінках.
8. БІБЛІОГРАФІЯ. Після висновків міститься список використаної літератури (список використаних джерел). Кожне включене у такий список літературне джерело повинно мати відбиття в дослідженні.
9. ДОДАТКИ. Матеріали, які не увійшли до основного змісту наукової роботи, але мають неабияке теоретичне і практичне значення для повного розкриття теми дослідження, поміщають у додатках. Вони можуть бути цінними як для самого молодого дослідника, так і для інших осіб, які займаються цією проблемою. Кожен додаток починається з нового листка із вказівкою в правому верхньому куті слова “Додаток” і має тематичний заголовок.
Якість наукової роботи може бути визначена за такими критеріями:
- актуальність обраної теми;
- складність, науковість, повнота розкриття теми;
- аргументованість висновків;
- елемент творчості;
- стиль, грамотність.
Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:
1. Об'єктивність.
2. Стандартність.
Стандартність документів на рівні мовних засобів передбачає використання готових, перевірених практикою словесних формул, які легко сприймаються і точно описують ситуацію, яка неодноразово повторюється.
3. Логічна послідовність.
Усі частини документа логічно пов'язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, вмотивованим порядком розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.
4. Ясність викладу, точність опису.
Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це досягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи і вміє дібрати слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об'єктивної дійсності, правильно користується термінами, уникає вузько вживаних професіоналізмів.
5. Свобода від суперечностей.
У документі не може бути смислової суперечності, коли аргументи суперечать один одному.
6. Переконливість.
Забезпечується обгрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.
8. Повнота інформації.
Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов'язані з вирішенням питання.
