С.Грабовський
Політична ситуація в Україні: спроба концептуального прогнозу
Перспективи поступу: сценарії для кланів і народу
[...] Відтак є сенс перейти від окреслення української ситуації і певних тенденцій її розвитку до безпосереднього прогнозування можливого перебігу подій протягом кількох наступних років. Іншими словами, якщо попередні висновки стосувалися передбачення тактичних моментів (скажімо, виходячи з пов'язаності кланів з експортом чи імпортом, неважко зрозуміти, що "експорт-орієнтовані" у складній економічній ситуації робитимуть ставку на девальвацію гривні, а "імпорт-орієнтовані" - на втримання її курсу), то тепер варто розглянути певні сценарії розвитку ситуації в Україні. Чому саме сценарії? Тому, що події в політиці, попри позірну хаотичність, все ж таки мають певну логіку: сказавши "А", мусиш говорити "Б" і "В", а промовчавши - говорити "К" і "Л". Докладне змалювання сценаріїв розвитку (з прізвищами, назвами партій та джерелами фінансування) не є предметом журнальних статей; такі сценарії складаються виборчими штабами для опрацювання власних контрсценаріїв.
Отож обмежимося основними можливими напрямами розвитку подій, висока ймовірність реалізації яких знаходить підтвердження і в загальному стані українського політикуму, і в настроях українських виборців, оскільки серед останніх існують три приблизно рівних групи, які виступають за: повернення до "минулого раю", за рух до "світлого майбутнього" і - головне! - ті, котрі "не визначилися". У чий бік хитнуться "невизначені" - той і буде згори на президентських виборах. А від цих виборів залежить надто багато, якщо врахувати закріплену і Конституцією, і традицією концентрацію влади у президентському оточенні. Ба більше: політичні хитання можливі і в середовищі владних кланів, залежно від того, яка перспектива розвитку обіцятиме їм найбільші прибутки (бодай у перший час).
Негативний сценарій
1. Тиск із боку нової відверто агресивно-шовіністичної влади Російської Федерації (яка сформується тим чи тим робом) дестабілізує Україну. Використання нафтогазової карти шляхом припинення на якийсь час експорту енергоносіїв до Західної Європи через Україну й, відповідно, постачання цих енергоносіїв в саму Україну матиме наслідком повний колапс промисловості, транспорту, систем життєзабезпечення населення. До цього додається цілеспрямоване підбурення кримських, донбаських, "новоросійських" проімперських сил вкупі з активізацією ортодоксальних комуністів (шляхом "впорскування" відповідних коштів).
2. Одночасно Захід із прийняттям Польщі, Чехії, Угорщини до НАТО та ЄС впроваджує суворий візовий режим для громадян України й обмежує економічні контакти цих держав з українськими бізнесменами (квоти, акцизи). Фактично відновлюється "залізна завіса", необхідність якої мотивується потребою захисту Європи від російського й українського криміналітету, корупції, продукції за демпінговими цінами тощо.
3. При владі в Україні залишається нинішнє "мляво-невизначене" керівництво, яке в очах Заходу має імідж безнадійно корумпованого та нездатного на реформи, а в очах Кремля - імідж націоналістів та антирадянщиків. Варіант: до влади приходить ще "млявіше" керівництво або ж клан, відверто орієнтований на Москву.
4. Зубожіння і страждання населення сягають крайньої межі. Наслідком є дезінтеграція України на кілька державних і квазідержавних структур. Можливими (і вельми ймовірними) стають "гарячі" зіткнення між прихильниками різних ідеологій та різних кланів. Відтак майже неминучим видається втручання армії та інших силових структур у політику, ймовірно, у зв'язку з інтересами певних опозиційних кланів. У суспільних настроях домінують безнадія та відчай. Таким чином, розчленування й "латино-американізація" України є реальною можливістю певного варіанту розвитку ближчих років.
Позитивно-фантастичний сценарій
1. За умов агресивного тиску з боку влади Російської Федерації Захід не тільки не створює "залізної завіси" на українському кордоні, а й допомагає у розв'язанні проблеми енергоносіїв та визначає особливо сприятливий режим стосунків України з НАТО та ЄС. Такі дії Заходу істотно впливають на громадські настрої у "червоній смузі" України, особливо на молодші вікові групи населення; дії комуністичних та проімперських сил не мають широкої підтримки.
2. Тиск із боку агресивних політичних кіл Росії спричиняє відчутний злет національної свідомості в Україні (не на етнічному грунті, а на підставі описаного В.Липинським "територіального патріотизму"). Такому злету свідомості вмілими діями допомагають українські мас-медія.
3. Цим користуються ті з кланових угруповань, що зорієнтовані на політичну й економічну інтеграцію до Європи та на зростання платоспроможності внутрішнього споживача. Для цих кланів загроза експансії з боку найагресивніших кіл російських олігархів є загрозою для власного існування. Тому вони вкладають кошти і в патріотичні мас-медія, і в перспективні політичні структури європейського взірця.
4. До влади приходить прагматично-авторитарний, по-державницькому налаштований "політичний холдинг", який спирається на зазначені вище клани, національно-демократичні та ринково-реформаторські політичні сили та на патріотичне піднесення суспільства. Маючи за собою більшість активного населення, нова влада стає здатною на розв'язання реальних проблем України (на що не була здатна досі жодна з президентських адміністрацій, оскільки вони спирались насамперед не на економічно активне населення).
5. Встановлюється так звана "регульована демократія", тобто політичний режим зі збереженням основ свободи слова, зібрань, політичної діяльности, але водночас суворо обмежується діяльність "антиконституційних" політичних сил. Впроваджуються "прозорі" правила гри в економіці, з жорсткими заходами стосовно неплатників податків і неплатників зарплати. Ефективно працює судова влада (хоча й лише на середньому та нижчому рівнях - на горішніх поверхах олігархії свої правила стосунків).
Наслідком є достатньо швидке (5-7 років) становлення структурованої національної економіки, національного інформаційного і політико-правового просторів. Регіональний сепаратизм і "червоний" радикалізм відмирають чи, принаймні, втрачають реальну вагу. Україна інтегрується до європейських структур, і не лише організаційно - відбувається "ментальна революція", "людина кризи" перестає бути домінуючим соціально-психологічним типом. Кланово-олігархічна система поволі набуває рис корпоративно-демократичної - з досить розвиненими структурами громадянського суспільства, з розділенням фінансових груп та політичних партій, з достатньо потужним середнім класом. Таким чином, певний збіг обставин може призвести (хоч і з малою мірою ймовірності) до європеїзації й стабілізації України.
Реалістичний сценарій
1. Попри тиск (часом агресивний, часом млявий) з боку панівної верхівки Російської Федерації, Україна продовжує маневрувати між Кремлем і Заходом. Останній провадить досить помірковану політику щодо України, не встановлюючи нової "залізної завіси" на кордоні НАТО та ЄС з Україною, водночас і не надаючи Україні відчутних преференцій у стосунках із собою.
2. При владі, змінюючи один одного, лишаються клани, які тільки позірно прагнуть до європеїзації, а насправді перейняті лише бажанням будь-якою ціною досягти більших статків, не зважаючи на далекосяжні наслідки своєї політики. Нинішня "млява влада" і далі лишається "млявою владою", хоча певні персоналі у її середовищі й змінюють одна одну.
3. Соціальна структура лишається в головних рисах такою самою, як і раніше, проте середній клас зростає з 10-15% до 20-25% населення - дуже повільно, за 10-15 років. Триває балансування більшості населення на межі виживання але поступово загроза фізичної загибелі перестає бути реальністю для українських громадян.
4. Сфера "гри за правилами" в економічній сфері зростає, оскільки кількісні накопичення фахових менеджерів ("100000 менеджерів змінять Україну") має наслідком прийняття таких правил незалежно від дій влади і навіть усупереч їм. Іншими словами, певні сегменти економіки стають автономними від оперативних дій влади і навіть частково від чинного законодавства - "тіньова економіка" навиворіт.
5. Природна зміна поколінь приводить до того, що дедалі більшу кількість населення становить нині вестернізована молодь, яка просувається до вищих рангів в економічному, державному й політичному житті, і нові, не менш вестернізовані групи молоді, які стають повнолітніми, отже, отримують політичні права. Дедалі більше стає і людей з високим рівнем осілости - соціологічні дослідження засвідчують прямий зв'язок між рівнем осілости і ставленням до України як до певної цінности, як до Батьківщини. Таким чином, відбувається зростання територіально-державного патріотизму.
6. Молодші покоління олігархії (в тому числі й ті, хто нині здобуває освіту за кордоном) заміняють своїх батьків, маючи вже цілком європейський стиль життя й свідому орієнтацію на Європу.
7. Поволі з'являються філії західних мас-медія, а українські мас-медія частково скуповуються західними бізнесменами. Це створює певні оази вільної від влади і від кланів суспільної думки. Незалежні структури громадянського суспільства одержують можливість вільно мати інформацію, не препаровану задля чиїхось внутрішньоукраїнських політичних інтересів.
Наслідком такого, очевидно, найімовірнішого перебігу подій стає довготривале перебування України у нинішньому стагнаційному стані (20-25 років). При цьому, звісна річ, можливі певні коливання: і в бік "позитиву", і "негативу". "Людина кризи" залишається домінуючим соціально-психологічним типом цього періоду, проте зменшується кількість населення, охопленого апатією, почуттями відчаю та безнадії. Стабільність української державности підтримується за рахунок спалахів нестабільности у сусідній Росії та коштом певних фінансових впорскувань (хоча й незначних) з боку Заходу. Врешті-решт, за чверть століття Україна виходить на позиції, схожі з тими, які мала Польща наприкінці 80-х років, тільки без впливових "Солідарності" та костьолу. Проте саме з того стану може початися досить швидке становлення структур громадянського суспільства та національної економіки.
Останній сценарій видається вельми похмурим - чи не похмурішим, ніж перший. Проте, очевидно, це найоптимістичніший варіант розвитку України. Адже грунтуватися цей розвиток мусить не на абстрактних теоріях, а на реаліях сьогоднішнього життя. А ці реалії зводяться до того, що саме українське суспільство ніяк не обере, в який же бік йому рухатися. Більшість населення прагне поєднати і план, і ринок, і демократію, і авторитаризм, і Європу, і СНД, і незалежність, і її відсутність, і соціальні гарантії, і ліберальну економіку, і українську культуру, і державну двомовність. А з такими соціально-психологічними й політичними орієнтаціями нічого кращого за нинішній стан в Україні виникнути не може. А от щось гірше-цілком реально.
Власне, діючі політики з того чи того табору можуть згодом оголосити винними за такий (передбачений!) розвиток подій саме інтелектуалів, які "демобілізували" народ своїми гіпотезами й теоріями. Можливо, в цьому буде частка правди. Але що ж це за народ і що ж це за проводирі, коли кільканадцять інтелектуалів здатні збити їх із начебто істинного шляху?
