основною одиницею історії В. визнає не окремий народ, а історичний (громадянський) світ, утворений всією спільнотою однотипних народів. Таких світів у рамках всесвітньо-історичного процесу В. виокремлює два: світ стародавніх народів і світ християнських народів. Характеристика ж життєвого кола окремого народу (уже в контексті певного історичного світу) у В. де в чому збігається з тією, яку дають мислителі циклічного розуміння історії. Як і вони, В. твердить про повторюваність в історії, аналізуючи сферу політичного життя людей, а також обстоює думку про те, що життєвий цикл кожного народу вичерпується трьома основними етапами. Подібно до Полібія, В. пов'язує ці етапи з відповідними формами політичної влади: перша — божественна епоха — це етап влади Монархів, Батьків, Жерців;* друга — героїчна — Аристократії; третя — людська — Демократії, або ж представницької монархії.
Людство — всі люди в цілому, людська спільнота, сукупність людей
Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.
Спільнота — це група людей, які відчувають досить спільного між собою з якої б то не було причини, щоб мати спільні прагнення, цілі та структури[1].
Ключові ознаки спільноти:
Географія
Спільність поведінки
Загальна самоідентифікація
Спільні інтереси і потреби
Зв'язок і усвідомлення загальних цілей
Патріархом німецької академічної соціології прийнято вважати Фердинанда Тьонніса (1855—1936), праця якого «Спільнота і суспільство» належить до класичного фонду
265
соціологічної думки минулого сторіччя. У працях Ф. Тьон-ніса не лише здобуває легітимацію термін «соціологія», а й робиться спроба систематичного викладу головних понять цієї науки. Е. Дюркгейм назвав праці Тьонніса «еклектичним синтезом» соціальної думки нового часу. Мабуть, така оцінка не зовсім справедлива. Доробок цього . теоретика можна вважати свого роду місточком між уні-версалістськими соціологічними доктринами та новітньою аналітичною соціологією.
Творчості Тьонніса важко дати однозначну світоглядну специфікацію, оскільки їй притаманні і риси позитивістсько-еволюціоністської соціології, і психологізм, і певне гуманістично-антропологічне спрямування. Мабуть, істотнішим тут є те, що автор вбачає специфіку соціології, порівняно з іншими суспільними науками, в абстрактному, ідеалізованому й, отже, «формальному» характері її об'єкта. Соціологія вивчає зв'язки та відношення, які не очевидні, не фіксовані прямо й безпосередньо, а можуть бути лише абстраговані з реальних життєвих ситуацій, передусім із фактів соціальної взаємодії. Тому її метод, твердить Тьонніс, більш схожий на методи хімії, ніж на методи описового природознавства. Він грунтується на принципах ізолюючої абстракції, шляхом якої визначаються «чисті форми» соціальної взаємодії, прямих аналогів яким у суспільному житті може й не бути. Саме тому концепцію Тьонніса називають «формальною соціологією».
Усякі соціальні стосунки грунтуються, за Ф. Тьоннісом, на спільній волі людей до сумісного життя, яка переважає над їх егоїстичними нахилами. Свого часу Тьонніс написав монографію про соціальну філософію Т. Гоббса. Аналізуючи типову для цього мислителя (і якоюсь мірою для всього Просвітництва) контроверзу між природним станом і державною організацією, соціолог указує на обмеженість гоббсівської інтерпретації абсолютного суверенітету державної влади як виразника «волі спільноти». Гоббсівські уявлення про «природний стан» як стан антагонізму, війни всіх проти всіх — це фіксація лише одного типу соціальних зв'язків. У дійсності ж людські волі перебувають у різноманітних відношеннях одна до одної. їх взаємодія може означати не тільки усунення іншої волі, а й її підтримку. Соціальні зв'язки, котрі утворюються внаслідок волі до взаємності, можуть бути двох типів: або зв'язками реального чи органічного життя — в цьому суть спільноти, гемайншафту, або ідеальними чи механічними утвореннями — і в цьому суть суспільства, гезельшафту.
