23. Головні форми вивозу капіталу в системі міжнародних економічних відносин.
Існує декілька форм міжнародного руху капіталу.
1. За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.
Офіційний (державний) капітал – це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.
Приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.
2. За характером використання капітал поділяється на підприємницький та позичковий.
Підприємницький капітал – це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.
Позичковий капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків
3. За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.
Короткостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це – позичковий капітал.
Середньостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.
Довгостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін понад 7 років.Середньостроковий та довгостроковий – це в основному підприємницький капітал.
4. За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.
Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.
Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення капіталу.
Інвестиційна позиція країни – це співвідношення активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном і активі, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-експортери мають більше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-імпортери мають менше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Іноземні інвестиції отримали розвиток в період переходу від світового ринку до світового господарства (19 - початок 20 століття)
ООН та МВФ відносять до міжнародних інвестицій:
1)вкладання власного приватного капіталу компаній за кордон – капітал філій, які відкриваються за кордоном, а також доля акцій в дочірніх та асоційованих компаніях;
2)реінвестування прибутку за кордоном;
3)внутрішньокорпораційні переводи капіталу.
До підприємства з іноземними інвестиціями можна віднести акціонерні чи неакціонерні підприємства, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 10% капіталу.
Підприємство з іноземними інвестиціями може мати 3 форми:
1. Дочірня компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 50% капіталу.
2. Асоційована компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить менше, ніж 50% капіталу.
3. Філіал – компанія, в якому іноземному інвестору належить 100% капіталу.
Як показує практика, найпоширенішими формами підприємств з іноземними інвестиціями є дочірня компанія та філія.
Прямий інвестор – це державна чи приватна організація, фізична чи юридична особа, що володіє підприємством з іноземними інвестиціями.
Серед прямих інвесторів в особливу групу виділяють банки, які можуть бути як посередниками, так і безпосередньо займатися інвестуванням власних фондів.
46. Кількісні обмеження у зовнішній торгівлі
Кількісні обмеження – це адміністративна форма нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених для експорту/імпорту.
Форми кількісних обмежень:
Квота (контингентування)
Ліцензування
“Добровільне” обмеження експорту
Квота – це встановлення певної кількості товару за номенклатурою, яку дозволено експортувати або імпортувати.
Квоти бувають:
експортні - впроваджуються або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, які встановлюють долю кожної країни в загальному експорті певного товару (наприклад, експорт нафти з країн ОПЕК), або урядом країни для запобігання вивозу дефіцитних на внутрішньому ринку товарів (експорт нафти з Росії і цукру з України на початку 90-х рр.).
імпортні - впроваджуються національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційні заходи інших держав
(наприклад, квоти США на імпорт молока і сметани з Нової Зеландії, на імпорт морозива з Нідерландів, на імпорт швейцарського сиру зі Швейцарії).
Серед імпортних квот виділяють два основні їх види:
одностороння квота – це фіксована квота, що вводиться без будь-яких попередніх
консультацій чи переговорів з іншими країнами. Вона вводиться лише самою імпортуючою країною. Внаслідок свого одностороннього характеру дана квота має тенденцію викликати протиріччя за кордоном.
Одностороння квота може бути загальною або розподільчою, залежно від того, розподіляється чи ні фіксований обсяг імпорту певними частками експортуючим країнам, індивідуальним внутрішнім імпортерам чи індивідуальним зарубіжним експортерам для уникнення ускладнень в системі загальних квот квота може видаватись країнами або приватними підприємцями на основі попереднього типового періоду. Цей тип квот відомий під назвою розподільчого.
узгоджені двосторонні або багатосторонні квоти
Для уникнення численних адміністративних труднощів, пов'язаних з односторонніми квотами, багато урядів звернулися до договірних квот. Система узгоджених двосторонніх чи багатосторонніх квот передбачає домовленість між країнами-імпортерами та експортерами перед встановленням квот на певні частки для окремих країн.
За обсягом квоти поділяються на:
глобальні квоти - встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується або в яку країну він експортується.
індивідуальні квоти - це встановлені в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар. Такі квоти встановлюються зазвичай на основі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими існують тісні взаємні політичні, економічні та інші інтереси (приклад: квота на імпорт США пшениці з Канади). Найчастіше індивідуальні квоти бувають сезонними, тобто впроваджуються на певний період часу, коли внутрішній ринок найчастіше потребує державного захисту.
Тарифна квота являє собою поєднання кількісного обмеження та митно-тарифних засобів. Вона визначає обсяги імпортованого товару за мінімальними розмірами мита. До товарів, що імпортуються поза квотою застосовуються ставки мита на загальних підставах.
Економічні наслідки та ефекти кількісних обмежень (на прикладі впровадження квоти на імпорт).
Впровадження кількісних обмежень веде в цілому до негативних наслідків для країни.
Нехай, внутрішня пропозиція товару в країні складає Sd, а попит – Dd. Пропозиція цього ж товару з-за кордону необмежена і складає SW за світовою ціною PW. В цій ситуації внутрішнє виробництво товару складає Q1, споживання – Q4, імпорт товару – Q4Q1. Країна вирішує обмежити імпорт товару і впроваджує імпортну квоту в розмірі Q3Q2. В результаті скорочення зовнішньої пропозиції внутрішні ціни на товар піднімаються до рівня Pq, внутрішнє виробництво збільшиться до Q2, внутрішній попит скоротиться до Q3, імпорт зменшиться до розмірів квоти, тобто Q3Q2. Як і у випадку імпортного тарифу, скорочення надлишку споживання складає суму сегментів a+b+c+d. Сегмент a – ефект перерозподілу, b – ефект захисту, c – ефект доходів, d – ефект споживання. Сукупні економічні втрати складають b+d. Ефект перерозподілу має той самий економічний зміст, що і у випадку імпортного тарифу – перерозподіл доходів від споживачів до виробників.
Ефект доходів – перерозподіл доходів від споживачів до імпортуючих компаній, які отримують можливість купити певну кількість товару за низькою світовою ціною та перепродати його споживачам за високою внутрішньою ціною, встановленою на основі квоти. В результаті імпортери отримують додаткові доходи. Щоб забрати частину цих доходів до державного бюджету, держава проводить аукціони по конкурсному продажу ліцензій, які надають право імпортувати товар в рамках квоти. Збори від продажу ліцензій надходять до державного бюджету.
Ліцензування – регулювання ЗЕД через дозволи, які видає державний орган на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за певний проміжок часу.
Форми ліцензій:
Разова ліцензія – це письмовий дозвіл строком до 1 року на ввезення або вивезення, який видається урядом певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди.
Генеральна ліцензія - дозвіл на ввезення або вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод.
Глобальна ліцензія - дозвіл ввезти або вивезти даний товар в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості.
Автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
Механізми поширення ліцензій:
Аукціон – продаж ліцензій на конкурсній основі.
Імпортні ліцензії можуть продаватися державою або на відкритому аукціоні, або негласно. Публічний аукціон протікає наступним чином. Кожні три місяці держава оголошує час та місце, де буде проведений аукціон з продажу імпортних ліцензій на купівлю певної кількості товару. Таке повідомлення має зібрати достатню кількість претендентів, щоб торги виявилися конкурентними. На аукціоні має встановитись така ціна на імпортні ліцензії, яка б приблизно дорівнювала різниці між ціною імпортера та найвищою внутрішньою ціною, за якою може бути проданий імпортний товар. Отже, доходи від аукціону не відрізняються від тарифних надходжень. Однак, не дивлячись на те, що відкриті аукціони є найдешевшим способом розподілу імпортних ліцензій, в реальному житті вони ніколи не використовуються.
Більше розповсюдження має інший варіант аукціону на конкурентній основі. В умовах корумпованості державної влади на базі розподілу імпортних ліцензій може розвиватися підпільний бізнес. В такому випадку власниками ліцензій стають ті, хто дасть найбільшого хабара.
Система явних переваг – закріплення урядом ліцензій за певними фірмами пропорційно обсягам їх імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів. Як правило, цей метод використовується для підтримки тих фірм, які вимушені скоротити імпорт товару внаслідок введення квот, що дозволяє зменшити їх тиск на уряд з метою відмінити ці ліцензії. Найчастіше імпортні ліцензії надаються найбільш авторитетним фірмам, причому в обсязі, який відповідає їх частці в сумарній величині імпорту напередодні введення квот.
Розподіл ліцензій за “затратним методом” (на неціновій основі) – видача урядом ліцензій тим фірмам, які продемонстрували свою здатність здійснити імпорт або експорт найбільш ефективним чином. Зазвичай цей спосіб вимагає створення експортної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу тощо), проведення декількох турів конкурсу, що пов'язане з більшими затратами та зловживаннями.
Країни використовують при розподілі ліценцій будь-який з цих методів, починаючи звичайно з останнього, який має найбільш адміністративний характер, та поступово наближаються до першого, найбільш ринкового методу.
“Добровільне” обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або, що найменше, не збільшувати обсяг експорту, що прийняте в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.
На сьогоднішній день укладено декілька десятків подібних угод, які обмежують експорт автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів тощо, головним чином з Японії, НІК, США, країн ЄС.
В принципі добровільні обмеження експорту являють собою ту саму квоту, але яка впроваджується не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак наслідки такого заходу по обмеженню зовнішньої торгівлі для економіки країни-імпортера носять ще більш негативний характер, ніж при використанні імпортної квоти. Добровільне обмеження експорту являються частиною більш широкої групи заходів, які відносяться до поняття обмежувальної ділової практики, що направлені на завоювання домінуючого положення на ринку та зловживання цим положенням. На практиці добровільне обмеження експорту застосовується як засіб торгової політики переважно розвинутими країнами в конкурентній боротьбі один з одним.
69. Процеси глобалізації та інтернаціоналізації
Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через системне дослідження явищ, процесів і проблем інтернаціоналізації з урахуванням її багатопланової природи та стадійного характеру. Домінуючи протягом останніх десятиліть процеси міжнародної мікро- та макроекономічної інтеграції визначають напрямки і пріоритети сучасних тенденцій інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище сучасної конкуренції і впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу.
Глобалізація як об’єктивно обумовлений процес і нова стадія інтернаціоналізації суттєво корегує національні та міжнародні стратегії, наповнює діяльність мікро- і макроекономічних структур якісно новим змістом. Саме через це глобалізація і є найбільш привабливим напрямком наукових досліджень, характерною ознакою яких стає, з одного боку, поглиблений, а з іншого – все більш поляризований підхід до сутності економічної глобалізації.
Одні країни є лідерами глобалізації або навіть її організаторами (як, насамперед, США), де і політики, і бізнес, і нації в цілому отримують всезростаючі дивіденди внаслідок глобальної експансії на світових ринках. Інші країни неспроможні активно впливати на глобалізацію для отримання відповідних вигід.
Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин
- на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна структура, посилилася взаємозалежність країн;
- подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних держав, трьох центрів - американського, європейського та японського, «великої сімки», або більш широкого кола провідних держав;
- інтеграція (процес руху і розвитку певної системи, в якій кількість та інтенсивність взаємодії її елементів зростає- посилюється їхній зв’язок і зменшується відносна самостійність; міжнародні інтеграційні процеси призводять до всебільшої взаємозалежності і розширення сфери спільних інтересів усіх держав),
Розгортання глобалізаційних процесів у сфері економіки як процесу відтворення і поширення в світовому масштабі відносин та механізмів регулювання, характерних для ринкової економіки, що поєднувалося з одночасним поширенням та засвоєнням ліберальних вартостей, зумовило вияв інтеграційних процесів насамперед через економічну інтеграцію як секторальну (функціональну), так і ширшу. Тому проблеми інтеграції часто пов’язують з проблемою оптимальної економічної політики. Підтвердженням є історія формування найпотужнішого на сьогодні інтеграційного об’єднання - Європейського Союзу: спочатку утворення Європейського об’єднання вугілля та сталі потім - Євроатому (Європейської комісії з питань атомної енергетики) з одночасним утворенням Європейського економічного співтовариства. Метою цих інтеграційних об’єднань було створення спільного ринку, спочатку в сфері виробництва вугілля, сталі та атомної енергетики, а пізніше в сфері економіки загалом. Реалізація цієї мети передбачала послідовну реалізацію чотирьох ліберальних свобод - свободи пересування товарів, капіталів, послуг та робочої сили, а також визначила основні етапи економічної інтеграції - створення сфери вільної торгівлі, митного союзу, вільний ринок, економічний та валютний союз, які завершуються етапом повної господарської інтеграції, що означає об’єднання (конвергенцію) економік держав, що інтегруються, в єдиний спільний господарський організм, який є предметом економічної політики спільних інститутів.
Основні економічні і політичні процесі в світі стають дедалі більше пов’яз ані один з одним. Глобалізація все рішучіше охоплює світ, роблячи його більш структурованим.
В світі найактивнішим чином відбувається фінансова глобалізація. Фінансова глобалізація відображає процес руху фінансових ресурсів за межами державних кордонів. Інтеграція світових економік у глобальну “призводить до перекачування капіталів, переміщення кваліфікованої робочої сили та інтелекту нації з відсталих країн у передові країни… Людські спільноти відсталих країн бідніють, деградують, зростає вплив кримінальних організацій”
