пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Білет 22

22.Головні фінансові центри світового господарства

Міжнародний фінансовий центр — це нечітко визначений термін, що використовується на позначення важливого учасника міжнародного фінансового ринку. Міжнародний фінансовий центр зазвичай має хоча б одну велику фондову біржу.

 Світові фінансові центри - Центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні і фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом. Світові фінансові центри - Лондон, Нью-Йорк, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, Сінгапур та ін.. До Першої світової війни пануючим фінансовим центром був Лондон. Це було зумовлено високим рівнем розвитку капіталізму в Великобританії, її сильними і великими торговельними зв'язками з іншими країнами, відносною стійкістю фунта стерлінгів, розвинутою кредитною системою країни. Після Першої світової війни провідний світовий фінансовий центр перемістився в США. З 60-х років монопольне становище США як світового фінансового центру було ослаблено, так як виникли нові центри - в Західній Європі і Японії.

 

Рейтинг світових фінансових центрів

Місто

Місце

Бали

Опис

Лондон

1

765

Лідерство більш ніж по 80% показників. Плюси: співробітники, доступ до ринків ( ЄС, Східна Європа, Росія, Близький Схід), фінансове регулювання. Проблеми: ставки податку на прибуток, транспортна інфраструктура, операційні витрати

Нью-Йорк

2

760

Лідерство більш ніж по 80% показників. Плюси: співробітники і ринок США. Мінуси: фінансове регулювання, зокрема, закон Сарбейнса-Окслі

Гонконг

3

684

Успішний регіональний центр. Відмінні результати за більшістю показників, зокрема у регулюванні. Високі витрати не знижують конкурентоспроможність. Реальний кандидат на перетворення в глобальний фінансовий центр

Сінгапур

4

660

Сильний центр по більшості показників, зокрема з регулювання банківського сектора. Мінуси: загальна конкурентоспроможність. Другий найбільший фінансовий центр Азії

Цюріх

5

656

Сильний спеціалізований центр. Ніша - обслуговування багатих клієнтів (private banking) і управління активами. Мінуси: невеликий пул професіоналів і невисока загальна конкурентоспроможність

Франкфурт-на-Майні

6

647

Сильний центр по більшості показників, зокрема з регулювання банківського сектора. Місце, де розміщена штаб-квартира Європейського Центрального Банку.

 

 

Індекс глобальних фінансових центрів

Індекс світових глобальних фінансових центрів укладається британським мозковим центом Z/Yen і його щорічно публікує Лондонська міська корпорація.[1] За даними 2011 року, чільна десятка фінансових центрів має такий вигляд:[2]

Лондонська фондова біржа

1.

Лондон

   2.

Нью-Йорк

3.

Гонконг

4.

Сінгапур

5.

Шанхай

6.

Токіо

7.

Чикаго

8.

Цюрих

9.

Сан-Франциско

10.

Торонто

 

 

Фінансовий центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових компаній тощо), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою ознакою фінансового центру є наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.

Світові фінансові центри є складовими міжнародних ринків капіталу, які можуть функціонувати лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів: створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства; виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу; достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій. Більш-менш реальної сили ці фактори набрали лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Виникнення відносного надлишку капіталу в окремих центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних Ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Швидкі темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху капіталу з країни в країну, то з кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характером економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Світові фінансові центри є найважливішою складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.

Сучасні світові фінансові центри створюються в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри у країнах з розвинутою ринковою економікою;

2) центри у країнах, що розвиваються;

3) офшорні фінансові центри, що сформувалися в обох згаданих групах країн.

 

45.Концепції міжнародної економічної інтеграції.

Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів. Це процес, який приймає форму міждержавних угод і регульований міждержавними органами.

Концепції регіональної економії інтеграції з’явилися в 50-х роках, коли процеси РЕІ набули значного розвитку.

1)               Концепція ринкової школи інтеграції.

Ця концепція базується на принципі свободи торгівлі та невтручання держави в економіку. Ця концепція використовує принцип того, що ринок – це найкращий регулятор економіки. Для представників цієї концепції ідеали інтеграції – це вільна конкуренція та вільні дії ринкових сил.

Повна інтеграція за даною концепцією – це однакові умови руху товарів та факторів виробництва.

У 1953 році французький економіст Арон писав, що дві національні економіки вважаються найбільш інтегрованими якщо угода між резидентами двох країн ідентична угоді між резидентами однієї країни.

На думку представників цієї концепції, втручання держави в економіку веде до дезінтеграції країн. Повна інтеграція досягається шляхом відміни втручання держави в економіку. Однією із головних ознак такої інтеграції – це наявність золотого стандарту та повна конвертованість валют, що забезпечує єдність ринку, ціни та розрахунків між резидентами як однієї країни, так і двох та більше країн.

2)               Ринкова інституціональна школа інтеграції.

Представники цієї школи – це відомий економіст Велаз  та Даніель Джон.

Ця концепції вперше започаткувала подвійний підхід до визначення РЕІ. Її вони розглядають з одного боку, як процес, а з іншого – як відношення. Як процес, економічна інтеграція включає заходи, метою яких є ліквідація дискримінації між господарськими одиницями. Інтеграцію як відношення можна подати у вигляді відсутності тієї чи іншої форми дискримінації іноземних партнерів.

Сутність економічної інтеграції з точки зору цієї концепції полягає у встановленні міжнаціональних правил економічної діяльності, які ведуть до розвитку економічних зв’язків між країнами. Таким чином можна сказати, що ця концепція стоїть посередині між класичним підходом про саморегуляцію ринку та кейнсіанськими поглядами про абсолютну необхідність його регулювання з боку держави.

3)               Структурна концепція РЕІ.

З’явилася в 60-х роках, коли розвивалася західноєвропейська економічна інтеграція.

На думку її представників вільний рух товарів та факторів виробництва веде до нерівномірності економічного розвитку окремих регіонів країн. Основний представник – Альфред Маршал (“Основи політичної економії”). Він писав, що інтеграція в розумінні як відсутність дискримінації у міжнародній торгівлі та руху факторів виробництва – це ще не інтеграція; справжня інтеграція – це інтеграція національних економік, а не лише тільки ринків.

На думку представників цієї концепції, економічна інтеграція можлива тільки на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних економік. Маршал писав, що повне завершення інтеграції – це так званий простір солідарності, тобто так звана цілковита сітка економічних зв’язків між економіками, які раніше були відокремленими.

Представники цієї концепції розглядаються інтеграцію як глибокі структурні перетворення в економіці країн, в результаті яких має з’явитися якісний синергізм.

4)               Дирижистська школа інтеграції.

Представники цієї школи – це такі економісти як Купер, Джон Кіндер, Алекс Філіп. Цю концепцію можна віднести до неокейнсіанського підходу до МЕІ. Представники цієї школи недовіряють ринковому механізму в процесі розвитку інтеграційних процесів.

Ця концепція базується на державному регулюванні економічних процесів, їх гаслом є “керованій економіці немає альтернативи”. Ця школа розглядає інтеграцію як ліквідацію дискримінації між економічними агентами країн, і координацію спільної економічної політики досить широких масштабів, для забезпечення здійснення основних економічних напрямків розвитку країни.

Ця концепція вважає, що для повної інтеграції необхідний не тільки вільний рух товарів та факторів виробництва, а й координація макроекономічної політики держав, яка повинна пом’якшити нерівномірність економічного розвитку країн. Кожна країна-член інтеграційного об’єднання повинна відмовитись від самостійного проведення зовнішньоекономічної політики і передати ці функції наднаціональним інститутам.

 

68. Обєкт,предмет теорії міжнародних відносин

Суспільні науки пов’язані з ТМВ як опосередковано, та к і безпосередньо. Опосередковані зв’язки здійснюються через ту чи іншу “пограничну” дисципліну, що розвинулась на межі наукових інтересів та дотично заторкує проблематику міжнародних відносин. Прямі зв’язки визначаються або близькістю об’єктів дослідження, або значним методологічним впливом на теорію міжнародних відносин.

Серед наук, які найтісніше пов’язані з ТМВ, можна визначити:

Філософію ,Історія Географія Правознавство та економічні науки.

Особливістю ТМВ є те, що вона поступово формується як синтетична наукова дисципліна, яка у системі суспільних наук займає особливе місце. Воно визначається тим, що її виникнення на перетині наукових інтересів було пов’язане із взаємодіями між ними щодо вивчення міжнародного середовища.

Специфіка предметного поля і проблема інституціоналізації науки про міжнародні відносини.

ТMB спрямована на дослідження проблематики, яка в цілому стосується сфери міжнародної політики взагалі та зовнішньої політики держав зокрема. Мова йде про осмислення цілісного розуміння і підходу до міжнародного життя. Тільки в цьому випадку можна визначити ТMB як таку, що шукає вирішальні фактори, важелі та механізми взаємин між державами як політичними інституціями та знаходить у цих взаєминах закономірності й випадковості. З цієї точки зору, безумовно, предмет ТMB складає діяльність держав на міжнародній арені, серцевиною якої є техніка і теорія дипломатії.

Однак, так як поняття "міжнародні відносини" і "міжнародна політика" включають взаємодію не тільки держав, але й інших суб'єктів світового співтовариства, то діяльність цих акторів (серед них особливо вагому роль відіграють міжнародні організації різного масштабу і спрямування) також входить у предметне поле ТMB.

Предмет ТMB включає в себе також проблему методів аналізу зовнішньополітичної ситуації та зовнішньополітичної діяльності, дослідження змісту основних зовнішньополітичних доктрин і концепцій. Особливо важливо включення в предметне поле науки й навчальної дисципліни міжнародних відносин вивчення понять "міжнародної системи" і "міжнародного порядку". В цьому плані виховання й підготовка теоретиків і практиків зовнішньої політики та міжнародних відносин грунтується на розумінні провідної тенденції сучасної міжнародної політики. Вона полягає у подоланні конфліктно-конфронтаційного стилю і поступовому переході до глобального співробітництва. Дослідження цієї тенденції, а значить місця та ролі конфліктів і співробітництва у міжнародних відносинах - ще одна важлива складова предмету ТМВ.

 

 


21.06.2014; 02:37
хиты: 157
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь