пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Білет 21

21.Порівняльні переваги економіки України,її конкурентоспроможність і напрями реалізації на світовому ринку.

Україна спеціалізується на виробництві сталі, прокату, чавуну, продукції хімічної, харчової, машинобудівної галузей. Вона має порівняльні переваги в агропромисловому виробництві, ракето- та суднобудуванні. Країна розширює експорт послуг (транспортні послуги, морський флот, трубопроводи). Партнери України по торгових угодах залежно від їхньої частки в експортно-імпортних операціях розташовуються в такій послідовності: Європейський Союз, Центральна і Східна Європа, Туреччина, США, Китай, Японія.

Конкурентоспроможність країни — це здатність економіки однієї країни конкурувати з економіками інших дер­жав за рівнем ефективного використання національних ресурсів, підвищення продуктивності народного господарства і забезпечення на цій основі високого та постійно зростаючого рівня життя населення.

Актуальність проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки України обумовлюється значним відставання економіки України за своїми кількісними та якісними макроекономічними параметрами, а також підприємницьким середовищем не тільки від розвинених країн світу, але й від колишніх союзних республік. В умовах, коли світ стрімко змінюється під впливом інтеграції та конвергенції, Україна залишається слабко підключеною до світових потоків капіталу та інновацій. Відсталість у розвитку інституцій породжує слабку здатність до абсорбції нових технологій, передових ідей, атрибутів громадського суспільства.

Державна програма підвищення конкурентоспроможності національної економіки України до 2015 року.Задачі:

- підвищити конкурентоспроможність економіки України,

- активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку із позитивним впливом на структурні процеси у реальному секторі економіки та в розширенні перспективної складової" – економіки на базі знань ”,

- забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення.

Ключові цільові орієнтири, досягнення яких має бути передбачено Програмою:

- забезпечення сталого динамічного зростання із підвищенням рівня ВВП на душу населення до 40% відносно рівня ЄС у 2015 р.;

- підтримка макроекономічної стабільності: рівень дефіциту бюджету - не більше 3%;

- поступове зниження рівня інфляції до 2%;

- створення високоефективних державних інституцій із виходом у десятку країн з найкращою якістю державних інституцій у 2015 р.;

- посилення партнерства між владою та бізнесом шляхом створення сприятливого підприємницького середовища та активізації ролі бізнесу у підвищенні конкурентоспроможності економіки;

- розширення фінансування фундаментальних та прикладних досліджень у проривних технологіях майбутнього та технологіях, що покращують якість життя із збільшенням участі бізнесу у їх фінансуванні (до 60% у 2015 р.), а також у проектах підвищення кваліфікації та освітянських програмах;

- створення сучасних транспортних коридорів та інформаційних мереж;

- посилення захисту навколишнього середовища із заохоченням виробників до використання безвідходних та енергозберігаючих технологій

 

44. Зовнішня торгівля. теорія абсолютних переваг                .

Теорія абсолютних переваг

                Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). У своїй книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів"  що вийшла у 1776 p., Він проголосив , що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги.

  Ввів назву "лессе-фер" (laissez-faire), що означає політику державного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерен­табельних галузях.

Для визначення того, на виробництві якої про­дукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховува­ти природні переваги та набуті переваги країни.

Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природни­ми ресурсами.

Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої квалі­фікації робочої сили.

Перевага у технології виробництва пов'яза­на зі здатністю:

по-перше, виготовляти різноманітну або складну продукцію з меншими затратами

по-друге, ефективніше виробляти однорідну продукцію.

Відмінності у природних та набутих перевагах країн зазвичай мають досить сталий, довгостроковий характер, що пов'язано з низь­кою мобільністю факторів виробництва. Тому витрати виробницт­ва тих самих товарів будуть відрізнятися в різних країнах. Саме відмінності у витратах формують базу для взаємовигідної торгівлі між країнами. Відмова від виробництва товарів, у яких країна не має абсолютних переваг, та концепція зосередження ресурсів на виробництві інших товарів, у яких вона їх має, приводить до збільшення загального обсягу виробництва, зростання обміну між країнами.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з мен­шими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну пере­вагу), та Імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця;

2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­

вуються у виробництві товарів;

3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­

родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та

торгують одна з одною тільки двома товарами;

4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує по­

пит на товар;

5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на

виробництво іншого;

6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до

іншої дорівнюють нулю;

7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма­

ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

2) нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися

на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та

торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких

мають інші нації;

3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці

розширенням ринку за межі національних кордонів;

4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез­

печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на

внутрішньому ринку;

5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до

підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Розглянемо положення теорії А. Сміта на умовному прикладі взаємної торгівлі двох країн — України та Індії та двох видів то­варів — цукру та чаю.

Припустимо, що кожна з двох країн має однакову кількість торго­вих ресурсів (100 одиниць), які можуть бути використані для ви­робництва або цукру, або чаю. Оскільки праця, за А. Смітом, є еди-

ним фактором виробництва, умова абсолютної переваги у витра­тах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій. В Україні на виробництво тонни чаю потрібно 20 одиниць ресурсів, а на виробництво тонни цукру — 5 одиниць ресурсів. В Індії необхідні 4 одиниці ресурсів для вироб­ництва тонни чаю та 10 одиниць ресурсів — для тонни цукру. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві цукру, оскільки на виробництво 1 тонни їй необхідно витратити тільки 5 одиниць ресурсів (часу, наприклад, робочих днів) порівняно з 10 одиницями (наприклад, робочими днями) в Індії. Індійські виробники мають абсолютну перевагу у виробництві чаю, оскільки вони витрача­ють на його виробництво 4 одиниці ресурсів (часу, робочих днів) порівняно з Україною, яка витрачає 20 одиниць ресурсів (робочих днів).

Достоїнством теорії абсолютних переваг є те, що вона базуєть­ся на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між cобою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні перева­ги у виробництві всіх товарів.

 Висновки

1.  Згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля ви­гідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер.

2.  Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони ма­ють абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна пе­ревага — у їх торгових партнерів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кількість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

 1. Не враховує транспортних витрат.

2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

 

67. Європейська валютна система.

в березні 1979 р. було створено міжнародну (регіональну) валютну си-стему -- Європейську валютну систему (ЄВС) -- форму міждержа-вного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Метою ЄВС було досягнення валютної стабільності та ство-рення єдиної валюти, вирівнювання основних економічних пока-зників та уніфікація економічної політики, розроблення та впро-вадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн -- членів ЄВС.

Створення цієї регіональної валютної системи викликане, по-перше, взаємною зростаючою залежністю економік цих країн, а по-друге, кризою Бреттон-Вудської валютної системи. ЄВС в основно-му використовувала елементи валютного регулювання, що були ра-ніше напрацьовані практикою співробітництва між центральними банками країн Західної Європи.Механізм ЄВС містив три елементи: європейська валютна одиниця -- ЕКЮ; режим суміс-ного коливання валютних курсів -- «суперзмія»; Європейський фонд валютного співробітництва.

Центром цієї системи була європейська валютна одиниця -- ЕКЮ, яка замінила європейську розрахункову одиницю -- ЕРЕ. Від ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову за принципом «стандартно-го кошика». Частка кожної національної валюти у цьому «коши-ку» залежала від питомої ваги валового внутрішнього продукту країни у сукупному ВВП ЄЕС. Виходячи з цього визначалися ва-лютні компоненти ЕКЮ та питома вага національних валют у «кошику» ЕКЮ. Вона стала базою встановлення курсових спів-відношень між валютами країн -- членів ЄВС, засобом розра-хунків між їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спеціалізованих установах та фондах ЄЕС.

На відміну від СДР, які не мають реального забезпечення, емі-сія ЕКЮ забезпечувалася наполовину золотом та доларами та національними валютами країн -- членів ЄВС. Технічно випуск ЕКЮ було здійснено у вигляді записів на рахунках центральних банків країн -- членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва. З 1 січня 1999 р. замість ЕКЮ в безготівковий обіг 11 країнами було запроваджено євро.

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний із трансформацією ЄВС у Європейський валютний союз, який пе-редбачає утворення спільного для країн -- членів ЄС Європейсь-кого центрального банку та заміну національних валют спільною єдиною валютою -- євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи станов-лення ЄВС.

Перший етап (липень 1990 р. -- грудень 1993 р.):

повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС;

завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС;

розроблення заходів щодо зближення (конвергенції") ряду економічних параметрів для країн-членів.

Другий етап (січень 1999 р.):

  • створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком;
  • установлення фіксованого курсу для валют країн -- членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ;
  • емісія єдиної грошової одиниці;
  • проведення єдиної валютної політики країнами -- чле-нами ЄВС.

У травні 1998 р. на самміті Євросоюзу було визначено 11 країн, які відповідають критеріям участі в Економічному і валютному союзі. Це -- Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. Саме ці країни з 1 січня 1999 перейшли до використання в безготівко-вому обігу спільної валюти -- євро. З різних причин добровільно утрималися від приєднання до євро Великобританія, Швеція і Да-нія, а економіка Греції не відповідала жорстким економічним кри-теріям

Нині країни ЄС вступили у третій етап утворення ЄВС. Ста-ном на 1 січня 1999 р. було зафіксовано валютні курси націо-нальних валют. Фінансові безготівкові операції з цього періоду можуть здійснюватися як у євро, так і в національній валютіМатеріалізація євро відбудеться лише 1 січня 2002 року -- цього дня єдина валюта з'явиться у готівковому грошовому обігу.З 1 липня 2002 р. в обігу залишається єдина європейська ва-люта -- євро.


21.06.2014; 02:35
хиты: 203
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь