пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Білет 19

19. МПП: поняття, типи,форми.

Міжнародний поділ праці являє собою зосередження в даній країні певних видів виробництв, послуг або інших видів економічної діяльності, у розвитку яких вона має відносні переваги й може обмінювати їх із партнерами на менш ефективні продукти зазначеної діяльності власного походження. Він є формою прояву територіального суспільного поділу праці, тобто диференціації трудової діяльності в напрямі відокремлення та взаємодії різних її видів.

                    Міжнародний поділ праці - об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їх економічної розвиненості та характеру суспільного ладу. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної

економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП – цементуюча основа світового господарства, що дає йому змогу прогресувати у своєму розвитку, створюючи передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.

Існує дві взаємопов´язані сторони (форми) міжнародного поділу праці - міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація — це зосередження в країні (групі країн, регіоні) певних видів виробництва або послуг для задоволення потреб зарубіжних партнерів. Міжнародна кооперація являє собою взаємодію країн (груп країн, регіонів) по обміну наслідками діяльності спеціалізованих виробництв або по обміну спеціалізованими послугами. Необхідність обов´язкового доповнення міжнародної спеціалізації такою ж кооперацією пов´язана з тим, що лише кооперуючись із партнерами, дана країна може раціонально задовольнити свої потреби у товарах та послугах, виробництво яких було б у даній країні малоефективним.

Є різниця між поняттями «міжнародна кооперація» та «міжнародне кооперування виробництва». Останнє являє собою взаємопов´язаний процес прямого співробітництва між спеціалізованими підприємствами різних країн у межах спільного випуску продукції (наприклад, між автомобільними підприємствами, що знаходяться в різних державах, але належить до одного концерну BMW або Ford). В даному випадку це явище суто виробничої сфери, тоді як «міжнародна кооперація» належить до числа більш широких економічних категорій.

Існують різні підходи до визначення видів та форм міжнародного поділу праці. Найбільш часто до видів цього поділу відносять міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію та кооперацію. Міжгалузева спеціалізація являє собою відносини двох та більше країн, які обмінюються між собою продукцією різних галузей виробництва або сфер діяльності. Наприклад, Велика Британія постачає до Єгипту продукцію машинобудування, а отримує сільськогосподарські товари (бавовну тощо). Україна надає Росії транспортні послуги через систему трубопроводів та залізниць, за що остання частково розраховується поставками продукції видобувної промисловості, а саме газу для української економіки.

Внутрішньогалузева спеціалізація виступає як виробництво та обмін продукцією всередині певної галузі (підгалузі, товарної групи) або сфери діяльності. Наприклад, країни ЄС обмінюються між собою різними типами верстатів, сільськогосподарської техніки, надають послуги по транспортуванню вантажів партнерів по своїй території. Приклад такої спеціалізації у галузі агропромислового комплексу — Фінляндія постачає до України деякі молочні вироби, отримуючи взамін олійне насіння, олію тощо.

До середини минулого століття в міжнародному поділі праці переважала спеціалізація, яка втілювалася в обміні виробів видобувної промисловості та аграрного сектору менш економічно розвинутих країн на готові вироби (зокрема, продукцію машинобудування) держав з більш високим рівнем розвитку. Такий вид поділу праці базувався на екстенсивній експлуатації покладів корисних копалин, великих земельних площ чи сприятливих кліматичних умов для вивозу сільськогосподарської продукції, сприяв закріпленню відсталості багатьох країн світу, знижував стимули до використання результатів науково-технічного прогресу. В останні півстоліття, особливо під впливом НТР, посилюється роль внутрішньогалузевої спеціалізації — вона дозволяє зосередити в країні великомасштабне, але обмежене за асортиментом, виробництво готової продукції або її компонентів з наступним їх обміном на товари, випуск яких є менш ефективним для даної країни. Така спеціалізація менш залежить від обмеженості використання природних ресурсів, вона посилює вплив конкуренції на світовому ринку на якісні показники національної економіки, стимулює тим самим застосування прогресивних технологій, хоча й не вирішує проблему загального зближення рівнів економічного розвитку окремих груп держав.

Класифікація форм міжнародного поділу праці базується на виділенні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. Предметна спеціалізація — це спеціалізація національних суб´єктів господарювання на виробництві та експорті готової продукції.

Так, наприклад, українські підприємства спеціалізуються на поставках доРосії, Китаю та інших держав деяких машин, труб великого діаметра, товстої (котлової) жерсті; київське об´єднання КАТЕК зосередило в себе виробництво екскаваторів на експорт; українські фірми Торчин, Олейна, Оболонь постачають до сусідніх країн кетчупи, соняшникову олію, пиво та іншу харчову продукцію. Тодетальна (повузлова) спеціалізація має місце тоді, коли національний виробник одержує або поставляє комплектуючі вузли, сталі тощо зарубіжному партнеру.

Наступною формою виступає технологічна (постадійна) спеціалізація, тобто спеціалізація підприємств різних країн на постадійному виробництві продукції все більш високого рівня готовності з її поступовим просуванням до нових зарубіжних партнерів згідно з технологічним процесом. Як приклад можна навести технологічний ланцюжок в алюмінієвій індустрії: боксити з Гвінеї надходять до Миколаївського глиноземного комбінату в Україні, звідкіля глинозем (збагачений напівфабрикат) надсилається до Таджикистану, де зосереджено найбільш енергомістка стадія виробництва на базі нішевих гідроенергоресурсів. Технологічний ланцюжок завершуйся на Красноярському алюмінієвому комбінаті, який використовує електроенергію двох найбільших у світі Красноярської та Шушенської ГЕС для переробки отриманого концентрату в готовий продукт - алюміній. Технологічні ланцюжки по виробництву пропілену встановлені між українськими та угорськими, між чеськими та німецькими хімічними підприємствами, що взаємно доповнюють одне одного за своєю виробничою програмою. Крім випуску спеціалізованого продукту, кожне з них виробляє й кінцеву готову продукцію, отримуючи інші необхідні для цього напівфабрикати від зарубіжного партнера по кооперуванню.

Переважання окремих видів товарів та послуг у відносинах із зарубіжними партнерами визначає місце даної країни у міжнародній спеціалізації, а також профіль її міжнародної кооперації з цими партнерами стосовно надання ним (або отримання від них) спеціалізованих результатів економічної діяльності. Наприклад, спеціалізація Японії - експорт продукції високих технологій, автомобілебудування, суднобудування та інших готових виробів. Разом із тим, кооперація з іншими учасниками міжнародного поділу праці дозволяє забезпечити японську економіку сировинними та енергетичними товарами, які є дефіцитними в країні. Спеціалізація Нігерії - видобуток та експорт нафти, Гани - виробництво какао-бобів тощо. Сінгапур порівняно з іншими країнами світу у своїх зовнішньоекономічних зв´язках має більш високу частку банківських та туристичних послуг, Панама - транспортних послуг.

Виділяють також територіальну спеціалізацію груп країн та окремих регіонів світу.

Щодо спеціалізації груп країн можна зазначити:

1. Спеціалізація груп країн за географічною ознакою:

  • група країн Південного Середземномор´я (Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція) - експорт продукції переробних галузей, олійництва та риболовства, послуги (туризм), група країн Індостану (Індія, Шрі Ланка) - експорт чаю, джуту, натуральних ліків.
  • група країн Північної Америки (США, Канада) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, збіжжя, м´ясних продуктів тощо.

2. Спеціалізація груп країн за інтеграційною ознакою:

  • група країн Європейського Союзу (ЄС) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, деяких продуктів АПК;
  • група країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) - експорт енергоносіїв, продукції видобувної промисловості, напівфабрикатів.
  • Територіальна спеціалізація регіонів світу може бути представлені таким чином:
  • регіон Перської затоки (Ірак, Іран, Кувейт тощо) - експорт нафти та нафтопродуктів;
  • регіон Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка та інші «бананові» республіки) - експорт тропічних фруктів; регіон Центральної Азії (Туркменістан, Узбекистан, частково Казахстан) - експорт газу, додатково - нафти, продукції видобувної промисловості, бавовни та шовку; регіон Західної Європи (сукупність країн ЄС та держав поза межами цього об´єднання) в основному співпадає зі спеціалізацією групи країн Європейського Союзу.

Розвиток міжнародного поділу праці визначається дією сукупні об´єктивних факторів, які впливають на формування спеці-зації країн, їх груп та регіонів. Історично й логічно вихідним фактором розвитку цього поділу праці є природно-географічні умови - різниця між країнами у кліматичних умовах, покладах жених копалин, родючості ґрунтів, обсягах сільськогосподарських площ тощо. Природно-географічний фактор визначав й визначає, наприклад, спеціалізацію країн Африки на виробництві тропічних культур та зимових поставках овочів і фруктів до Європи. Цей же фактор обумовив спеціалізацію Чилі та Науру на експорті фосфорних добрив, Аргентини - м´ясних продуктів тощо. В сучасних умовах роль цього фактора зменшується. Наприклад, завдяки новітнім технологіям країни Західної Європи забезпечили себе продукцією сільського господарства, незважаючи на обмежені земельні площі та низьку природну родючість ґрунтів.

Фактором міжнародної спеціалізації може виступати також і низька вартість робочої сили (спеціалізація країн Південно-Східної Азії на виробництві комп´ютерів, іграшок та іншої трудомісткої продукції) та рівень її кваліфікації (продукція високих технологій США, Великої Британії, Японії, Німеччини тощо).

Певне значення для міжнародної спеціалізації відіграє також фактор історичних традицій, наприклад, спеціалізація Великої Британії на суднобудуванні, Франції - на виготовленні косметики та фірмових сортів алкогольних напоїв, Чехії - пива та взуття, Швейцарії - годинників, Нідерландів та Колумбії - квітів тощо.

Ще один фактор - географічне розташування. Гонконг та Сінгапур спеціалізуються на транспортних послугах завдяки розташуванню на маршрутах морських перевезень. Транзитне становище України на магістралях Захід - Схід та Південь - Північ сприяє її спеціалізації на міжнародних транспортних послугах.

В сучасних умовах домінуючим фактором формування та розвитку поділу праці між країнами виступає науково-технічна революція. Вона веде до:

- диверсифікації (урізноманітнення) виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій, а останні можуть відокремлюватися як спеціалізований профіль роботи зкооперованих підприємств (у тому числі й різних країн);

- уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції;

- швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів, які в багатьох випадках найбільш ефективно застосовувати на знов збудованих підприємствах поза межами країн з їх сталою спеціалізацією на випуску традиційної продукції;

- більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відносно меншими, ніж це було в попередні періоди, втратами при експорті до всього світу.

                    Варто розрізняти три основні логічно й історично послідовні типи МПП: загальний, частковий і одиничний.

                    Під загальним (це відноситься і до суспільного поділу праці в національній економіці) розуміється поділ праці за сферами виробництва (видобувна й обробна промисловість, сільське господарство). У цьому випадку територіальна міжнародна спеціалізація окремих країн значною мірою визначається наявністю сприятливих природно - кліматичних умов; МПП має прояв у розподілі країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні. Це пояснює і структуру міжнародного обміну у відповідних умовах.

                    Частковий МПП припускає спеціалізацію на певних окремих галузях виробництва, видах готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Для цього типу МПП характерний більш високий рівень диверсифікованості виробництва й експорту.

                    Одиничний МПП - спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва - вищий його тип який відповідає високо розвинутим продуктивним силам.

                    Тепер основними типами МПП є частковий (між галузями та підгалузями) й одиничний (усередині галузей і підгалузей), або товарний, по детальний і технологічний.

 

42.Світовий ринок робочої сили і міжнародні трудова міграція

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу.

Світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Міграція населення являє собою переміщення людей через границі визначених територій зі зміною постійного місця  проживання чи поверненням до нього.

Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноскеровані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили.

 Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

Відповідно до розробленої Міжнародною організацією праці (МОТ) класифікації видів сучасної міжнародної міграції, вона підрозділяється на п'ять основних типів:

  1. працюючі за контрактом, у якому чітко обговорений термін перебування в приймаючій країні. В основному це сезонні робітники, що приїжджають на збирання врожаю, а також некваліфіковані йди малокваліфіковані робітники, зайняті на підсобних роботах, наприклад, у сфері туризму;
  2. професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідного утворення і практичного досвіду роботи. До цієї ж групи відносять представників професорсько-викладацького складу і студентів;
  3. нелегальні іммігранти, у число яких входять іноземці з простроченою чи туристичною візою, що займаються трудовою діяльністю. Мільйони представників цієї групи постійно перебувають у США, країнах Європи, Японії, Південної Америки і навіть Африки;
  4. переселенці, тобто, що переїжджають на постійне місце проживання. Ця група мігрантів орієнтована насамперед на переїзд у промислово розвинуті країни;
  5. біженці — особи, що змушені емігрувати зі своїх країн через яку-небудь погрозу їхнього життя і діяльності.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу належать:

  • політичні,
  • аціональні,
  • релігійні,
  • расові,
  • сімейні

Причини економічного характеру криються в різному економічному рівні розвитку окремих країн.

  • Робоча сила переміщається з країн з низьким рівнем життя в країни з більш високим рівнем. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати за ту чи іншу професійну діяльність.
  • Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед слаборозвинених.
  • Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій.

Транснаціональні корпорації сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщення свого капіталу в праценасичені регіони. Розвиток коштів транспортного зв'язку, у свою чергу, сприяє істотному розвитку міжнародної трудової міграції.

Основу міграційних потоків складають робітники, у меншому ступені, службовці, фахівці і вчені.

Міжнародна трудова міграція спочатку виникає як стихійне явище, але поступово держава охоплює її своїм регулюванням. Разом з тим до останнього часу в міжнародній трудовій міграції зберігається значний елемент ринкової стихії.

Напрямки міграційних потоків є порівняно стійкими, вони найчастіше перетинаються. Вирішальне значення при цьому мають економічні можливості приймаючої країни, її роль у сучасному світі, а іноді і її історичні, географічні, етнічні корені.

У міжнародній міграції робочої сили  на даному етапі можна виділити п'ять напрямків:

  1. міграція з країн, що розвиваються, в промислово розвинуті країни;
  2. міграція в рамках промислово розвинутих країн;
  3. міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
  4. міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн (подібно до   міграції з країн, що розвиваються, у промислово розвинуті);
  5. міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.

 Вплив  міграції р обочої сили на країни, що імпортують і експортують робочу силу:

  1. підвищення конкурентноздатності її товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаних з більш низькою вартістю іноземної робочої сили;
  2. іноземні робітники, пред'являючи додатковий попит на товари і послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
  3. при імпорті кваліфікованої робочої сили приймаюча країна заощаджує на витратах на утворення і професійну підготовку;
  4. іноземні робітники часто розглядаються як визначений амортизатор у випадку криз і безробіття, тому що вони першими можуть бути звільнені;
  5. іноземні працівники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Для країн, що експортують робочу силу, також є цілий ряд переваг. Основні з них наступні:

1. Експорт робочої сили розглядається як дуже важливе джерело надходження в країну вільно конвертованої валюти.

2. Експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруги в країні.

3. Безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці й ін.

Двома традиційними центрами притяжіння робочої сили є США і Західна Європа.

 

65. Перехідні економіки та їхні найхарактерніші ознаки.

Економічна політика перехідних суспільств базуєть­ся, з одного боку, на загальних принципах, а з іншого — на врахуванні цілої низки специфічних особливостей, що притаманні господарствам трансформаційного типу. Її суть полягає у визна­ченні цілей, засобів та механізмів системних перетворень у колиш­ніх соціалістичних країнах.

В заг плані цілі екон пол по­діл на 2 великі категорії: самостійні та інструментальні. Самостійні цілі являють собою інтегральні суспільні цінності, що об'єктивно існують у сусп. Це можуть бути максимізація суспільного багатства, підвищ економ ефективності виробничих ресурсів, забезп соц справед­ливості та ін.

Інструментальні цілі не мають самодостатнього характеру і підпорядковуються, як правило, досягненню самостійних цілей.

Подібний чи близький набір рекомендацій пропонувався постсоціалістичним країнам міжнародними фінансовими організація­ми під умовною назвою «вашингтонського консенсусу». (вашингтонськими установами, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Всеамериканський банк розвитку). Важливим завданням є вибір оптимальної стратегії ринкових реформ. Завдання, що постали перед постсоціалістичними краї­нами, мали багато спільного, а отже вимагали адекватних заходів економічної політики, які об'єднують у три головні блоки: інституціональні перетворення, макроекономічна стабілізація та мікроекономічна лібералізація.

Інституціональні перетворення є головним чинником систем­ної трансформації. Її базу складають формування підп-ва, конкурентного середовища, здійснення структурних реформ в економіці.

Макроекономічна (фінансова) стабілізація залишається предме­том гострих дискусій серед фахівців.  Практика ринкових перетворень свідчить, що макро­економічна стабілізація становить одне з першочергових, першо­рядних завдань трансформаційного процесу

Політика макроекон стабілізації в перехідних сусп реалізується шляхом використання фіскальних та грошових інструментів, управління обмінним курсом...

Важливими завданнями макроекономічної стабілізації є вгамування інфляції, скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу національних грошей, подолання платіжної кризи.

      Домінанта мікроекономічної лібералізації полягає у вивільненні всіх видів ресурсів, у ліквідації правових та бюрократичних обме­жень господарської діяльності, розширенні коридору економічної свободи. Програма лібералізації створює необхідний вододіл між командно-адміністративною і ринковою економікою. На цій ос­нові формується нова система ціноутворення, стимулюються по­зитивні структурні зміни в економіці.

 


21.06.2014; 02:30
хиты: 139
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь