Білет 16

16. Глобальні проблеми сучасних МЕВ.

 

Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загостреня можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації, вони вимагають для свого рішення співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші. класифікація глобальних проблем.

Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).

Проблеми, пов'язані з природньо-економічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча,проблема збереження клімату, проблеми Світового океану, і т.д.).

Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорон здоров'я).

Змішані проблеми, виникнення і невирішенність яких таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).

Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і інш.).

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій для їх вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому виклику лише об'єднавши зусилля і ресурси, бо розв'язання глобальних проблем вимагає величезних витрат. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розв'язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, CОТ (Світова організація торгівлі), регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

Більшість досліджень збігається в тому, що не дивлячись на всю різноманітність глобальних проблем, вони володіють загальною специфікою, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Така специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони мають ряд спільних ознак:

 - носять загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів та долі всього  людства;

 - загрожують людству суттєвим регресом в умовах життя та подальшому розвитку продуктивних сил (або навіть загибеллю людської цивілізації як такої);

 - потребують негайного вирішення;

 - пов'язані між собою;

 - вимагають для свого рішення спільних дій всього світового співтовариства.

Виходячи з цих ознак, до глобальних стали відносити наступні проблеми світового розвитку: подолання бідності та відсталості; миру, роззброєння, попередження світової ядерної війни (проблема миру та демілітаризації); продовольчу; природних ресурсів (яку часто розглядають як дві окремі проблеми – енергетична та сировинна); екологічну; демографічну; розвитку людського потенціалу.

Проблема подолання бідності та відсталості.

В сучасному світі бідність та відсталість характерні передусім для країн, що розвиваються, де проживають майже 2/3 населення Землі. В результаті недоїдання в світі страждає близько 800 млн. людей. До того ж значна частина жебраків безграмотна. Так, доля неграмотних серед населення старше 15 років  складає в Бразилії 17%, в Нігерії – 43%, в Індії – 48%.

Величезні масштаби бідності та відсталості викликають сумніви в тому, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток та прогрес людського суспільства, коли більша частина жителів планети виявляється за межею гідного людського існування.

Проблема миру та демілітаризації.

Проблема необхідності збереження миру на Землі та уникнення руйнівної ядерної війни, яка сприймалась ще до недавнього часу як глобальна проблема номер один, зараз втратила колишню гостроту та фатальність. Дуже велику небезпеку в наші дні являє собою проблема міжнародного тероризму, який здатен спровокувати різні конфлікти аж до ядерного шантажу й глобального ядерного конфлікту.

Енергетична проблема.

Екологічна проблема.

Людина протягом тисячоліть посилено втручалася в природу, не дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільства і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості населення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення та відновлення.

Умовно всю проблему деградації світової екологічної системи можна поділити на дві складові:

 - деградація навколишнього природного середовища в результаті нераціонального природо використання;

 - забруднення навколишнього середовища відходами людської діяльності.

20 квітня 2010 року біля самого дна Мексиканської затоки раптово розірвалася нафтовидобувна труба.

Повені

Глобальне потепління

Вулкан

Трагедія в Японії з Фукосімою.

39. Зовнішня торгівля країн що розвиваються НІК

Місце та роль "нових індустріальних країн" у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських НІК сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Наприклад, частка Гонконгу в світовому експорті у середині 90-х років становила 3,7 %, Сінгапуру — 2,3, Південної Кореї — 2,4, Тайваню — 2,2 %. Харак­терно, що частка машин і обладнання — найбільш динамічної та вагомої товарної групи у міжнародній торгівлі — у сукупному то­варному й загальному експорті азіатських "нових індустріальних 'країн" найшвидше зростала у 80-ті — на початку 90-х років.

Далекосхідні "тигри" та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) на початку 90-х років опинилися у першій десятці найбільших експортерів різних видів машинно-технічної продукції. А за окре­мими статтями деякі з них увійшли у групу світових лідерів. Так,

частка Сінгапуру на початку 90-х років становила 10,4 % світового експорту машин з автоматичного перероблення; 4,2 % — телеко­мунікаційного обладнання; 6,6 % — ламп і транзисторів; 8 % — телевізорів; 14 % — радіоприймачів. Південна Корея, наприклад, зосередила у своїх руках 13,1 % світового експорту суднобудування.

За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взут­тя, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів, "нові індустріальні країни" обійшли багато промислово роз­винених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.

Продукцію обробної промисловості "нових індустріальних країн" — передовсім азіатських — характеризує висока конкуренто­спроможність, а у деяких видів цієї продукції конкурентні позиції вищі за аналогічні із окремих промислово розвинених країн.

На фоні експортного ринку "нових індустріальних країн" Азії особливо у галузі вивезення машин й обладнання відчутним є послаблення позицій НІК Латинської Америки та Індії. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських "нових Індустрі­альних країн" на початку 90-х років порівняно з 1980 р. знизилася несуттєво (-0,5 %), то частка машин і обладнання впала майже в 1,8 раза. У 1994 р, Бразилія змогла збільшити свій загальний екс­порт на 40 % водночас за рахунок експорту промислової продукції.

Активна зовнішньоторговельна політика НІК Південно-Східної Азії та Китаю призвела до того, що на початку 90-х років обсяг взає­мної торгівлі США з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (128,4 млрд дол. США) вперше виявився вищим за обсяг торговель­ного обороту із Західною Європою (117,1 млрд дол.).

Вже зазначалося, що НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Сюди ж надходить і основна частина позик. Головними донорами позик та інвестицій для "нових індустріальних країн" є США, і в останні роки особливо зросло значення Японії (здебільшого в азіатські НІК). Помітну роль у цьому процесі відіграє також Великобританія.

Потужні іноземні вливання та достатньо ефективна внутрішня економічна політика привели до того, що з кінця 80-х років "нові індустріальні країни" почали самі вивозити капітал.

Більша частина нагромаджених прямих інвестицій з НІК Азії сконцентрована у Північній Америці та Західній Європі, головним чином у секторі обробної промисловості й у сфері послуг. Так, півден-нокорейські компанії проводять цілеспрямовану експортну експан­сію у США. Вкладаючи тут свій капітал, вони прагнуть отримати доступ до новітніх технологій.

Окрім того, у другій половині 80-х років відбувалося швидке зростання вивезення капіталу азіатськими НІК всередині регіону. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. У середині 90-х років інвестиції Тайваню у КНР переви­щили 9 млрд дол. США. Водночас гонконгівські підприємці ство­рили у Китаї більше ніж половину зареєстрованих у країні спільних підприємств, У останні роки азіатські "нові індустріальні країни" почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.

Вивезення капіталу з країн Латинської Америки перевищило у 1990 р. 1Д млрд дол. США. Найбільшими експортерами капіталу були Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивезення ними капіталу в підприємницькій формі має здебільшого внутріщньонаціональний характер. Цей процес став особливо активним після створення у Латинській Америці міжрегіонального об'єднання МЕРКОСУР у 1995 р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразиль­ських компаній, у 1995 р. — їх стало вже 400 з Інвестиціями на загальну суму в 1 млрд дол. США.

Участь "нових індустріальних країн" у процесах інтернаціоналі­зації виробництва, ринків праці та капіталу наприкінці 80-х років доповнилася інтернаціоналізацією фінансових ринків. Це було зу­мовлено зростанням фінансового потенціалу НІК, зміцненням їх валютного становища на той час та зростанням кредитоспромож­ності, розвитком національних фінансових ринків. Багато з "нових індустріальних країн" пройшли перший етап становлення націо­нальних фінансових ринків і перейшли до другого етапу лібералі­зації їхньої діяльності, що створює передумови для активної інтег­рації національних фінансових систем у систему міжнародних фінансових відносин. Сінгапур і Гонконг сьогодні вже перетвори­лися у впливові фінансові центри світу. Своєрідним "доказом" високого ступеня інтегрованості азіатських НІК у світову фінансо­ву систему стало те, що сучасна криза фінансово-кредитної системи регіону, про яку вже йшлося раніше, стала відчутним потрясінням не лише для Азії. Отож, поступове подолання фінансової кризи в Азії є важливим завданням усієї світової спільноти, без чого немож­ливим виявляється майбутній стабільний розвиток світового гос­подарства.

Останнім часом економічні експерти вважають, що негативні на­слідки фінансової кризи 1997—1998 pp. міжнародною економікою успішно долаються. Так, у черговій доповіді МВФ "Перспективи світової економіки", опублікованій на початку 2000 p., вказувалося на досить успішний глобальний економічний розвиток (порівняно

з попереднім роком), зокрема, на стабільне економічне зростання в США, на поліпшення ситуації в Європі, впевнене відродження еко­номік провідних азіатських країн і більш оптимістичні перспективи у Латинській Америці. Аналітики МВФ прогнозвали, що темпи зростання світової економіки становитимуть 4,2 % у 2000 р. й 3,9 % — у 2001 р. Для Сполучених Штатів ці показники дорівнюва­тимуть 4,4 ІЗ %. Відповідно, для розвинутих країни Європи — 3,2 %. У розвинутих країнах Азії очікувалися вищі темпи зрос­тання: 6,6 і 6,1 %, а рекорд належить Китаю — 7 % у 2000 р. й 6,5 % у 2001 p.

 

62.Суть та значення платіжного балансу

Визначення та значення платіжного балансу

Платіжний баланс – це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.

Основні міжнародні економічні операції:

– рух товарів;

– рух послуг;

– рух процентів і дивідендів;

– рух коротко- та середньострокових інвестицій;

– рух валюти.

Зовнішні вимоги по оплаті, записані як – дебет (імпорт капіталу) або зобов’язання з-за кордону заплатити, що записується як кредет (експорт капіталу). Кожна дебетова проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по кредиту платіжного балансу іншої країни.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність.

Статус "резидента" залежить від факту реєстрації його постійного місця перебування чи проживання. Виключення становлять міжнародні організації (ООН, МВФ, Генеральна угода про тарифи і торгівлю й ін.), які не є резидентами тієї країни, де вони розташовані.

"Угода" – це будь-який обмін, у якому товар, економічна послуга чи право власності на активи переходять від резидента однієї країни до резидента іншої.

Розрахунковий баланс це – документ в якому відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.

Сальдо платіжного балансу це – різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є.

Позитивна різниця – коли надходження перевищують платежі.

Негативна різниця – коли надходження менші за платежі (країна має дефіцит платіжного балансу).

Таким чином, платіжний баланс є не тільки рахунком міжнародних операцій країни, сторони якого урівноважуються, а й певним станом цих операцій, вимагаючи якісні і структурні характеристики його основних елементів.

Відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, платіжний баланс дає змогу зробити відповідні висновки.

1. Використовуючи записи результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

2. Платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти у випадку загрози валютної кризи.

3. Рахунки платіжного балансу дають змогу отримати інформацію про нагромадження заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу та можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Це необхідно для розуміння, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

ООН була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка була опублікована в 1947 році і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом, що знаходить відображення в періодичних випусках “Керівництва з платіжного балансу”.

Запропонована МВФ схема в загальних рисах нагадує прийняту систему побудови статей платіжних балансів найбільш розвинутих країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та країн з перехідно