15. Глобалізація міжнародних економічних відносин: сутність, форми прояву
Основні етапи та форми економічної глобалізації
ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Починаючи з кінця XIX століття суспільне життя у більшості країн світу почало набувати більш ярко вираженого глобального виміру. У звичний склад буття, характерний для населення тієї чи іншої країни, вторгалися інтернаціональні елементи, матеріальні та культурні цінності, які були створені в інших суспільствах [15, с.99]. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, отримавши термін "глобалізація", дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів.
Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміну "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. Тобто глобалізація - об'єктивне явище суспільного світу, таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій, це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації [19, с. 20-21].
Глобалізація міжнародних відносин ? це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.
В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу, що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.
Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднане комунікативно-функціональне середовище [25, с.84].
Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін "глобалізація" з'явився понад 400 років тому, але поширення його використання почалося в середині минулого століття. Слід зазначити, що у світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі [40, с.17].
Формами глобалізації є:
зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;
небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;
відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;
загострення глобальної конкуренції;
поява систем глобального, стратегічного менеджменту;
підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові.
На думку Філіпенко А.С., глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Цей процес охоплює практично всі фактори та умови виробництва, усі його галузі й територіальні утворення. Нині всі країни світу так чи інакше причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинених країнах світу - центрі сучасної світової економіки.
Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.
Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялопливна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн та регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. - 1980-ті роки XX ст.), названий біструктурною глобалізацією, був пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовна або ограничена форма глобалізації розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.
Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником національного і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [69, с. 20-21].
Слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків. Окремі нації та держави частково поступаються своїми функціями суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного
права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами.
Сьогодні виділяють вісім головних суб'єктів, що вирішально впливають на світогосподарські процеси: міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ) країни "Великої вісімки";
регіональні економічні й фінансові установи;
багатонаціональні корпорації;
інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);
неурядові організації;
великі міста;
окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).
Підкреслюючи значення великих міст, слід зауважити, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється товарів і послуг удвічі більше, ніж у всій Бразилії [68, с.53].
Розгортання процесу глобалізації суперечливо впливає на національні економіки та перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричинюють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.
38.Світовий ринок послуг. Динаміка та тенденції розвитку на кінець 90-х рр.. початок XXI ст..
Міжнародна торгівля послугами є сектором світового господарства, що розвивається швидкими темпами. За даними Світового банку, експорт послуг в 1980-98 рр. збільшився в 3,6 рази, а торгівля товарами – в 2,8. У зв'язку з цим в структурі світової торгівлі доля послуг зросла з 15,8% у 1980 році до 19,6 у 1998.
В класифікатор послуг ООН включено більше 500 позицій і субпозицій, в які в основному включаються дві найбільші групи: персональні послуги, що задовольняють фізичних осіб, і ділові послуги відповідно для юридичних осіб.
В 70-ті – 90-ті роки в структурі торгівлі послугами динамічно розвивався сектор “ділові послуги”. В цю групу входять: управлінські послуги (консультаційні, бухгалтерські і аудиторські), інформаційні (розробка програмного забезпечення, баз даних тощо), кадрові (підбір, підготовка, підвищення кваліфікації), банківські і страхові, комерційні дослідження (аналіз і підготовка прогнозів), торговельно-посередницькі, лізинг, ремонт та технічне обслуговування обладнання, проектування і будівництво тощо.
Точне визначення вартісного об'єму послуг по секторах ускладнено у зв'язку з недосконалістю статистики світової торгівлі діловими послугами. В даний час можуть бути зроблені лише приблизні оцінки.
Так обсяг світової електронної торгівлі у 1996 році оцінювався в 10 млрд. доларів, а в 1999 – в 50 млрд. В 2001-2002 роках він може зрости в декілька разів. Об'єктами електронної торгівлі до останнього часу були в основному товари і послуги, що можуть переводитись в цифровий формат і надсилаються покупцям у вигляді файлу через комп'ютерну мережу (програмне забезпечення, музична і відеопродукція, а також інформаційно-консультаційні послуги, в тому числі в галузі медицини, права, освіти тощо).
За даними експертів ООН діяльність закордонних філіалів в галузі послуг має більш високу рентабельність, ніж філіалів галузей промисловості.
Розширення закордонної комерційної присутності в процесі розвитку міжнародної торгівлі послугами сприяє скасуванню бар'єрів між внутрішньо і зовнішньо орієнованими секторами національної економіки. Однак, в результаті цього збільшується об'єм закордонного інвестування і посилюється вплив ТНК на економіку приймаючих країн. Цей вплив проявляється в зміні структури імпорту товарів і послуг і споживання на внутрішньому ринку.
В більшості країн світу комерційна присутність іноземних постачальників послуг контролюється державою і є менш лібералізованою, ніж в галузях матеріального виробництва. Зобов'язання більшості країн-членів СОТ з полегшення доступу на їх внутрішній ринок містять ряд застережень, пов'язаних з комерційною присутністю у визначених секторах сфери послуг.
Процес глобалізації економіки, на думку спеціалістів, базується на розвитку науково-технічного прогресу, спеціалізації і кооперації виробництва, розширенні транскордонних фінансових операцій. Під впливом цих операцій поступово скасовуються бар'єри між внутрішніми і світовим фінансовими ринками.
Разом з цим, перспективними секторами галузі послуг є НДДКР, комерційні дослідження (аналіз і прогнози), розвиток електронної торгівлі через Інтернет, сфери телекомунікацій, а також комерційна діяльність в космосі в тому числі запуски космічних апаратів в комерційних цілях ( в 90-ті роки запускалось в середньому 120 апаратів щорічно, на початку ХХІ століття прогнозується до 160).
Доля США в світовому експорті товарів складала 12,5%, а послуг – 18,2% в 1998 році. США є найбільшим постачальником і найважливішим нетто-експортером послуг.
В світовій торгівлі послугами лідируючі позиції займають країни з високим рівнем доходів, їх доля в експорті й імпорті в 1998 році сягала 79,6% і 76,8% відповідно. Біля 10% припадає на швидко зростаючі ринки країн Східної Азії і Тихоокеанського басейну.
Географічна структура міжнародної торгівлі послугами є більш сконцентрованою, ніж товарами. Домінують 8 провідних ПРК, на які припадає більше 50% всієї торгівлі послугами, в тому числі на США, Англію, Францію і Німеччину – більше 40%. Для багатьох компаній з цих країн зростаюче значення має виробництво послуг на їх закордонних філіалах.
Найбільшими нетто-експортерами послуг є: США (80 млрд. доларів в 1999 році), Іспанія (23 млрд.), Франція (20 млрд.) і Англія (18 млрд.). серед нетто-імпортерів лідирують Японія (пасив в 55 млрд. доларів), ФРН (52 млрд.) та Ірландія (12 млрд.).
Доля країн, що розвиваються, в світовому експорті послуг зросла в 2000 році за рахунок НІК Східної Азії і Тихоокеанського басейну, і їх доля в об'ємі торгівлі послугами зросла з 3% в 1980 році до більш ніж 8% в кінці 90-х.
Доля експорту послуг в об'ємі експорту в 1998 році в країнах з низьким рівнем доходів складала в середньому 13,3%, в країнах з середнім рівнем доходів – 18%, в країнах з високими доходами і розвиненою національною сферою послуг – 20,5%.
В країнах з середнім рівнем доходів експорт послуг забезпечував в 1998 році 5% ВВП і 8,6% всієї доданої вартості, що створювалася в галузі послуг (в країнах з високими доходами – 4,7% і 7,2% відповідно). В країнах з низьким рівнем доходів показник експортної орієнтації сектору послуг складав 7,4%, в основному за рахунок міжнародного туризму.
Найбільше значення в торгівлі послугами мають транспорт і міжнародний туризм. Доля транспортних послуг в міжнародному обміні знизилася з 39,2% в 1980 році до 25,3% в 1998. Це викликано падінням частки перевезення вантажів у зв'язку із скороченням питомої ваги сировини (в тому числі енергоносії) в світовій торгівлі, а також зниженням фрахтових ставок. У зв'язку з прискореним розвитком міжнародного туризму важливою субпозицією в транспортних послугах стає перевезення пасажирів.
В 80-ті – 90-ті роки зросла доля туризму в світовому експорті послуг (вартісні об'єми в 80-98 рр. зросли в 4,3 рази, а питома вага – з 27% до 30,3%.
З країн з середнім і високим рівнями доходів найбільша залежність від експортних надходжень від міжнародного туризму склалась в Хорватії (31,9%), Греції (25,4%), Іспанії (18,7%), Туреччині (14,3%).
Країни з низьким і середнім рівнями доходів в 1998 році привабили до 40% загальної кількості туристичних потоків (30% всіх доходів від міжнародного туризму) у порівнянні з 27% в 1980 році (23% від всіх доходів).
Найбільші нетто-експортери туристичних послуг: Іспанія, США, Франція, Італія. Найбільші нетто-імпортери: ФРН, Японія, Англія.
Світових експорт туристичних послуг географічно розсіяний у порівнянні з торгівлею послугами. В цілому в 90-ті рр.. позиції країн, що розвиваються, на цьому ринку значно посилились.
Стаття “Інші комерційні послуги” є найбільш великою і динамічною в структурі світової торгівлі послугами. Доля інших послуг, що включає фінансові послуги в галузі страхування міжнародних телекомунікацій, поштового та кур'єрського зв'язку, комп'ютерної інформації і обміну даними, а також будівельницькі послуги, “роялті” і ліцензійні платежі зросли з 33,9% в 1980 р. до 44,7% в 1998. Субпозиція “інші послуги” широко представлена в експорті країн з високим рівнем доходів (до 48%, в тому числі Японія - 60%, Англія – 56%, Німеччина – 53%, а в країнах з низьким і середнім рівнем доходів – біля 34%).
61. Характерними рисами сучасного та тенденції розвитку світового господарства
Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.
Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:
світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;
світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;
сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки;
• світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв´язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв´язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.
Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.
Характерними рисами сучасного світового господарства є:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.
Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.
Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.
Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.
Світове господарство як сукупність національних економік та їхніх господарських відносин (тобто міжнародних економічних відносин) склалося на початок ХХ ст. Історія його становлення невіддільна від історії промислової революції. Якщо до машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі (відмінності у природнокліматичних умовах країн, географічне положення, ресурси й енергія), то, починаючи з машинної стадії, центр ваги світогосподарських зв'язків став переміщатися із сфери обігу до сфери виробництва, і на перший план виходять процеси міжнародної спеціалізації та кооперування, структурний і технологічний фактори. В результаті нині важко знайти велику галузь національного господарства, яка б не залежала від міжнародних форм поділу праці.
Отже, світове господарство як економічна категорія виражає сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. У наш час під впливом ряду об'єктивних факторів світове господарство стає дедалі ціліснішим.
Найважливішими факторами, що сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, можна назвати: прискорений процес інтеграції, тобто зближення економічних структур країн. Інтеграція повинна здійснюватися на основі принципів поваги державного суверенітету, незалежності і забезпечення національних інтересів, невтручання у внутрішні справи країн, повної рівноправності та взаємної вигоди. Вона охоплює багато форм у сфері виробництва (прямі зв'язки між підприємствами, поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, створення міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо), широкий спектр напрямів спільних наукових досліджень і розробок нової техніки й технології в сільськогосподарській, транспортній, зовнішньоторговельній та природоохоронній сферах.
Сучасному етапу розвитку світового господарства характерні такі особливості:
* зміна структури світового господарства;
* посилення інтеграційних процесів;
* ринкова уніфікація економічного розвитку країни;
* зростаючий динамізм зміни продуктивних сил та виробничих відносин;
* посилення диференціації країн, що розвиваються та зміна їх економічної політики.
Слід також зауважити, що у світовому господарстві відбулися серйозні структурні зрушення. Зокрема:
* збільшення обсягів виробництва у матеріальній сфері (особливо в промисловості) та питомої ваги цієї сфери в усьому виробництві;
* зменшення питомої ваги сільського господарства у світовому виробництві;
* високі темпи зростання сфери послуг та чисельності зайнятих у сфері обслуговування (особливо у високорозвинутих країнах);
* стрімкий технічний прогрес транспортної системи світу (особливо морського і повітряного транспорту) та інформаційно-комукаційної системи;
* відносне зниження частки звичайної комерційної торгівлі порівняно з товарооборотом, що обслуговує усталені виробничі зв'язки;
* зростаюча тенденція до зниження аграрно-сировинної спрямованості виробництва та експорту країн, що розвиваються;
* скорочення частки сировинних товарів (крім палива) та збільшення товарообігу машин і устаткування на світовому ринку.
