14. Міжнародні фінансові ринки: загальна характеристика.
Прискорений процес інтеграції, що розпочався приблизно у 60-х роках ХХ ст. і на сучасному етапі виявився в розширенні та зміцненні зв'язків між національними фінансовими ринками, зумовив виникнення міжнародного фінансового ринку. Його суб'єктами стали великі транснаціональні компанії та банки. Фінансові послуги банків своїм клієнтам можуть надаватися за межами країни, де розташовані банківські установи. Умови таких послуг стають вигіднішими, ніж аналогічні на національному ринку, що приваблює клієнтів.
Інтеграція національних фінансових ринків поступово призводить до їхній глобалізації, що виявляється у взаємозалежності ринків, а не тільки в їх взаємодії. Поняття глобалізації фінансів дає уявлення про світ як про взаємопов' язаний і взаємозалежний інтегрований ринок, який не має кордонів. Фінансовий ринок, що діє в просторі міжнародних економічних відносин, називають "міжнародним фінансовим ринком". Нині міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів, але тенденція до глобалізації не означає, що зникають локальні ринки окремих країн або стирається різниця між ними. Наприклад, швейцарський банкір Дьоріг Ханс-Ульріх зазначає, що фінансова глобалізація означає загальне зближення, подібність й ідентичність цін та якості одного й того самого фінансового продукту в один і той самий час.
Міжнародний фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів й одержання від цих операцій певного зиску, а також забезпечення міжнародної ліквідності. Функціонування світового фінансового ринку дає змогу країнам швидко отримувати на вигідних умовах наднаціонального ринку таку кількість фінансових ресурсів, яка б сприяла їхньому економічному розвитку. На міжнародному фінансовому ринку обертаються активи, які або є іноземними (емітовані нерезидентами, відповідно до законодавства певної країни), або емітовані поза юрисдикцією будь-якої країни.
Міжнародний фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Він розміщений у фінансових центрах та поза ними. Всі операції здійснюються телефоном, факсом або ж за допомогою інших сучасних систем зв'язку. Він функціонує через систему міжбанківських кореспондентських зв' язків і є результатом об' єктивної тенденції до інтернаціоналізації національних фінансових ринків провідних промислово розвинених країн.
Активними учасниками є великі банки та фінансові компанії, яким належить переважний обсяг усіх фінансових угод на ринку. За рахунок здійснення значної частини операцій вони встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсоткових ставок, тобто "роблять ціни", тому їх ще називають створювачами ринку (від англ. market makers). При визначенні таких банків (компаній) головним є не абсолютний їхній розмір, а частка в операціях ринку, тобто спроможність, встановлюючи ціну, впливати на ринок.
Зазвичай, активними учасниками ринку стають банки (компанії), які мають великі грошові активи, надійну репутацію, розвинену мережу зарубіжних відділень і філій, значний обсяг міжнародних розрахунків. Певне значення також має державна політика валютних обмежень, політика банків, а також стан телекомунікації в регіоні їх розташування.
Пасивні учасники ринку - це дрібніші банки та компанії, які використовують для своїх операцій встановлені курси. Оскільки вони не є активними гравцями на ринках і "беруть ціну", то їх ще називають користувачами ринку (від англ. market users). Незважаючи на те, що сукупний обсяг їхніх операцій на ринку може бути достатньо великим, частка кожного з них - незначна.
Головними гравцями на світовому фінансовому ринку є банки, які здійснюють 85-95 % угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнтурою. Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30 % операцій світового фінансового ринку. З кінця 60-х років XX ст. зростає роль великих компаній на світовому фінансовому ринку.
Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржами. Його також називають біржовим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінго-ві системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фінансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та франкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американська, яка у Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.
Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів. Водночас кредити та інвестиції поділяють за терміном реалізації майнових прав на короткі (до одного року) і тривалі, тобто виникають сегменти: ринки грошей та капіталів.
Міжнародний валютний ринок - це система економічних й організаційних взаємовідносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.
Валютний ринок охоплює ту особливу сферу фінансової діяльності, де об' єктом купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є валюта різної національної приналежності. Ціною на валютному ринку є або валютний курс, або процентний дохід.
Валютний курс - це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни, тобто це певне співвідношення для валют, які можуть бути обміняні одна на одну. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її конвертованості.
Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватися на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, а також можливість її вільно переміщуватися через кордон.
Учасниками (суб'єктами) валютних відносин можуть бути: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні й фізичні особи. За характером виконуваних операцій і мірою їх ризику всі суб' єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники, спекулянти, посередники, хед-жери, підприємці.
Інвестори валютного ринку вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою отримання доходу.
Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої кон' юнктури валютного ринку.
Спекулянти валютного ринку отримують дохід від різниці в курсах, купуючи - продаючи валюту.
Посередники валютного ринку створюють умови для діяльності всіх суб' єктів валютного ринку.
Позичальники валютного ринку продають валютні цінності з метою отримання фінансового капіталу.
Підприємці валютного ринку здійснюють операції з валютою для забезпечення своєї комерційної діяльності.
Із характеристики основних учасників валютного ринку зрозуміло, що на валютному ринку купують і продають валюту не лише для здійснення платежів, а й для інших, наприклад, спекулятивних, операцій.
На кон'юнктуру валютного ринку впливають:
- обсяг ВНП;
- темпи зростання промислового виробництва;
- рівень безробіття;
- індекс оптових і роздрібних цін;
- стан основних статей платіжного балансу;
- динаміка відсоткових ставок.
Міжнародний кредитний ринок
Основний дохід банків від операцій за кордоном формується за рахунок надання кредитів. Найчастіше кредити видаються зарубіжним філіям банків, розміщеним у багатьох країнах світу.
Міжнародний кредит - це переміщення позичкових капіталів з одних країн в інші на умовах оплати та повернення у визначені строки.
За сутністю та багатьма характеристиками міжнародний кредит схожий на кредити, що надаються всередині країни, але кредитор і позичальник є резидентами різних країн.
Залежно від особи, що надає позички, міжнародні кредити бувають: банківськими, фірмовими, урядовими, міжнародних організацій.
Фірмовий кредит - це комерційний кредит на міжнародному ринку, коли розрахунки між імпортером й експортером здійснюються в борг.
Урядовий кредит виникає при інвестуванні однією країною іншої або при розміщенні урядових цінних паперів на міжнародному ринку капіталів.
Найбільшу частку кредитного ринку становлять банківські кредити, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. Кредит надається за змінними (плаваючими) відсотковими ставками, які переглядаються щоквартально або раз у півріччя відповідно до зміни базових ставок. Базовими називають середні ставки, за якими першокласні банки, що мають питому вагу операцій на ринку, надають позики іншим першокласним банкам шляхом розміщення в них депозитів.
На міжнародному ринку у банківському кредитуванні часто кредити надають у евровалютах. евровалютами прийнято вважати кошти в операціях банків у валюті, яка не е офіційною на території розташування банку. Кредити банків у евровалютах, ставки по яких визначаються на еврорин-ках, називають еврокредитами.
Найбільші банківські еврокредити найчастіше надаються в межах банківських синдикатів і пулів. Синдикований кредит - це кредит, який фінансується групою банків. При такому виді кредитування банки мають можливість, незалежно від їхнього розміру, брати участь у кредитуванні та рівномірніше розподілити свої ризики, а позичальники - отримати значну суму коштів, яку за інших умов отримати неможливо.
Особливе місце займають кредити міжнародних фінансових інститутів. Такі кредити надаються переважно через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та інші. Кредитування суб'єктів міжнародних фінансів такими інститутами відбуваеться через певні механізми й певними способами.
Кредитування країн - членів МВФ здійснюється за допомогою звичайного, спеціального та пільгового механізмів кредитування.
Звичайний механізм кредитування передбачає використання загальних ресурсів МВФ, до яких належать внески держав до фонду та запозичені кошти.
Спеціальний режим кредитування - це надання фінансових ресурсів членам МВФ на умовах компенсаційного і надзвичайного фінансування та фінансування платіжного балансу.
Пільговий режим кредитування - передбачає надання пільгових позик та грантів членам фонду з метою фінансування структурної перебудови в країні.
Міжнародний ринок цінних паперів
Масовий вивіз капіталу багатонаціональними компаніями та банками за межі країни зумовлює створення такого особливого сегменту світового фінансового ринку як міжнародний ринок цінних паперів. Нині цей сегмент світового фінансового ринку є сферою міжнародного інвестування, що прискорює процес економічного зростання більшості країн.
Міжнародний ринок цінних паперів - це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов' язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні папери
(деривативи), векселі, депозитарні розписки. Найчастіше на світовому ринку капіталів обертаються, крім кредитних ресурсів, єврооблігації та євроакції.
Євроакції - це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших ринках, куди вони можуть обертатися. Євроак-ції можуть обертатися на євроринку і котируватись у світовому фінансовому центрі (наприклад, у Лондоні) або в офшорній зоні. Ціна купівлі-продажу акцій встановлюється, зазвичай, в євровалютах.
Останнім часом деякі багатонаціональні корпорації (ТНК) активно емітують свої акції спеціально для продажу в інших країнах. Для цього вони вносять ці акції в курсові бюлетені на біржах різних країн, що вимагає значних затрат. Тому ТНК для емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикат. Часто євроакції реалізуються міжнародними банківськими синдикатами.
Єврооблігації - це боргові зобов'язання євроринку, які випускаються позичальником для отримання довгострокової позики і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох країн. Єврооблігації, переважно, реалізуються в іноземній для кредитора валюті, хоча для окремих кредиторів валюта може бути й національною.
Поряд з єврооблігаціями на світовому ринку боргових цінних паперів обертаються й інші інструменти. На сучасному етапі еврооблігаційні позики значно перевищують емісію інших боргових цінних паперів, що пояснюється їхньою особливістю не прив' язуватися до певної території, наприклад, як іноземні облігації.
Міжнародні ринки золота
На міжнародному ринку золота здійснюються операції купівлі-продажу його, що проводяться регулярно шляхом публічного продажу на золотих аукціонах. Золото на таких аукціонах реалізується з метою його промислового споживання, придбання необхідної іноземної валюти, тезаврації та спекуляції. Обіг золота відбувається також через депонування його в банку. Золото підлягає обов' язковому обміну на грошовий еквівалент за ринковою ціною. Такі операції оформляються свідоцтвом - золотим сертифікатом.
Посередниками між покупцями та продавцями на ринку золота виступають консорціуми банків, уповноважених здійснювати операції з металом. Вони також щоденно, а іноді кілька разів на день, фіксують середньо-ринковий рівень ціни золота. Золото продається у вигляді зливків, монет, медалей, листів, дроту та золотих сертифікатів. На світові ринки золото потрапляє через дилерів - особливі фірми, які ще називають фінансовою аристократією. Власне, золотими дилерами є лише п' ять фірм на чолі з банківським домом Ротшильдів.
Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота є світовими, внутрішніми вільними, місцевими контрольованими, чорними. Нині перше місце за обсягом оборотів посідають ринки Лондона та Цюриха, які належать до категорії світових ринків золота.
37. Міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва
МПП нерозривно пов´язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.
Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.
МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об´єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.
Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.
Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.
Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.
Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.
З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародноспеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.
Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.
Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:
• коефіцієнт відносної експортної спеціалізації
де Ек — питома вага товару в експорті країни; Eс — питома вага товару в світовому експорті.
Якщо Кг> 1, то галузь або товар вважаються міжнародноспеціалізованими;
• експортна квота у виробництві галузі
де E — обсяг експорту за даний період; Qвн — обсяг внутрішнього виробництва за той же період.
Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.
Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, V.
де Е — річний експорт; І — річний імпорт; Р — річний валовий внутрішній продукт.
Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об´єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв´язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.
У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:
1) здійснення спільних програм;
2) договірна спеціалізація;
3) створення спільних підприємств.
Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об´єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об´єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:
а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);
б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.
У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:
- за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;
- за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;
- за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;
- за структурою зв´язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;
- за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;
- за кількістю суб´єктів — дво- і багатостороннє;
- за кількістю об´єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов´язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.
60. Проблеми участі України у міжнародному поділі праці
У складі колишнього Радянського Союзу економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці. Міждержавні господарські зв'язки СРСР були розвинуті недостатньо. Це було зумовлено такими чинниками;
а) ідеологічні особливості радянської економіки;
б) обмеженість виходу на світовий ринок, особливості формуван
ня цін, обмеженість розвитку прогресивних форм зовнішньоеконо
мічної діяльності, тобто закрита неринкова економіка;
в) багаті природні ресурси союзних республік І загальносоюзний
поділ праці;
г) політична ізоляція Радянського Союзу;
д) командно-адміністративна система управління та відповідна
їй система економічних відносин: державна власність, яка ототож
нювалася з суспільною; державний план без врахування ефектив
ності використання ресурсів; монополізація багатьох галузей ви
робництва;
є) система зовнішньоекономічних зв'язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.
Значно змінилася ситуація з набуттям Україною незалежності У 1991 році. Склалися об'єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:
• значна зміна системи економічних відносин;
• прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньо
економічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність;
• прискорення світового науково-технічного прогресу;
• необхідність спільного вирішення глобальних проблем люд
ства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядер
ної війни тощо;
• структурна перебудова галузей народного господарства;
• визнання України та входження її в міжнародні організації.
Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МЇІП необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.
Для ефективного включення України у глобальні економічні структури і процеси необхідно створити ряд передумов. Серед них слід виділити три основні, реалізація яких створить можливості для включення економіки України у глобальні процеси та структури. Це — системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки.
