13. Вплив митного тарифу на виробників, споживачів та економіку в цілому.
Вплив митного тарифу на виробників, споживачів та економіки в цілому.
Виробничий ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольнити існуючий попит. Цей момент має велике значення для формування економічної політики невеликих країн, масштаби внутрішнього ринку яких можуть забезпечити ефективну діяльність (з точки зору масштабів виробництва) обмеженої кількості підприємств.
Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується. У реальному житті важко назвати раціональними міркування, які змусили б державу знижувати споживання того чи іншого товару за допомогою митних тарифів, хоча інколи дії окремих країн начебто і переслідують таку мету. Наприклад, у країнах-виробниках вин податок на міцні алкогольні напої може бути більшим, ніж на вина. Однак у цьому випадку швидше йдеться про стимулювання виробництва вина.
Бюджетний ефект. Очевидно, що митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. У промислово розвинених країнах бюджетні міркування не відіграють значної ролі при встановленні імпортних податків. Треба також зазначити, що можливості використання митних тарифів з метою поповнення бюджету мають певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.
Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає у тому, що національні виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти. Крім того, митний захист перешкоджає вільному рухові факторів виробництва, що зумовлює зростання вартості дефіцитних факторів і зниження ціни надлишкових.
Конкурентний ефект. Цей наслідок застосування тарифів має надзвичайно велике значення для невеликих країн, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості національних виробництв. Разом з тим вилучення з економічного змагання іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін. Очевидно, що суспільство загалом не заінтересоване в такому втручанні в конкуренцію, але самі виробники можуть намагатися вплинути на уряд, щоб одержати "митну парасольку".
Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.
Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортним цінами. Задля об'єктивності зауважимо, що споживач у країні-імпортері змушений платити за товар більшу ціну.
Загалом, імпортний тариф має негативний вплив на економіку через зниження життєвого рівня споживачів внаслідок підвищення цін та менш ефективного використання ресурсів національними виробниками
36. Міжнародна торгівля: неокласична теорія
Концептуальні засади неокласичної моделі міжнародної торгівлі розроблені завдяки розвитку мікроекономічної теорії. Зокрема, була розширено просту модель торгівлі до більш реалістичної ситуації зі зростаючими витратами заміщення. Аналізуючи виробничі можливості країн, які беруть участь у міжнародній
торгівлі, дослідники дійшли висновку, що мають місце зростаючі витрати заміщення в кожній країні у виробництві обох товарів. Зростаючі витрати заміщення означають, що країна повинна відмовлятися від усе більшої кількості виробництва одного товару для вивільнення ресурсів, достатніх для виробництва кожної додаткової одиниці іншого товару.
Досліджуючи нові моделі міжнародної торгівлі, вчені з'ясували, що певний вплив на обсяг виробництва мають смаки й уподобання споживачів. При зростаючих витратах, навіть якщо дві країни мають ідентичні межі виробничих можливостей, разом з тим, існує база для взаємовигідної торгівлі оскільки смаки й уподобання споживачів у двох країнах відрізняються. Країна, з відносно невеликим попитом або перевагами товару матиме нижчу ціну при автаркії і порівняльну перевагу по цьому товару. Це і визначає основу для спеціалізації у виробництві та взаємовигідної торгівлі.
Згідно із класичною теорією, як вже вказувалося, країни отримують виграш від міжнародної торгівлі, реалізуючи на зовнішньому ринку товари, національне виробництво яких характеризується абсолютними (А.Сміт) або порівняльними (Д. Рікардо) перевагами.
Представники неокласичної школи проаналізувавши ці процеси більш глибше довели, що країна отримує виграш від міжнародного товарообміну кожного разу, коли умови міжнародної торгівлі відрізняються від національного співвідношення цін в умовах автаркії. Також доведено, що позитивний ефект міжнародної торгівлі проявляється в тому, що країна збільшує виробництво та експорт товару, який ціниться на світовому ринку дорожче, та імпортує порівняно дешевий товар.
В другій половині ХІХ ст. виникла, а в ХХ ст. отримала широкий розвиток теорія факторів виробництва. ЇЇ розробниками і творцями були шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Аж до 60–х років ХХ ст. модель Хекшера – Оліна панувала в економічній літературі. Значний внесок у розвиток і уточнення цієї моделі зробив американський економіст П. Самуельсон. Тому цю модель ще називають моделлю Хекшера – Оліна – Самуельсона.
- Неокласична теорія Хекшера – Оліна ( Е.Хекшер "Вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходів", 1919 р., і Б.Олін "Міжрегіональна і міжнародна торгівля", 1933 р.) аналізує основу порівняльної переваги і вплив, який здійснює торгівля на фактори виробництва у двох країнах. Тобто теорія Хекшера – Оліна доповнює проаналізовану раніше торгову модель визначенням основи порівняльної переваги і розглядає вплив міжнародної торгівлі на доходи від факторів виробництва.
Сутність неокласичного підходу до міжнародної торгівлі і спеціалізації окремих країн полягає в наступному: з причин історично і географічного характеру розподіл матеріальних і людських ресурсів між країнами нерівномірний, що пояснює різницю відносних цін на товари, від яких, в свою чергу, залежить національні порівняльні переваги. Звідси випливає закон пропорційності факторів: у відкритій економіці кожна країна намагається спеціалізуватися на виробництві товару, який вимагає більше факторів, якими країна відносно краще наділена. У відповідності з моделлю міжнародної торгівлі Хекшера – Оліна в процесі міжнародної торгівлі відбувається вирівнювання цін факторів виробництва.
Найбільш істотну модифікацію в теорію Оліна внесли дослідження американського економіста російського походження В. Леонтьєва. Автор методу міжгалузевих балансів, досліджуючи у 1956 році структуру експорту і імпорту США, відкрив, що всупереч теорії Хекшера – Оліна в експорті США переважали відносно більш трудомісткі товари, а в імпорті – капіталоємні. Цей результат став відмий як " парадокс Леонтьєва", котрий суперечив неокласичній теорії Хекшера – Оліна, так як США в цей період були краще забезпечені капіталом, а зарплата там була набагато вища, що свідчило про недостатність праці і увійшло в історію економічної думки як "парадокс Леонтьєва".
Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснити реалії і перспективи міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають.
59.Форми міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва
Міжнародна спеціалізація в світовому господарстві. Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).
Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.
Рис. 25.1. Міжнародний поділ праці та його форми
Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов’язана також з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція — постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія — чавуну і сталі, Фінляндія — лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.
Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.
Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої, а ФРН — малої потужностей.
Більш тісні зв’язки між виробниками різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни по випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного споживання. Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо — і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т. п.
Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.
Міжнародна кооперація. Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.
Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.
Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.
Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, щоправда, мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.
Глибокі зміни у розвитку міжнародного поділу праці, які стались у 1980—90 рр., зумовлені новим етапом науково-технічної революції, подальшим процесом глобалізації економічної системи виробництва. Цьому активно сприяють такі чинники: формування постіндустріальних систем транспорту і телезв’язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили, розвиток вертикальної інтеграції тощо. Принципово нові аспекти у розвитку міжнародного поділу праці з’явились у зв’язку з процесом включення у світову економіку господарств колишніх соціалістичних країн.
