9. Наслідки впровадження єдиної європейської валюти ЄС
Позитивні наслідки створення ЄВС і запровадження евро:
1. Зникнення необхідності обміну валют усередині ЄВС і внаслідок цього - відсутність операційних витрат.
2. Припинення процесу страхування валютних ризиків між країнами ЄВС.
3. Підвищення ефективності функціонування наявних платіжних систем і створення нової платіжної системи TARGET.
4. Скорочення непрямих витрат, пов'язаних з необхідністю встановлення валютних курсів і непередбачуваністю їх коливань.
5. Виникнення нового, найбільшого у світі фінансового ринку внаслідок вирівнювання процентних ставок, розширення конкурентних можливостей, підвищення рейтингу та ліквідності цінних паперів, розширення місткості ринку і підвищення конкурентних можливостей держав єврозони щодо емісії цінних паперів.
6. Становлення єдиного ринку капіталу, який за величиною і ліквідністю переважає сукупність окремих національних ринків ЄЄ, зближення і зниження національних норм процентної ставки сприятиме економічному зростанню і створенню нових робочих місць.
7. Підвищення ступеня ліквідності валюти евро порівняно з окремими національними валютами країн - членів ЄВС завдяки розширенню простору єврозони.
8. Прозорість ціноутворення, нівелювання цінових відмінностей і підтримка цінової стабільності.
9. Реформування ринку праці через підвищення інформованості, мобільності робочої сили, зникнення необхідності узгодження виплат з пенсійного забезпечення, безробіття і оподаткування працівників.
10. Припинення спекулятивних операцій за участю валют єврозони, що дасть змогу урядам країн уникнути необхідності здійснювати валютні інтервенції.
11. Унеможливлення девальвації національної валюти як анти-кризового заходу.
13. Підвищення конкурентоспроможності Європи в тріаді "США - Європа - Азіатсько-Тихоокеанський регіон", а також збільшення політичної та економічної ваги ЄЄ у світі.
13. Посилення економічної інтеграції європейських країн і зміцнення єдності Західної Європи.
14. Впровадження економічної і фінансової політики, узгодження її з критеріями конвергенції до ЄВС.
15. Зниження витрат на обслуговування державного боргу внаслідок досягнення нульового або активного сальдо держбюджету.
16. Пожвавлення підприємницької активності внаслідок.
17. Бурхливий розвиток туристичного бізнесу завдяки зникненню втрат від валютообмінних операцій.
18. Пожвавлення інвестиційної активності в ЄЄ, приплив іноземного капіталу в Європу, підвищення ефективності внутрішніх і зовнішніх інвестицій.
19. Перетворення евро на другу за значенням валюту світу після долара США.
20. Стимулювання розвитку торговельних відносин усередині ЄЄ та з іншими країнами світу.
Негативні наслідки створення ЄВС і запровадження евро:
1. Висока вартість технологічних змін.
2. Відносна слабкість нової валюти, зумовлена такими чинниками:
o виникнення валюти евро як "чистої валюти" - валюти, яка не пов'язана із золотом;
o валюта евро не створена і не підтримується однією державою, а її "тил" утворює чимала кількість держав, які незважаючи на інтеграційні процеси зберігають відмінності економічних систем.
3. Нездатність Європейського валютного союзу усунути безробіття в Європі, пов'язане насамперед з високими податковими ставками, надмірним регулюванням ринку праці і системою соціального страхування.
4. Посилення взаємозалежності країн зони евро, що через незбігання фаз економічних циклів спричиняє внутрішні суперечності в союзі.
5. Втрата органами державного регулювання основних інструментів регулювання національних економік - валютного курсу, зовнішньої інфляції і дефляції валют, емісії грошей.
6. Ускладнення здійснення монетарної політики.
7. Досягнення окремими країнами ЄВС скорочення бюджетного дефіциту за рахунок вжиття тимчасових заходів, а не за рахунок формування бюджетної політики. Це призводить до неможливості підтримувати досягнуті показники в довгостроковому періоді, що перешкоджає бюджетній інтеграції в ЄЄ.
32. Міжнародна торгівля: забезпеченість факторами виробництва. Теорема Хекшера-Оліна.
Теорія міжнародної торгівлі, заснована на припущенні, що розходження у відносних цінах пояснюються різною забезпеченістю країн факторами виробництва, так само як і теорії абсолютних і порівняльних переваг, ґрунтується на численних допущеннях.
Теорія співвідношення факторів виробництва заснована на численних допущеннях у відношенні факторів виробництва, характеру ринку, виробництва і товарів, велика частина яких — ті ж, що й у теоріях абсолютних і порівняльних переваг. Розходження полягають у тім, що теорія співвідношення факторів виробництва виходить з того, що існують, як і колись, тільки дві країни (країна I і країна II) і тільки два товари (товар 1 і товар 2), один із яких трудомісткий, а іншої — капіталомісткий, і вже два, а не один фактор виробництва (праця — L і капітал — ДО).
Більш того, кожна з країн у різному ступені наділена факторами виробництва. Трудова теорія вартості не відкидається, а доповнюється думкою про те, що в створенні вартості беруть участь крім праці також і інші фактори виробництва. При цьому повній спеціалізації країн на виробництві якого-небудь товару бути не може і технологія в двох країнах однакова. Таким чином, найбільш важливими допущеннями теорії співвідношення факторів виробництва є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар - трудомісткий, другий - капіталомісткий) і різна факторонасиченність окремих країн (в одній країні капіталу відносно більше, в іншій - відносно менше).
Фактороінтенсивність - показник, що визначає відносні витрати факторів виробництва на створення визначеного товару.
Факторонасиченність - показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.
Теорема Хекшера—Оліна - кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний недолік факторів виробництва.
55. Інтеграційні угрупування країн, що розвиваються: АСЕАН
Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації. Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40. Цілями угруповання є - зниження бюджетного дефіциту, подолання кризи.
Перешкоди на шляху інтеграції країн, що розвиваються:
-країни, що інтегруються, слабко доповнюють економіки один одного, що стримує процес інтеграції; звідси випливає, що необхідних структурні зміни;
-не розвинена інфраструктура;
-розходження рівнів і потенціалів розвитку;
-політична нестабільність.
Асоціації держав Південно-Східної Азії (англ. Association of Southeast Asian Nations, ASEAN, АСЕАН) — це геополітична та економічна міжнародна організація, до якої входять 10 краïн, розташованих в Південно-Східній Азіï.
Організація була створена 8 серпня 1967 року Філіппінами, Малайзією, Індонезією, Сінгапуром і Таїландом, які прийняли Бангкокську декларацію. Пізніше до них приєднались Бруней, Камбоджа, Лаос, М’янма та В’єтнам.
Проте сам союз було закріплено на папері у вигляді Договору про друбжу та співробітництвов АСЕАН в Південно-Східній Азіï лише в 1976 році на Балі.
Батьками-засновниками АСЕАН вважають цих міністрів іноземних справ:
Адам Малік з Індонезіï, Нарцисо Рамос з Філіпін, , Абдул Разак з Малайзіï, С. Раджаратнам з Сінгапуру та Танат Хоман з Тайланду.
У 1960 роках розпад колоніальних імперій призвів до отримання незалежності Філіпінами, Малайзією та Індонезією. Процес утворення нових держав завжди відбувається в тяжких умовах, тому лідери новостворених краïн бажали мати впевненість у тому, що лідери краïн-сусідок не будуть втручаться в внутрішні справи. Найбільше цього побоювались такі невеликі краïни, як Сінгапур та Бруней. У результаті основними засадами новоï регіональноï організаціï стали невтручання в внутрішні справи, консенсус, невикористовування сили та неконфронтація.
Структура АСЕАН
Найвищим органом АСЕАН є саміт лідерів (глав держав та урядів) краïн-учасниць, який проводиться щорічно починаючи з 2000 року. Саміт триває 3 дні і супроводжується зустрічами з партнерами по регіону. Повсякденне керування роботою організаціï виконує постйний комітет у складі міністра зовнішніх справ поточноï краïни-голови та послів інших краïн-учасниць. Постійний секретаріат розташований в Джакарті. На чолі секретаріату стоïть Генеральний секретар. У листопаді 2008 року цю посаду займав колишній міністр зовнішніх справ Тайланду Сурін Пітсуван. Робота Асоціації ведеться в 29 комітетах та 122 робочих групах. Щорічно в АСЕАН проводиться понад 300 заходів та зустрічей.
Головування
Головування в організації здійснюється в порядку встановленої черговості з терміном в один рік відповідно до алфавітного розташування країн англійською мовою. Відповідно, в 2007 головував Сінгапур, в 2008 — Таїланд, проте це вимагає підтвердження. На НМЗС головує міністр закордонних справ тієї країни, яка очолювала організацію торік.
Краïни-учасниці
Безпосередньо до організаціï належать Філіпіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур та Таïланд. 7 січня 1984 року до них приєднався Бруней-Даруссалам, 28 липня 1995 року — В’єтнам, 23 липня 1997 року — Лаос та М’янма. 30 квітня 1999 року — Камбоджа. Наразі Папуа-Нова Гвінея має статус краïни-спостерігача. В 2002 році Східний Тимор подав заяву про бажання набути такого ж статусу. Населення краïн АСЕАН перевищує 500 млн, загальна площа краïн ставновить 4,5 млн кв. км, а валовий внутрішній продукт — понад 737 млрд доларів США.
Мета АСЕАН
Метою асоціації було оголошено прискорення економічного розвитку та соцiального прогресу в краïнах-учасницях, захист миру та стабiльності в регiоні, а також надання краïнам-учасницям змоги мирного розв'язання спірних питань.
В основу Економічноï спільноти АСЕАН буде покладено Зону вільноï торговлі (ЗВТ) (AFTA), яка надасть систему тарифних преференцій для сприяння вільного потоку товарів в межах АСЕАН. ЗВТ (AFTA) — це угода між краïнами-учасницями АСЕАН щодо виробництва товарів у краïнах АСЕАН. Угоду було підписано 28 січня 1992 року в Сінгапурі. Спочатку угоду підписали Бруней, Малайзія, Індонезія, Сінгапурта Таïланд. В 1995 році до угоди приєднався — В’єтнам, в 1997 році — М’янма, в 1999 року — Камбоджа. В’єтнам, М’янма та Камбоджа не повністю виконали своï обіцянки, коли вони вступали до ЗВТ, проте ïм був наданий більший термін для виконання своїх обіцянок зі зниження тарифів.
