Кількісні обмеження – це адміністративна форма нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених для експорту/імпорту.
Форми кількісних обмежень:
Квота (контингентування)
Ліцензування
“Добровільне” обмеження експорту
Квота – це встановлення певної кількості товару за номенклатурою, яку дозволено експортувати або імпортувати.
Квоти бувають:
експортні - впроваджуються або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, які встановлюють долю кожної країни в загальному експорті певного товару (наприклад, експорт нафти з країн ОПЕК), або урядом країни для запобігання вивозу дефіцитних на внутрішньому ринку товарів (експорт нафти з Росії і цукру з України на початку 90-х рр.).
імпортні - впроваджуються національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційні заходи інших держав (наприклад, квоти США на імпорт молока і сметани з Нової Зеландії, на імпорт морозива з Нідерландів, на імпорт швейцарського сиру зі Швейцарії).
Серед імпортних квот виділяють два основні їх види:
одностороння квота – це фіксована квота, що вводиться без будь-яких попередніх консультацій чи переговорів з іншими країнами. Вона вводиться лише самою імпортуючою країною. Внаслідок свого одностороннього характеру дана квота має тенденцію викликати протиріччя за кордоном.
Одностороння квота може бути загальною або розподільчою, залежно від того, розподіляється чи ні фіксований обсяг імпорту певними частками експортуючим країнам, індивідуальним внутрішнім імпортерам чи індивідуальним зарубіжним експортерам для уникнення ускладнень в системі загальних квот квота може видаватись країнами або приватними підприємцями на основі попереднього типового періоду. Цей тип квот відомий під назвою розподільчого.
узгоджені двосторонні або багатосторонні квоти
Для уникнення численних адміністративних труднощів, пов'язаних з односторонніми квотами, багато урядів звернулися до договірних квот. Система узгоджених двосторонніх чи багатосторонніх квот передбачає домовленість між країнами-імпортерами та експортерами перед встановленням квот на певні частки для окремих країн.
За обсягом квоти поділяються на:
глобальні квоти - встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується або в яку країну він експортується.
індивідуальні квоти - це встановлені в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар. Такі квоти встановлюються зазвичай на основі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими існують тісні взаємні політичні, економічні та інші інтереси (приклад: квота на імпорт США пшениці з Канади). Найчастіше індивідуальні квоти бувають сезонними, тобто впроваджуються на певний період часу, коли внутрішній ринок найчастіше потребує державного захисту.
Тарифна квота являє собою поєднання кількісного обмеження та митно-тарифних засобів. Вона визначає обсяги імпортованого товару за мінімальними розмірами мита. До товарів, що імпортуються поза квотою застосовуються ставки мита на загальних підставах.
Економічні наслідки та ефекти кількісних обмежень (на прикладі впровадження квоти на імпорт).
Впровадження кількісних обмежень веде в цілому до негативних наслідків для країни.
Ефект доходів – перерозподіл доходів від споживачів до імпортуючих компаній, які отримують можливість купити певну кількість товару за низькою світовою ціною та перепродати його споживачам за високою внутрішньою ціною, встановленою на основі квоти. В результаті імпортери отримують додаткові доходи. Щоб забрати частину цих доходів до державного бюджету, держава проводить аукціони по конкурсному продажу ліцензій, які надають право імпортувати товар в рамках квоти. Збори від продажу ліцензій надходять до державного бюджету.
Ліцензування – регулювання ЗЕД через дозволи, які видає державний орган на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за певний проміжок часу.
Форми ліцензій:
Разова ліцензія – це письмовий дозвіл строком до 1 року на ввезення або вивезення, який видається урядом певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди.
Генеральна ліцензія - дозвіл на ввезення або вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод.
Глобальна ліцензія - дозвіл ввезти або вивезти даний товар в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості.
Автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
Механізми поширення ліцензій:
Аукціон – продаж ліцензій на конкурсній основі.
Імпортні ліцензії можуть продаватися державою або на відкритому аукціоні, або негласно. Публічний аукціон протікає наступним чином. Кожні три місяці держава оголошує час та місце, де буде проведений аукціон з продажу імпортних ліцензій на купівлю певної кількості товару. Таке повідомлення має зібрати достатню кількість претендентів, щоб торги виявилися конкурентними. На аукціоні має встановитись така ціна на імпортні ліцензії, яка б приблизно дорівнювала різниці між ціною імпортера та найвищою внутрішньою ціною, за якою може бути проданий імпортний товар. Отже, доходи від аукціону не відрізняються від тарифних надходжень. Однак, не дивлячись на те, що відкриті аукціони є найдешевшим способом розподілу імпортних ліцензій, в реальному житті вони ніколи не використовуються.
Більше розповсюдження має інший варіант аукціону на конкурентній основі. В умовах корумпованості державної влади на базі розподілу імпортних ліцензій може розвиватися підпільний бізнес. В такому випадку власниками ліцензій стають ті, хто дасть найбільшого хабара.
Система явних переваг – закріплення урядом ліцензій за певними фірмами пропорційно обсягам їх імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів. Як правило, цей метод використовується для підтримки тих фірм, які вимушені скоротити імпорт товару внаслідок введення квот, що дозволяє зменшити їх тиск на уряд з метою відмінити ці ліцензії. Найчастіше імпортні ліцензії надаються найбільш авторитетним фірмам, причому в обсязі, який відповідає їх частці в сумарній величині імпорту напередодні введення квот.
Розподіл ліцензій за “затратним методом” (на неціновій основі) – видача урядом ліцензій тим фірмам, які продемонстрували свою здатність здійснити імпорт або експорт найбільш ефективним чином. Зазвичай цей спосіб вимагає створення експортної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу тощо), проведення декількох турів конкурсу, що пов'язане з більшими затратами та зловживаннями.
Країни використовують при розподілі ліценцій будь-який з цих методів, починаючи звичайно з останнього, який має найбільш адміністративний характер, та поступово наближаються до першого, найбільш ринкового методу.
“Добровільне” обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або, що найменше, не збільшувати обсяг експорту, що прийняте в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.
На сьогоднішній день укладено декілька десятків подібних угод, які обмежують експорт автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів тощо, головним чином з Японії, НІК, США, країн ЄС.
В принципі добровільні обмеження експорту являють собою ту саму квоту, але яка впроваджується не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак наслідки такого заходу по обмеженню зовнішньої торгівлі для економіки країни-імпортера носять ще більш негативний характер, ніж при використанні імпортної квоти. Добровільне обмеження експорту являються частиною більш широкої групи заходів, які відносяться до поняття обмежувальної ділової практики, що направлені на завоювання домінуючого положення на ринку та зловживання цим положенням. На практиці добровільне обмеження експорту застосовується як засіб торгової політики переважно розвинутими країнами в конкурентній боротьбі один з одним.
