Теорія абсолютних переваг
Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). У своїй книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів" що вийшла у 1776 p., Він проголосив , що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги.
Ввів назву "лессе-фер" (laissez-faire), що означає політику державного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерентабельних галузях.
Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні переваги та набуті переваги країни.
Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами.
Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили.
Перевага у технології виробництва пов'язана зі здатністю:
по-перше, виготовляти різноманітну або складну продукцію з меншими затратами
по-друге, ефективніше виробляти однорідну продукцію.
Відмінності у природних та набутих перевагах країн зазвичай мають досить сталий, довгостроковий характер, що пов'язано з низькою мобільністю факторів виробництва. Тому витрати виробництва тих самих товарів будуть відрізнятися в різних країнах. Саме відмінності у витратах формують базу для взаємовигідної торгівлі між країнами. Відмова від виробництва товарів, у яких країна не має абсолютних переваг, та концепція зосередження ресурсів на виробництві інших товарів, у яких вона їх має, приводить до збільшення загального обсягу виробництва, зростання обміну між країнами.
Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та Імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).
Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:
1) єдиним фактором виробництва є праця;
2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо
вуються у виробництві товарів;
3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна
родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та
торгують одна з одною тільки двома товарами;
4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує по
пит на товар;
5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на
виробництво іншого;
6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до
іншої дорівнюють нулю;
7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.
Відповідно до поглядів А. Сміта:
1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма
ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;
2) нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися
на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та
торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких
мають інші нації;
3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці
розширенням ринку за межі національних кордонів;
4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез
печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на
внутрішньому ринку;
5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до
підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.
Розглянемо положення теорії А. Сміта на умовному прикладі взаємної торгівлі двох країн — України та Індії та двох видів товарів — цукру та чаю.
Припустимо, що кожна з двох країн має однакову кількість торгових ресурсів (100 одиниць), які можуть бути використані для виробництва або цукру, або чаю. Оскільки праця, за А. Смітом, є еди-
ним фактором виробництва, умова абсолютної переваги у витратах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій. В Україні на виробництво тонни чаю потрібно 20 одиниць ресурсів, а на виробництво тонни цукру — 5 одиниць ресурсів. В Індії необхідні 4 одиниці ресурсів для виробництва тонни чаю та 10 одиниць ресурсів — для тонни цукру. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві цукру, оскільки на виробництво 1 тонни їй необхідно витратити тільки 5 одиниць ресурсів (часу, наприклад, робочих днів) порівняно з 10 одиницями (наприклад, робочими днями) в Індії. Індійські виробники мають абсолютну перевагу у виробництві чаю, оскільки вони витрачають на його виробництво 4 одиниці ресурсів (часу, робочих днів) порівняно з Україною, яка витрачає 20 одиниць ресурсів (робочих днів).
Достоїнством теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.
Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між cобою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.
Висновки
1. Згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля ви
гідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них
продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер.
2. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони ма
ють абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна пе
ревага — у їх торгових партнерів.
Теорія порівняльних переваг
Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.
Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.
Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.
Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.
Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.
Альтернативні витрати виробництва продукту — це кількість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.
Переваги теорії порівняльних переваг:
1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.
2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.
3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.
Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:
1. Не враховує транспортних витрат.
2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.
3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.
4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.
5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.
6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.
