Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічно¬го включення її господарства у сучасні цивілізаційні процеси є насам¬перед висока питома вага експорту у валовому національному продук¬ті. Досить вказати, що третина національного виробництва України опосередковується дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкрес¬лює важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави, її виходу з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки із світовим господарством.
Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньому етапі, а поступове відкриття ще двох ка¬налів взаємозв'язку із світовим господарством — рух капіталів та взаємообмін національних валют — є об'єктивно зумовленим і прак¬тично безальтернативним.
Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці, в ре¬гіональному (СНД) і глобальному масштабі.
По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундамен¬тальної економічної основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках то¬варів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.
По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліп¬шує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнарод¬ного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.
По-четверте, впровадження твердої конвертованої національної валюти.
По-п'яте, урахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і трудозабезпеченості у порів¬нянні з іншими країнами, і відповідних внутрішніх витрати, і цін на їх світові аналоги з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує її умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків у зовнішньоекономічній діяльності.
Діяльність державних органів управління у зовнішньоекономічній сфері могла б сконцентруватися на таких головних напрямах:
- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнуч¬ким захистом вітчизняних виробників;
- забезпечення правових та економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;
- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної полі¬тики на світові стандарти і тенденції розвитку;
- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;
- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках. Механізм та інститути мікрорівня повинні забезпечувати:
- вільний маневр підприємств усіх форм власності по всьому полю світового господарства;
- свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних та інозем¬них партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій;
- перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складо¬ву частину господарської діяльності підприємства.
Отже, враховуючи об'єктивно існуючі передумови, внутрішні та зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортноорієтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового фактора економічного зростання.
Паралельно із запровадженням експортноорієнтованої стратегії по¬винна здійснюватись обгрунтована імпортозаміщуюча політика та від¬повідні протекціоністські заходи щодо національних виробників шля¬хом жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту та встановлен¬ня нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), що сприятимуть зростанню власного виробництва як базової структури включення України у сучасні цивілізаційні процеси.
