Існує декілька форм міжнародного руху капіталу.
1. За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.
Офіційний (державний) капітал – це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.
Приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.
2. За характером використання капітал поділяється на підприємницький та позичковий.
Підприємницький капітал – це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.
Позичковий капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків
3. За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.
Короткостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це – позичковий капітал.
Середньостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.
Довгостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін понад 7 років.Середньостроковий та довгостроковий – це в основному підприємницький капітал.
4. За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.
Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.
Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення капіталу.
Інвестиційна позиція країни – це співвідношення активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном і активі, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-експортери мають більше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-імпортери мають менше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Іноземні інвестиції отримали розвиток в період переходу від світового ринку до світового господарства (19 - початок 20 століття)
ООН та МВФ відносять до міжнародних інвестицій:
1)вкладання власного приватного капіталу компаній за кордон – капітал філій, які відкриваються за кордоном, а також доля акцій в дочірніх та асоційованих компаніях;
2)реінвестування прибутку за кордоном;
3)внутрішньокорпораційні переводи капіталу.
До підприємства з іноземними інвестиціями можна віднести акціонерні чи неакціонерні підприємства, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 10% капіталу.
Підприємство з іноземними інвестиціями може мати 3 форми:
1. Дочірня компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 50% капіталу.
2. Асоційована компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить менше, ніж 50% капіталу.
3. Філіал – компанія, в якому іноземному інвестору належить 100% капіталу.
Як показує практика, найпоширенішими формами підприємств з іноземними інвестиціями є дочірня компанія та філія.
Прямий інвестор – це державна чи приватна організація, фізична чи юридична особа, що володіє підприємством з іноземними інвестиціями.
Серед прямих інвесторів в особливу групу виділяють банки, які можуть бути як посередниками, так і безпосередньо займатися інвестуванням власних фондів.
