пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

1.СДР як форма світових кредитних грошей: проблеми функціонування.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) (англ. special drawing rights, SDR, SDRs) — резервний та платіжний засіб, що емітується Міжнародним Валютним Фондом (МВФ). Існує лише у безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.

СПЗ були створені МВФ в 1969 році, для підтримки Бретон-Вудської системи обмінного курсу. Країні, що брала участь у цій системі потрібні були офіційні резерви — урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути використані, щоб донести чисту валюту на міжнародний валютний ринок, з метою збереження його обмінного курсу. Світовий попит на два ключових резервних активи — золото і долар США  — довели неадекватність світового торгівельного та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ. SDR має ISO 4217 код валюти XDR.

Проте, лише через декілька років Бретон-Вудська система зруйнувалась і головні валюти перейшли до режиму плаваючого обмінного курсу. На додачу, ріст на світових ринках капіталу полегшив процес надання позик кредитоспроможними урядами.

Сьогодні SDR має обмежену сферу використання таку, як резервний актив, також їх головна функція — служити як розрахункова грошова одиниця МВФ і деяких інших міжнародних організацій. SDR є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники SDR можуть одержати ці валюти в обмін на їхні SDR двома шляхами:

  1. через угоду про добровільний обмін між членами,
  2. через переназначення членів МВФ з сильними зовнішньоекономічними позиціями, щоб розповсюдити SDR від членів із слабкими зовнішньоекономічними позиціями.

МВФ розподіляє SDR для членів пропорційно до їх квот МВФ. Таке розміщення забезпечує кожного члена дешевим активом, на який відсотки ані нараховуються, ані сплачуються. Проте, якщо піднесення капіталовкладень SDR члена вище його розміщення, то заробляються відсотки на надлишку; в іншому випадку, якщо спостерігається ситуація, що SDR утримується менше, ніж розміщено, то сплачуються відсотки на дефіциті. Предмети Угоди також дозволяють анулювання спеціальних Прав запозичення, але ця умова ніколи не була використана. МВФ не може розподілити SDR для себе.

Випуск СДР здійснюється у вигляді кредитових записів на спеціальних рахунках у МВФ. Країна стає власником певної кількості СДР, не надаючи ніякого еквівалента у золоті чи валюті. Розподіл СДР між країнами не є формою кредитування, на них не поширюються принципи терміновості, повернення та платності. СДР використовуються лише на рівні урядів через центральні банки та міжнародні організації. Їх держателями не можуть бути приватні особи та банки.

    План створення СДР був прийнятий  у вересні 1967р. на спеціальній сесії МВФ у Ріо-де-Жанейро. На початку свого існування одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671 г чистого золота (або 1 унція золота = 35 СДР), тобто одиниця СДР була прирівняна до 1$.

   Після падіння системи Bretton Woods в 1973 SDR було перевизначене як споживчий кошик валют, що сьогодні складається з ЄвроЯпонської єниФунт стерлінгів і Долара США. Склад кошика переглядається кожних п'ять років, щоб переконатись що вона відображає відносні значення валют у світовій торговій та фінансовій системах

Вартість 1 СДР у 2011–2015 рр.: 0.6600 (41.9%) USD, 0.4230 (37.4%) EUR, 12.1000 (9.4%) JPY (японська єна), 0.1110 (11.3%) GDP (фунт стерлінгів).

Сьогодні існує 21,4 млрд. СДР (приблизно 29 млрд. $).    

Процентна ставка СДР, яка змінюється щотижня, є середньозваженим прибутком на короткострокові фінансові інструменти на національних валютних ринках п'яти країн, чиї валюти входять до кошику СДР. Фінансові інститути, за основі яких здійснюється розрахунок, були переглянуті у 1995 році і тепер лишаються незмінними. Вони включають:

- ринковий дохід на 3-місячні казначейські векселя США ,

- 3-місячна міжбанківська ставка по депозитах  в Німеччині,

- 3-місячна ставка на депозитні сертифікати в Японії,

- 3-місячна ставка на казначейські векселя у Франції,

- ринковий дохід на 3-міс. казначейські векселя Великобританії.

Члени МВФ можуть використовувати СДР за бажанням у різноманітних операціях.  Це включає угоди "за домовленістю" (обмін СДР на інші грошові активи на умовах "спот"), а також взаємні операції між ними та з іншими утримувачами СДР. Також, СДР використовується у діяльності відділення МВФ, пов’язаного з розширеним фінансуванням структурних змін.

Однією з основних цілей МВФ є розширення та збалансування розвитку міжнародної торгівлі, що потребує відповідних  резервів. Якщо МВФ відчує глобальну потребу у резервах, він може доповнити існуючі резерви шляхом розміщення СДР. Час та розмір такого розміщення визначаються Радою Керуючих. МВФ може створювати безумовну ліквідність через розміщення СДР у всіх країнах-членах відповідно до розміру їх квот. Останнє розміщення відбулося 1 січня 1981р., коли 4,1 млрд. СДР було розподілено між 141 країнами.  На сьогодні більше 1/5 країн-членів МВФ не отримували розміщення СДР, тому що вони приєднались до МВФ після останнього розміщення СДР. Також існують країни, що брали участь не в кожному розміщенні СДР.   У вересні 1997 року Виконавча Рада прийняла резолюцію, яка пропонувала IV Поправку до Статей Угоди МВФ, яка дозволить майбутнім учасникам отримати спеціальне одноразове рівноправне розміщення СДР, яке подвоїть поточний рівень сукупного розміщення СДР та збільшить вдвічі частку кожної країни у розміщенні СДР до 29,32%.       

  Зараз розглядається кілька шляхів розширення функцій СДР як міжнародного ліквідного засобу:

1) оптимістична модель розвитку СДР (позиція МВФ та його виконавчого директора):

- пропонується використовувати СДР не лише офіційними власниками, а й приватними особами, що сприятиме розвиткові приватного ринку та відповідного визначення їх вартості на цьому ринку. Це могло б сприяти закріпленню за СДР такої важливої функції як "якоря" валютної системи та її міжнародного резервного активу, що і передбачалося ІІ Поправкою до Статей Угоди МВФ 1978р.;

- здійснення регулярних помірних емісій СДР з метою сприяння задоволенню зростаючого глобального    попиту на резерви та її використання ширшим колом економічних суб'єктів.

2) песимістичний варіант розвитку СДР (позиція представників Каліфорнійського університету Дж.Френкля та  Б.Ейхенгріна):

- у найближчому майбутньому передбачається ймовірність посилення гнучкості валютних курсів та мобільності капіталу, роль СДР згодом послабиться;

- у середньостроковому майбутньому попит на СДР у Європі буде невеликим;

- на більш далеку перспективу (50 років) поява світових валютних блоків або єдиної глобальної валюти теж не викличе нового попиту на СДР.

    Одним із варіантів підвищення ролі і значення СДР є внесення поправок до Статей Угоди МВФ для того, щоб:

1) надати можливість комерційним банкам визнати СДР та застосовувати їх у своїх операціях;

2) Світовому Банку затвердити СДР як облікову одиницю у своїх операціях з позичками;

3) для урядів (країн) - учасників МВФ здійснити емісію СДР-деномінованих облігацій, застосувавши механізми, аналогічні тим, що здійснювалися при подібних операціях з ЕКЮ.

 


21.06.2014; 00:45
хиты: 140
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь