Е. Дюркгейм відкидає психологічне пояснення самогубства. Погоджуючись, що в психічно хворих людей найбільші шанси покінчити із собою, він на основі відсутності кореляції між частотою психопатологічних станів і частотою самогубств у різних груп населення доходить висновку, що психічна причина – не головна. Показники самогубств ростуть із віком; у чоловіків вони вищі, ніж у жінок; у самотніх вищі, ніж в одружених, чим більше дітей, тим показник нижчий.
Е. Дюркгейм виділяє три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне й аномічне. Причина егоїстичних самогубств, за Е. Дюркгеймом, полягає в тому, що люди думають насамперед про самих себе, не інтегровані в суспільну групу, їхні бажання не співвіднесені з груповою оцінкою. Альтруїстичне самогубство має місце в тому випадку, коли індивід іде на смерть відповідно до соціальних імперативів, наприклад, на війні. У цьому випадку причина протилежна: індивід ототожнює себе з інтересами групи. Аномістичне самогубство, тобто самогубство під впливом аномії – відсутності або дезінтеграції загальноприйнятих соціальних норм, найхарактерніше для сучасного суспільства, де, на відміну від архаїчних суспільств, життя не так суворо регламентується звичаєм. У таких суспільствах індивіди постійно змагаються один з одним, багато чого очікують від життя, їхні запити великі, і, отже, велика диспропорція між сподіваннями і задоволенням. Унаслідок розгляду різних типів самогубств Е. Дюркгейм робить загальний висновок, що основна причина самогубства – соціальна.
Дослідження самогубства доповнює твір Е. Дюркгейма про поділ праці. Сучасне суспільство характеризується диференціацією, органічною солідарністю, великою щільністю населення, інтенсивністю комунікацій і боротьбою за життя. Зворотною стороною цього є ріст індивідуалізму й аномії, внаслідок чого зростає кількість самогубств (протягом його життя, зазначав Е. Дюркгейм, воно збільшилося за 50 років у різних країнах уп'ятеро).
