Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати - відрядну (відповідно до кількості виробленої продукції) й погодинну (відповідно до кількості відпрацьованого часу).
Форми заробітної плати мають відповідати таким вимогам:
1) найповніше враховувати результати праці;
2) створювати відповідні передумови для постійного зростання продуктивності та якості праці;
3) сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці.
Основними умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, обґрунтованість процесу нормування праці тощо.
Відрядна і погодинна форми оплати праці підрозділяються на системи. Системами відрядної форми оплати праці є:
- пряма відрядна;
- непряма відрядна;
- відрядно-преміальна;
- відрядно-прогресивна;
- акордна;
- колективна (бригадна) відрядна.
Системами погодинної форми оплати праці є:
- пряма погодинна;
- погодинно-преміальна;
- погодинно-прогресивна;
- колективна (бригадна) погодинна.
В основі побудови системи оплати праці на підприємстві мають бути конкретні показники роботи, які піддаються точному обліку і повною мірою відображають працю колективу або окремого працівника.
Відрядна форма оплати праці
Сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залвг жить від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо встановлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці.
Ефективне застосування відрядної форми оплати праці можливе за умов:
- наявності кількісних показників виробітку, за допомогою яких установлюють . норми й розцінки та визначають заробіток відповідно до результатів праці;
- можливості й необхідності підвищення індивідуальної або групової продуктивності праці на даному робочому місці;
- забезпечення науково обґрунтованого нормування праці і правильного обліку виконаної роботи;
- здійснення чіткого контролю за якістю продукції.
Основою відрядної оплати праці є встановлення норм часу (виробітку) і обґрунтованість тарифних ставок.
Пряма відрядна система оплати праці
Індивідуальна відрядна розцінка визначається двома способами: для тих виробництв, де встановлюються норми виробітку, - діленням годинної (або денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду виконаної роботи, на годинну (або денну) норму виробітку, а для виробництв, де застосовуються норми часу, - множенням годинної тарифної ставки на норму часу, тобто за формулами (5.10-5.11):
1) для виробництв, де застосовуються норми виробітку, діє формула (5.10):
де Тст - годинна (або денна) тарифна ставка, яка відповідає розряду виконуваної роботи; грн/ годину (грн/ дн.);
Нвир - норма виробітку за одиницю часу, одиниць/ годину (одиниць/ дн.).
2) для виробництв, де застосовуються норми часу, діє формула (5.11):
де Нч - норма часу, годин.
Заробітна плата за прямої відрядної системи оплати праці визначається, таким чином, за формулою (5.12):
де Q - обсяг виконаної працівником роботи в натуральних одиницях належної якості за розрахунковий період;
R - відрядна розцінка за одиницю виконаної роботи, грн/ одиницю.
Пряма індивідуальна відрядна система оплати праці спрямована на підвищення матеріальної зацікавленості кожного працівника в підвищенні виробітку, проте вона не заінтересовує працівника в поліпшенні інших показників, зокрема не заохочує до економії сировини, матеріалів, пального, енергії, до підвищення якості продукції, кількісних та якісних показників роботи дільниці, зміни, цеху в цілому.
