Зовнішньою заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни.
До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс. Зовнішня заборгованість виникає головним чином унаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов'язанням виплатити компенсацію попереднім власникам.
Згідно з загальноприйнятою методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:
довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ.
Своєю чергою, довгостроковий борг складається з:
• приватного не гарантованого боргу;
• державного боргу;
• боргу, гарантованого державою.
Основними аналітичними показниками, за якими узагальнюються дані про зовнішню заборгованість, є:
• несплачений і розподілений борг (debtoutstandinganddisbursed) — сума несплаченої заборгованості за кредитами, реально отриманими позичальником, за станом на кінець року;
• отримання кредитів (disbursements) позичальником протягом року;
• нерозподілений борг (undisburseddebt) — не отримана боржником сума кредитів, угода про надання яких є підписаною;
• виплати основної суми (principalrepayments) боргу боржником протягом року;
• сплата процентів (interestpayments) боржником за залишком заборгованості протягом року;
• платежі з обслуговування боргу (debtservicepayments) — платежі основної суми боргу і процентів за залишком заборгованості, що здійснюються боржником протягом року;
• чисті потоки (netflows) — отримання нових кредитів позичальником за мінусом виплати ним основної суми боргу;
• чисті трансфери (nettransfers) — отримання нових кредитів позичальником за мінусом його платежів з обслуговування боргу.
Несплачений і розподілений борг являє собою показник, якийхарактеризує поточну зовнішню заборгованість країни. Щороку дана країна може отримати нові кредити, але змушена здійснювати платежі з обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу. Останні складаються з платежів з погашення основної суми боргу і виплати процентів. Якщо платежі з обслуговування боргу перевищують суму нових кредитів, тоді чисті трансфери є негативними.
У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:
- борги за кредитами держав;
- борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;
- борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;
- борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;
- борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.
До двох основних індикаторів заборгованості належать:
- відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
- відношення обслуговування боргу до експорту, або норма обслуговування боргу.
- Існує два полюси зовнішньої заборгованості в сучасній світовій економіці:
- велика група країн-боржників;
- невелика група країн-кредиторів з участю міжнародних кредитних установ.
Країни, що розвиваються, є боржниками розвинутих країн, міжнародних кредитно-фінансових організацій, а також колишніх соціалістичних країн. (Кредиторами колишніх соціалістичних країн є в основному розвинуті країни та міжнародні фінансові організації.)
Світовими боржниками є і розвинуті країни, котрі одночасно виступають одна щодо одної і як боржники, і як кредитори. Так само вони є одночасно і донорами, і боржниками міжнародних кредитно-фінансових організацій.
Кредиторами виступають:
• банки та інші фінансово-кредитні установи;
• індивідуальні підприємці, які купують облігації іноземних позичальників;
• уряди країн;
• міжнародні кредитно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ),
Згідно з класифікацією країн за рівнем заборгованості, шо розроблена Всесвітнім банком, вони поділяються на такі групи:
1. Країни з надмірною заборгованістю (показники відношення зовнішньої заборгованості до експорту і ВВП відповідно перевищують 220 % і 80 %).
2. Країни з помірною заборгованістю (обидва показники нижчі за наведені, але вищі за 60 %).
3. Країни з низьким рівнем заборгованості (обидва показники нижчі за 60 %).
Однак для об'єктивної оцінки платоспроможності, країни та її здатності обслуговувати зовнішній борг до аналізу слід залучати відносні показники зовнішньої заборгованості. Лише відносні показники дають кредиторам можливість зважити перспективи різних форм зовнішнього фінансування того чи іншого позичальника. Такі показники можна умовно поділити на дві групи:
1. Показники відношення величини зовнішнього боргу до різних економічних показників:
• питома вага зовнішнього боргу окремих дебіторів у світовому зовнішньому боргу;
• відношення зовнішнього боргу до експортного доходу країни-позичальника (%);
• відношення витрат на обслуговування зовнішнього боргу до експортного доходу (%), тобто норма обслуговування боргу;
• відношення процентних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до ВВП позичальника (%);
• відношення офіційних міжнародних резервів країни до її зовнішнього боргу (%);
• індекс зростання власне зовнішнього боргу і боргу в розрахунку на особу.
2. Індекси динаміки зовнішнього боргу.
Інформація про зовнішній борг і його обслуговування надзвичайно важлива для управління поточними валютними операціями, а також для управління боргом і планування стратегії зовнішніх позик. На детальному рівні така інформація дає змогу урядовому органу стежити за тим, щоб кожному кредиторові був своєчасно здійснений належний платіж, на агрегованому рівні вона потрібна для оцінки поточних потреб в іноземній валюті, для проектування майбутніх платежів з обслуговування боргу, для оцінки наслідків нових зовнішніх позик та для управління зовнішніми ризиками.
