Базельські угоди про капітал мають особливе значення у створенні сприятливих умов для підтримки стійкості банківських систем і попередження фінансових криз.
У 1988 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду прийняв Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (Іnternational Convergence of Capital Measurement and Capital Standards). Документ відомий також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву — "Базель".
Базельська угода про капітал 1988 року ("Базель") визначила для банків стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу. Базельська угода І містила такі основні постулати: капітал банку складається з основного та додаткового; капітал потрібен для покриття кредитного ризику, який визначається за допомогою вагових коефіцієнтів; співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 % (рис. 1.1).
Недоліком Базельської угоди І було і те, що вона приділяла недостатньо уваги заставному забезпеченню та деривативним інструментам в обмеженні банківських ризиків. Найбільшої критики зазнала шкала вагових коефіцієнтів ризику, яка не давала змоги відобразити їх високий рівень за позабалансовими операціями банків.
У 2004 р. Базельський комітет прийняв нову концептуальну редакцію Угоди про капітал — Базельську угоду про капітал II ("Базель II").
Основною метою "Базеля II" є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабільності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.
"Базель II" не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формального погляду він є черговою поправкою до Угоди, ніж новим документом. Тому він не містить ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу — ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа.
Водночас у "Базелі П" визначено новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків".
"Базель II" містить три "компоненти-опори": "Мінімальні вимоги до капіталу"; "Контроль з боку нагляду"; "Ринкова дисципліна" (рис. 1.3).
Перша компонента — "Мінімальні вимоги до капіталу" — містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. При цьому у першій компоненті є кілька альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків.
У другій компоненті — "Контроль з боку нагляду" — наголошується на необхідності ретельного та всебічного контролю з боку органу банківського нагляду за порядком та результатами розрахунку адекватності капіталу кожного окремого банку.
У третій компоненті — "Ринкова дисципліна" — наголошено, що в оцінці адекватності капіталу зацікавлений не лише банк та органи нагляду, а насамперед клієнти, які бажають знати, чи можна довірити свої кошти цій фінансовій установі. Без розкриття інформації для клієнтів, оприлюднення звітності неможливо досягти стабільності банківської системи та довіри до неї, в чому і полягає завдання банківського нагляду.
"Базель II" доповнює облікові стандарти щодо звітності і вимагає від банків розкриття інформації кількісного (статей звітності, показників і коефіцієнтів) та якісного характеру (інформації про корпоративну структуру банку, цілі управління різними портфелями, практику ризик-менеджменту тощо). У третій компоненті наголошується на необхідності ведення відкритої та прозорої банківської діяльності, що дасть змогу ринку в особі клієнтів банку повноцінно виконувати свою регулятивну функцію.
На початку 2007 р. більшість країн — членів Базельського комітету з банківського нагляду почали запровадження положень "Базеля II", що має сприяти широкомасштабним змінам в економіці країн. Ці зміни будуть спричинені впливом нових принципів пруденційного нагляду на діяльність банків, які використовуючи механізм кредитування, у свою чергу впливатимуть на економічну діяльність позичальників і зрештою на всю економіку країни. Виділяють три рівні впливу "Базеля II" на економіку: внутрішньобанківський, галузевий та макроекономічний (рис. 1.4).
Перший рівень впливу охоплює внутрішньобанківські чинники. Насамперед тут очікуються зміни в системі ризик-менеджменту, викликані переорієнтацією кредитної політики банків залежно від ризиків позичальників. Зазначеному процесу додатково сприятиме зміна резервних відрахувань, що, з одного боку, позначиться на умовах операцій для клієнтів банків, а з другого — на прибутковості операцій для банку.
Другий рівень впливу стосується банківської галузі, зокрема — клієнтів банку безпосередньо та конкуренції у певних сегментах ринку фінансових послуг. Нові кредитні умови надають перевагу позичальникам із високим рейтингом та ускладнюють доступ до кредитних ресурсів другорядним позичальникам. Оскільки конкуренція в боротьбі за позичальників із високим рейтингом посилиться, це може також спричинити зменшення прибутковості операцій з ними. Зміна прибутковості окремих операцій спонукає банки оптимізувати структуру їх активів, що призведе до змін сфери діяльності певних банків та підсилить тенденцію до консолідації в галузі.
Проте імплементація Базельських рекомендацій у національне господарство є пріоритетним завданням для нашої держави у зв'язку з її євроінтеграційними прагненнями та вступом України до Світової організації торгівлі. Інакше вітчизняні банки ризикують опинитися в ізоляції від зовнішніх ринків.
