Сучасну світову фінансову систему можна розглядати як багаторівневу.
Перший рівень представлений міждержавними фінансовими установами (Всесвітній банк, Європейський центральний банк, Міжнародний валютний фонд тощо), метою яких є формування умов для підвищення ефективності міжнародних розрахунків та стабільності світової фінансової системи.
Другий рівень утворюють національні фінансово-кредитні установи, наділені контрольними та наглядовими функціями, до яких передусім можна віднести центральні банки та структури з нагляду за банківською діяльністю.
Третій рівень — це транснаціональні й міжнародні комерційні (універсальні й спеціалізовані) банки. Четвертий рівень складають банківські установи, діяльність яких обмежена національними рамками.
На міжнародному ринку капіталів діють винятково першокласні фінансові посередники та солідні позичальники, що володіють якісною і повною інформацією. На міжнародні валютні відділи транснаціональних банків припадає основна частка валютних операцій (близько 95 %).
До першої групи належать національні банки, що мають лише невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів, прибутків і персоналу. Такі відділення звичайно фінансують торговельні угоди, разові валютні операції, надають послуги із застосуванням акредитивів клієнтам у країні перебування, здійснюють обмежені кореспондентські відносини з іншими банками.
Друга група — банки, міжнародні операції яких дають від 5 до 10 % їхніх прибутків. Для завоювання репутації конкурентоспроможного міжнародного банку цього явно замало. Такі банки розширюють свою участь у міжнародних операціях через створення окремих філій і представництв у основних світових фінансових центрах, проведення оптових валютно-кредитних операцій, зокрема шляхом участі в різних міжнародних кредитних угодах. Іноземна мережа таких банківських установ має підпорядкований характер і в цілому виконує пасивну роль.
Дедалі численнішою стає третя група — транснаціональні банки. Ці міжнародні банківські угруповання є новим типом міжнародного банку і посередника в міжнародній міграції капіталу, їм належать сьогодні провідні позиції на світовому ринку капіталів.
Транснаціональні банки - це найбільші банківські установи, котрі досягли такого рівня міжнародної концентрації й централізації капіталу, який дає їм змогу брати реальну участь у економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів (кредитно-фінансових послуг).
Нарешті, дедалі більшу роль на ринках капіталів відіграють "глобальні банки ".
Глобальними називають банки, які діють на світовому фінансовому ринку і для яких цільовий ринковий сегмент не обмежений національним фінансовим ринком.
У межах глобального банку міжнародні операції не виокремлюються, вони немовби не мають самостійного значення. На передній план у стратегії розвитку висуваються потенційна прибутковість того або іншого ринку незалежно від географічного розташування, можливість одержати на цьому ринку конкурентні переваги, відносна привабливість угод із конкретним клієнтом. Фінансові органи головного банку, використовуючи нові засоби обчислювальної техніки і зв'язку, здійснюють централізований контроль за ефективністю проведених операцій на національних і міжнародних ринках. Охоплюючи у своїй практиці весь спектр фінансових послуг, банки глобального характеру можуть оперативно змінювати профіль своїх підрозділів. Глобальні банки можуть мати структуру з регіональною або продуктовою орієнтацією.
Офшорними називають банки які зареєстровані у так званих офшорних зонах і користуються спеціально наданими податковими та іншими пільгами у проведенні фінансово-кредитних операцій, у тому числі з нерезидентами і в іноземній валюті.
Найвідоміші офшорні банки розташовані в Панамі, на Кіпрі, Віргінських і Багамських островах, островах Гернсі, Джерсі, Мен, Антильських островах, Арубі та ін.
