До об'єктів ліцензування відносять:
1. Винаходи – технічне рішення, що володіє новизною й істотними відмінностями від наявних аналогів. Під технічним рішенням у широкому змісті розуміється практичний засіб задоволення визначених потреб (наприклад: окремі способи лікування хвороб не відносяться до техніки, але оскільки вони припускають застосування деяких лікувальних засобів у строго встановлених зонах, протягом конкретного часу з дотриманням визначеного порядку технології, то має місце техніка лікування);
2. Промисловий зразок – нове конструкторське рішення виробу (іноді художньо-конструкторське рішення) виробу, що визначає його зовнішній вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент продуктів праці). На промислові зразки, так само як і на винаходи видаються патенти;
3. Товарний знак – зареєстроване у встановленому порядку позначення, що служить для відмінності товарів одних підприємств від однорідних товарів інших підприємств. Товарні знаки звичайно мають буквене або графічне позначення. Товарні знаки реєструються й охороняються правилами Паризької конвенції (1883 р.). Товарний знак відноситься до промислової власності. Промислова власність разом з авторськими правами утворить поняття “інтелектуальна власність”;
4. Авторське право – поширюється на будь-які творчі здобутки, незалежно від форми, призначення, здобутку (лекції, доповіді, статті, книги, технічні інструкції, фото-, аудіо-, відео документи). Авторське право означає, що без згоди автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому виді відтворювати іншим способом використовувати охоронювані правом об'єкти. На міжнародному рівні авторські права охороняються Бернською конвенцією (1886 р.) і Всесвітньою конвенцією (1952 р.). Поряд з патентними ліцензіями існують і безкоштовні ліцензії на ноу-хау (непатентоване науково-технічне досягнення і виробничий досвід конфіденційного характеру), власник якого має природну монополію у відмінності від власника запатентованого винаходу. Уперше цей термін був застосований у США. Спочатку в ліцензовані угоди включалися умови, що передбачають передачу покупцю технічних знань і досвіду, як виробничих секретів продавця. Потім з розвитком техніки значення передачі цієї інформації стало так велике, що ноу-хау перетворилося в самостійний об'єкт ліцензування. В одних випадках ноу-хау – це фактичний винахід, що навмисне зберігається в таємниці і тому не патентується.
5. Ноу-хау – у відмінності від запатентованого винаходу ноу-хау не користається особливою правовою охороною і тому найкращою формою захисту подібних знань є комерційна таємниця. Ноу-хау можуть включати:
• Предмети – зразки виробів (не запатентовані промислові зразки: машини, прилади, запчастини, інструменти, оснащення і пристосування);
• Технічну документацію – креслення, схеми, формули, розрахунки (не запатентовані);
• Інструкційні матеріали: не запатентовані процеси виробництва, зведення про організацію роботи (особливо допомагають у рішенні економічних проблем) і т.п.
У міжнародній практиці найбільше часто зустрічаються сполучення патентних ліцензій з одночасною передачею ноу-хау. На другому місці в міжнародній практиці знаходяться ліцензії на ноу-хау і на третьому – чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау.
Це розподіл місць, зокрема тих, що при сучасному рівні розвитку техніки, освоєння більшої частини винаходів без надання ноу-хау або взагалі неможливо, або веде до непродуктивних витрат часу і засобів, тому ноу-хау є основним об'єктом ліцензування.
Найбільш характерними умовами ліцензійних угод, що обмежують ліцензіата у використанні ноу-хау є:
• Не передавати придбані знання і досвід третій стороні в плині терміну дії угоди й у середньому до п'яти років після закінчення цього терміну;
• Вказати в рекламних документах на продукції, що випускається, що вона виготовлена по ліцензії іншої фірми;
• Не надавати ліцензії на ноу-хау, тому що це може викликати його втрату.
29.
