Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи малих країн належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за обсягом ВВП у 4-5 разів і на їхню частку припадає 20 % його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. Їхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике — близько 8,1 % ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн становить близько 2 % регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави — Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.
Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної рівнем економічного розвитку. Наприклад в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60 % від середнього показника для усіх країн ЄС. Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У «карликових державах» домінує сфера послуг.
У Західній Європі виділяється група країн — Великобританія, Бельгія, Нідерланди, в яких обсяг перенесеного за кордон виробництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія, мають дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва — 8—15 % ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закордонного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямована політика західноєвропейських країн. Йдеться, зокрема, про вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування за кордоном були доповнені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканості приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок можливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулювання капіталовкладень приватного сектора у країнах, що розвиваються
Люксембург є найбагатшою країною Євросоюзу згідно з показниками ВВП на душу населення щодо середнього показника ВВП по всіх країнах ЄС. При цьому даний показник у Люксембурзі в шість разів перевищує аналогічний у Болгарії - найбіднішої країни блоку (283% проти 43%).
Про це свідчать дані європейського статистичного агентства Eurostat. При цьому середній показник ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) в єврозоні знаходиться на рівні 108%.
Настільки високий показник Люксембургу почасти пояснюється тим фактом, що багато громадян сусідніх держав (Франції, Німеччини та Бельгії) працюють в Люксембурзі, але не живуть там, говориться в прес-релізі Eurostat.
На другому місці за показником ВВП на душу населення (за ПКС) знаходиться Голландія (134%). Далі з невеликим відривом йдуть Данія, Ірландія та Австрія, які розділили між собою почесне третє місце з показником на рівні 125%.
У 2007 р. Ірландія була другою країною ЄС за показником ВВП на душу населення (за ПКС). Проте вже в 2008 р. країна скотилася на третє місце через кризу , що розгорілася в банківському секторі і проблем на ринку нерухомості. У 2010 р. боргова криза вдарила по Греції, знизивши її показник ВВП на душу населення (за ПКС) з 94% (у 2008 р. і 2009 р.) до 89%.
Країни Центральної та Східної Європи залишаються у нижній частині таблиці добробуту європейських держав за версією Eurostat. Так, показник ВВП на душу населення (за ПКС) в Румунії знаходиться на рівні 45%, Латвії - на рівні 52%, Литві - 58%, у Польщі - на рівні 62%.
