Вона передбачає розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на зовнішній ринок (експорт), її дотримувалися наприкінці XIX ст. США, після Другої світової війни — західноєвропейські країни і Японія. Японські інвестиції сприяли індустріалізації НІК Азії і зростанню конкурентоспроможності їхнього експорту. Суттєву роль вони відіграли у перетворенні «нових індустріальних країн» на значних експортерів продукції обробної промисловості. Тільки за десять років минулого століття ці інвестиції зросли на Тайвані у 1,8 раза, у Гонконзі — на 70 %. Протягом цього часу за участю японського капіталу була сформована велика промислова база, що дала змогу цим країнам стати експортерами високоякісних готових виробів. У Південній Кореї, де японські інвестиції за цей час становили більше, ніж половину обсягу іноземних прямих інвестицій за 20 років (1965—1985 pp.), був створений комплекс з виробництва верстатів, електротехнічного обладнання, морських суден тощо. Для «нових індустріальних країн» Азії було характерне те, що підприємницький капітал спрямовувався переважно в обробну промисловість і сировинні галузі.