Одним з найбільш яскравих історико-філософських явищ 19- початку 20 ст. стала так звана “філософія життя” (А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Ніцше, З.Фрейд, В.Дільтей та ін.), яка поставила в центр своєї уваги проблеми співвідношення буття людини і буття світу. Представники “філософії життя” оцінюють навколишній світ як “хаотичний потік життя”, нестримно активний життєвий універсум”
Незважаючи на несхожість поглядів різних представників “філософії буття”, іх спільною рисою стає намагання протиставити раціоналістичній традиції Просвітництва свою ірраціоналістичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свідомість відіграють у бутті людини скромно, суто технічну роль, позаяк основні життєво важливі для неї процеси (зачаття, розвиток організму, загоювання ран тощо) відбуваються без участі інтелекту. З.Фрейд відводить свідомості лише підпорядковану роль “механізму захисту” від руйнівних впливів зовнішнього середовища, а основним стимулом всіх дій людини він вважає сферу несвідомих потягів, нестримних, алогічних, аморальних.
Волюнтаризм Шопенгауера (1788 – 1860)
Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові. Німецькі філософи Артур Шопенгауер і абсолютизував волю, наділівши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини.Шопенгауер стверджує, що лежача в основі явищ «річ в собі» є первинна, нічим не обумовлена світова воля. Рушійною силою усіх живих істот є воля до життя. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму в глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, яка керує людською поведінкою.
Фрі́дріх Вільгельм Ні́цше 1844 — 1900 — впливовий німецький мислитель, психолог і класичний філолог. Окремо, щодо концепції про надлюдину, то Ф. Ніцше уніфікують з фашистськими мислителями (сам Адольф Гітлер у своєму найвідомішому творі «Майн Кампф» робив посилання на праці Ніцше). Але сучасні філософи одностайно сходяться на думці, що Ф. Ніцше не був ні фашистом, ні нацистом. Це підтверджує той факт, що німецький філософ писав про «надлюдину» як про окремий об'єкт людської спільноти. Найвідомішої книги Ніцше — «Так говорив Заратустра». Оцінюючи цю книгу, думки різко розходяться. Деякі вважають її справжнім одкровенням. Інші — погано написаною книгою без почуття гумору, у якій проявляється лише егоїзм автора. Філософія Ніцше у Заратустрі побудована на двох головних ідеях: «вічне повернення» та «надлюдина».
Сенс життя — це воля до влади. Шлях до надлюдини проходить три етапи: «верблюд», «лев», «дитина». Спочатку в людини є лише віра, що дісталася у спадок, потім настає нігілізм — відмова від цієї віри, і, врешті-решт, людина розуміє, що «бог помер», що не існує абсолютної моралі чи релігії. Лише тоді людина по-справжньому звільняється та може керувати собою самостійно. Сам Ніцше називав книгу «Так говорив Заратустра» п'ятим Євангелієм. Тому він був розчарований, коли твір не прийняв читач (як і інші його книги при житті автора). У творчості Ніцше поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження. У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!», «Надлюдина – це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина – це блискавка, це божевілля!»
Психоаналіз Фрейда (1856 – 1939) Австрійський невропатолог, психіатр, психолог, основоположник психоаналізу З.Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і перш за все енергію сексуальних поглядів (лібідо), яка виливається з нервози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня ралізація цих потягів. Психіка людини поділяється на дві сфери: свідоме і несвідоме. Саме й вони визначають характеристики особистості. Несвідоме – це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витісненні із свідомості ідеї. Свідомість Фрейд пов’язував в основному з сприйманням зовнішнього світу.
Структура психіки за Ф складається з 3-х елементів. «Воно» - архаїчна безособова частина психіки, субстанція, яка охоплює усе природжене, первинне, що підкоряється задоволенню «Над-Я» - внутрішня особистісна совість, що уособлює в собі установки суспільства, і «я» - сфера свідомого, посередник між несвідомим і зовнішнім світом. Якщо Воно зумовлене генетично, Я – індивідуальним досвідом, то Над – я результатом впливу інших людей.
