Карл Маркс (1818 – 1883) (праці: «До критики гегелівської філософії права», «Економічно – філософські рукописи», «До критики політичної економії». Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) (праці: «Діалектика природи», «Анти Дюринг»).
Можна виділити наступні основні положенні діалектичного матеріалізму:
Діалектико – матеріалістична філософія ґрунтується на визначенні первинності матерії і вторинності духу, ідеї. Вважає свідомість продуктом матерії, розглядає її як здатність нею відображати зовнішній світ. Матерія знаходится в постійному русі і розвитку. Внаслідок матеріальної єдності світу існують деякі закони, що мають універсально загальний х-ер: Закон єдності і боротьби протилежностей (розкриває джерело саморуху, сутність розвитку дійсності), Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін (розкриває механізм розвитку, відповідає на питання як відбувається розвиток), Заперечення заперечень (розкриває напрям, форму шлях розвитку і показує, що розвиток відбувається по спіралі). Бога немає, він є ідеальним образом, плодом людської уяви для пояснення явищ незрозумілих людству. Важливим фактором розвитку є практика – перетворення людиною навколишньої дійсності.
Матерія є вічною і нескінченною. Стверджую, що світ є пізнаваним, і рішуче відторгають твердження про його непізнаваність, тобто агностицизм.
Вихідним принципом теорії пізнання діалектико – матеріалістичної філософії є принцип відображення і матеріалістичне вирішення основного питання філософії. Матеріальний світ є об’єктивною реальністю, що існує поза і незалежно від свідомості. Пізнання здійснюється реальною людиною за допомогою відчуттів і сприймань з подальшим абстрактно – логічним мисленням.
Маркс і Енгельс почали досліджувати суспільство з живої людини, яка має свої потреби і інтереси. Люди пребевають в певних відносинах між собою, що утворює суспільство. Суспільство впливає на формування і розвиток діяльності людей. З точки зору соціальної філософії суспільна свідомість має відносну самостійність, має свою логіку розвитку і може активно впливати на різні сторони життя суспільства, вбирає в себе все життєво важливе, що накоплене в науці, мистецтві, моралі.
В.І. Ленін (1870 – 1924). Праці: «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Філософські зошити». Формулює визначення матерії як філософської категорії, яке можна дати тільки у межах вирішення основного питання філософії, виявляє її основну властивість – бути об’єктивною реальністю. Ленін розкрив основні х-стики і властивості матерії: 1. властивість відображення, з якої зростає відчуття 2. невичерпність матерії у її видах і формах. Розвив вчення про істину. Об’єктивна істина як таке знання, зміст якого не залежить ні від людини, ні від людства. Абсолютна істина це не одноразовий акт, а це процес збільшення знань із суми відносних істин. Діалектика за Леніним як філософська наука є одночасно онтологія, гносеологія і змістовна логіка, яка не може бути зведеною до суми прикладів. Ленін сформував основні ідеї діалектики, як методу наукового пізнання (роздвоєння єдиного і пізнанняя суперечливих частин, саморозвиток матерії і духу, загальне і окреме, перервне і неперервне та ін.).
